Справа №22-ц-328/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клочко Б.М.
Категорія - 53 Суддя-доповідач - Попруга
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Попруги С. В.,
суддів - Смирнової Т. В., Таран С. А.,
при секретарі - Пархоменко А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 січня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» про стягнення компенсації за роботу у вихідні дні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезгаданим позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він з 24 листопада 2008 року працював у відповідача, з 13 квітня 2009 року на посаді керуючого Першим відділенням філії «Харківська дирекція» акціонерного товариства «Індекс-Банк» в м. Суми, тимчасово. Йому було встановлено місячний оклад у розмірі 4 000 грн.
13 червня, 20 червня, 27 червня, 18 липня, 25 липня, 01 серпня, 08 серпня та 22 серпня 2009 року, за відповідними наказами роботодавця, він працював у вищезгадані вихідні дні.
10 листопада 2009 року він звільнився з роботи за угодою сторін, проте компенсацію за роботу у вищезгадані вихідні дні, ні у вигляді надання інших днів відпочинку, ні у вигляді оплати праці у подвійному розмірі, відповідач йому не надав.
Вищезгадані дні ним були відпрацьовані понад норму встановленого робочого часу. Його денна ставка становить 192, 77 грн., тому компенсація за 8 відпрацьованих днів становить 192, 77 х 2 х 8 = 3 084, 32 грн.
Відповідно до наданої відповідачем довідки його середня заробітна плата за календарний день становить 130 грн.
Посилаючись на такі обставини ОСОБА_2 просив стягнути з Публічного АТ «Індекс-Банк», на його користь компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 3 084, 32 грн. та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 130 грн. за кожен календарний день за період з 11 листопада 2009 року по день фактичного розрахунку включно. У судовому засіданні 28 лютого 2011 року позивач зменшив позовні вимоги щодо суми вищезгаданої компенсації до 2 699, 20 грн.
Рішенням Сумського районного суду від 14 січня 2011 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 фактично посилаючись на неповне з‘ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. ОСОБА_2 також посилається на недотримання судом вимог ст.ст. 72, 107, 117 КЗпП України, ст. 4 ЦПК України.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача Публічного АТ «Індекс-Банк» - Лисенко І.М. заперечувала проти них, вважала рішення суду законним і обґрунтованим.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з того, що 24 листопада 2008 року ОСОБА_2 був тимчасово прийнятий на посаду керуючого Першим відділенням філії «Сумська дирекція» АТ «Індекс-Банк» м. Суми. У зв‘язку з реорганізацією філії, наказом від 13 квітня 2009 року, позивач тимчасово був переведений на посаду тимчасово керуючого Першим відділенням філії «Харківська дирекція» АТ «Індекс-Банк» м. Суми.
У зв‘язку з виробничою необхідністю та з метою раціонального використання робочого часу, керівництвом філії «Харківська дирекція» 12 червня 2009 року був виданий наказ № 311 про роботу у вихідний день 13 червня 2009 року. Цей наказ також стосувався і ОСОБА_2 Пунктом 2 цього наказу передбачено, що керівники відповідних відділень філій, відповідно до ст. 72 КЗпП України повинні були забезпечити надання залученим до роботи у вихідний день працівникам, іншого дня для відпочинку.
Після цього видавались аналогічні накази про роботу працівників, в т.ч. і позивача у вихідні дні 20 та 27 червня 2009 року, 18 та 25 липня 2009 року, 01, 08 та 21 серпня 2009 року.
ОСОБА_2 був ознайомлений з вищезгаданими наказами, ніяких заперечень щодо форми компенсації (іншого для відпочинку) за роботу у вихідні дні від нього не надходило. Фактично він дав згоду на таку форму компенсації та не скористався своїм правом на відпочинок в інші дні. 10 листопада 2009 року ОСОБА_2 звільнений з роботи за угодою сторін.
За таких обставин, у позивача відсутнє право вимагати компенсацій за роботу у вихідні дні у формі подвійної оплати, оскільки вищезгадані накази передбачали форму компенсації – надання іншого дня відпочинку, з такою формою компенсації ОСОБА_2 був згодний і не заперечував проти цього виконуючи згадані накази. Також позивачу не дає право вимагати компенсації у формі подвійної оплати та обставина, що він до дня свого звільнення не скористався правом на отримання інших днів для відпочинку, оскільки це не передбачалось вищезгаданими наказами.
Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався, оскільки неповно з‘ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, і це визнається сторонами, що позивач на підставі наказів відповідача відпрацював повні дні у вихідні дні 13, 20, 27 червня, 18, 25 липня, 01, 08 та 22 серпня 2009 року, і ця робота повинна була компенсуватись ОСОБА_2 наданням інших днів для відпочинку, які в наказах роботодавця конкретно не зазначались. 10 листопада 2009 року ОСОБА_2 звільнився за угодою сторін. За час дії трудового договору відповідач не компенсував йому роботу у вихідні дні іншими днями відпочинку.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема фотокопій розрахункових листків ОСОБА_2 за червень – листопад 2009 року, відповідач оплатив роботу ОСОБА_2 у вихідні дні в одинарному розмірі. Витягом з табеля обліку робочого часу підтверджується, що у цьому періоді ОСОБА_2 відпрацював в межах місячної норми робочого часу, іншого позивачем не доведено.
Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 71 КЗпП України, зокрема передбачено, що залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ст. 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Позивач, діючи відповідно до вимог закону та наказів роботодавця відпрацював у вищезгадані вихідні дні, і під час дії трудового договору, за згодою сторін, відповідач був зобов‘язаний надати йому інші дні відпочинку, видавши про це відповідні накази (наказ).
Позивач не мав права самостійно використовувати відгули. На відповідачеві лежить обов‘язок вести облік роботи працівників у вихідні дні, а також надання працівникам компенсації у виді інших днів відпочинку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач порушив вимоги ст. 72 КЗпП України, не виконав домовленості щодо надання позивачеві за роботу у вихідні дні інших днів відпочинку, і така можливість у зв‘язку із звільненням ОСОБА_2 з роботи втрачена, отже відповідач зобов‘язаний компенсувати роботу позивача у вищезгадані вихідні дні у грошовій формі.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 107 КЗпП України, робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що місячний оклад ОСОБА_2 становив 4 000 грн., і за роботу у вищезгадані вихідні дні йому виплачена заробітна плата в одинарному розмірі.
З наданої відповідачем довідки від 17 лютого 2011 року фактично вбачається, що денна ставка ОСОБА_2 становить: червень 2009 року – 200 грн., липень 2009 року – 173, 91 грн., серпень 2009 року – 200, 54 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 200 х 3 + 173, 91 х 2 + 200, 54 х 3 = 1549, 44 грн. компенсації за роботу у вихідні дні. Позивачем не доведено, що названа компенсація підлягає стягненню у більшому розмірі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В абзаці 2 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у разі не проведення розрахунку у зв‘язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
З вини відповідача не виплачено ОСОБА_2 при звільненні 1 549, 44 грн. компенсації за роботу у вихідні дні.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 звернувся з позовом через рік після звільнення (листопад 2010 року), колегія суддів вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню в розмірі 6 000 грн., достатніх підстав для стягнення більшої грошової суми за цією вимогою колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 81, ч.3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій 240 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 76, 50 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, п.п. 1, 4 ч.1 ст. 309, ст. ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 14 січня 2011 року.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» на користь ОСОБА_2 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 1 549, 44 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6 000 грн., а всього 7 549, 44 грн., з утриманням з цієї суми податків та інших обов‘язкових платежів.
В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» на користь держави 76, 50 грн. судового збору.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» на користь держави 240 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -