Справа №2-55/2011 року

                                Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

          01 квітня 2011 року                                                                                смт. Фрунзівка

Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого                                                                                     судді Тростенюка В.А.

при секретарі                                                                                                      Грабовій І.Г.

з участю:

представника позивача                                                                      ОСОБА_1

відповідача                                                                                          ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Фрунзівка цивільну справу за позовом прокурора Фрунзівського району в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 07 лютого 2011 року звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить стягнути на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 37132, 58 гривень, які складаються із загальної заборгованості зі сплати чергових платежів за договором позики, нарахованої пені та встановленого індексу інфляції.  

У позовній заяві вказано, що на виконання умов договору позичальником 02 червня 2009 року було складено розписку про отримання коштів необхідних на особисті потреби родини ОСОБА_2 в розімірі 35000 (тридцять п’ять тисяч) гривень. Зазначений правочин вчинено в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 В позовній заяві зазначено, що відповідачем частково зобов’язання за договором позики від 02 червня 2011 року виконані та сплачено частину боргу у загальній сумі 5910 (п’ять тисяч дев’ятсот десять) гривень, про що в підтвердження надано довідку видану поштовим відділенням про отримання ОСОБА_3 переказів 09.07.2009, 14.08.2009, 15.09.2009, 15.10.2009, 14.11.2009, 15.12.2009, 16.01.2010  в розмірі 730 гривень кожний, а також довідку від 15.07.2010 виданою поштовим відділенням про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 переказу в розмірі 800 (вісімсот гривень).     

У судовому засіданні позивачем та особою, в інтересах якої заявлені позовні вимоги, подані заяви про залишення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання та індексу інфляції без розгляду. Решту частину позовних вимог підтримали в повному обсязі, тобто просили суд стягнути борг за договором позики в сумі 29090 гривень.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечила факт вчинення правочину щодо отримання позики від ОСОБА_3 Факт складання та підписання розписки відповідачкою визнано. Що стосується часткового погашення боргу відповідачем, то остання вказала, що нею дійсно було частково погашено борг, оскільки її погрожувала ОСОБА_3, але до правоохоронних органів вона не зверталася.  

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідачем визнається факт складання та підписання розписки про отримання у позику 35 000 (тридцяти п’яти тисяч) гривень, але заперечується факт здійснення самого правочину, щодо передачі позичальнику, тобто ОСОБА_2 грошових коштів. В підтвердження укладання та існування зазначеного зобов’язання свідчить часткове виконання відповідачем умов договору, а саме сплати платежів у розмірі по 730 гривень за період з часу з 09.07.2009 року по 16.01.2010 року та сплати 15.07.2010 року платежу в розмірі 800 гривень.

В заяві, надісланій на адресу суду від свідка при написанні розписки, адвоката ОСОБА_5 зазначено, що від надання свідчень у справі він відмовляється з посиланням на адвокатську таємницю, проте факт складання розписки в його присутності відповідачем ним не заперечується.

Допитаний в якості свідка гр. ОСОБА_6 підтвердив, що в його присутності були передані грошові кошти від ОСОБА_3 ОСОБА_2 та складено відповідачем розписку, яку він та гр. ОСОБА_5 підписали як свідки правочину.   

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, зазначила, що вона є невісткою відповідачки ОСОБА_2 та була присутня при укладанні правочину. Вона пояснила суду, що грошові кошти ОСОБА_2 не отримувала, а виключно склала розписку від 02 червня 2011 року без передачі грошових коштів в розмірі 35 000 (тридцять п’ять тисяч гривень). На питання суду та позивача про те, чи вчинено дії відповідачем на виконання зобов’язання за договором позики 35 тисяч гривень, свідок ОСОБА_7 підтвердила факт часткового виконання грошових зобов’язань за договором позики та пояснила, що ОСОБА_2 сплатила на користь ОСОБА_3 грошові кошти через поштові грошові перекази по 730 гривень, які були здійснені приблизно 10 разів.       

Приймаючи до уваги, що сторонами правочину додержана письмова форма договору в відповідності з ч. 2 ст. 207, ч. 2 1047 ЦК України, якими визначено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позичальником визначеної грошової суми, що і було зроблено ОСОБА_3 та прокурором, як позивачем.

Отже, судом встановлено, що позивачем повністю доведені ті обставини на які він посилається, а відповідачкою не доведено того, що вона грошових коштів не отримувала.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним, що не мало місце.

Згідно положення ст. 525 ЦК України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник  зобов'язаний  повернути  позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі  або  речі,  визначені  родовими ознаками,  у  такій  самій кількості,  такого самого роду та такої самої якості,  що були передані йому позикодавцем) у  строк  та  в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо   договором   встановлений   обов'язок   позичальника повернути   позику   частинами   (з   розстроченням),  то  в  разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець  має  право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів,  належних йому відповідно до статті  1048  цього Кодексу.

Враховуючи те, що сторони уклали усний договір позики, підтверджений розпискою, наданою відповідачкою, яка борг не повернула, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню несплачена сума позики.

Державне мито в сумі 290 (двісті дев’яносто) гривень 90 копійок грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 207, 218, 526, 527, 625, 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов прокурора Фрунзівського району в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу –задовольнити.

           Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 29090 (двадцять дев’ять тисяч дев’яносто) грн., а також 290 (двісті дев’яносто) гривень 90 копійок - державного мита та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

                                                                                Суддя: