Справа № 2-а-1327/11

                                                           ПОСТАНОВА

                                                       ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          01 квітня 2011 року                                                                                        м. Білогірськ

          Суддя Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим Борісенко Е.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим про визнання дій неправомірними, зобов`язання нарахування і виплати недоплаченої щомісячної  соціальної допомоги “Дітям  війни”,

                                                       В С Т А Н О В И В:

09 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Білогірського районного суду АР Крим з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим про визнання відмови відносно виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком –неправомірною, зобов'язання нарахування та виплати недоплаченої щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням виплачених 10 процентів  щомісячної соціальної допомоги за період з 01.01.2006 року до дня розгляду справи в суді з подальшими щомісячними виплатами у відповідності до законодавства України.

Вимоги мотивовані  тим, що вона  є “дитиною війни”, в розумінні  Закону  України  “Про соціальний  захист  дітей  війни” і має  право на  пільги,  передбачені  цим Законом, які їй відповідачем  сплачені частково.  

Ухвалою судді Білогірського районного суду АР Крим  від 11 березня 2011 року позовні вимоги в частині періоду з 01.01.2006 року по 09 вересня 2010 року, на підставі  ст. ст. 99, 100, 102  Кодексу  адміністративного судочинства України, залишені без розгляду. Також вирішено справу розглядати в порядку скороченого провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ст.183-2 КАС України.   

Відповідач копію ухвали про відкриття скороченого провадження отримав та у встановлений законодавством строк надав суду письмові заперечення проти позову, згідно яких позов не визнав та у його задоволенні просив відмовити, мотивуючі тим, що фінансове забезпечення соціальних гарантій здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України, які передбачені  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 року № 2195-IV. Питання про конституційність зазначеної норми Закону “Про державний бюджет України на 2006 рік”Конституційним судом не розглядалось. У 2007 році дія ст.6 вищевказаного Закону була зупинена Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік”від 19.12.2006р. № 489-V. Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. було визнано неконституційними окремі положення Закону № 489, зокрема положення п.12 ст. 71, якою було припинено на 2007р. дію ст. 6 вищевказаного Закону № 2195, та ст. 111 якою передбачались виплати підвищення інвалідам - дітям війни у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. З 01.01.2008р. управлінням виплачувалось підвищення у зв’язку з набуттям чинності Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік”та внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107- VІ від 28.12.2007р.   22 травня 2008 року зазначений  закон Конституційним Судом України було визнано неконституційним, порядок  призначення та виплати підвищення передбаченого Законом України “Про соціальний захист дітей війни”залишається неврегульованим, тому  з 22 травня 2008 року на  підставі   постанови  Кабінету Міністрів України від 28 травня  2008 року № 530 “Про  деякі  питання  соціального захисту окремих  категорій  громадян” позивачу  надбавка  виплачувалася  у  розмірі 48 гривень 10 копійок,  з 01  липня  2008 року  -  48 гривень 20 копійок, з 01  жовтня 2008 року  -  49 гривень  80 копійок. Норми Закону України № 107- VІ від 28.12.2007р. рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008р. визнані неконституційними та втратили свою чинність. Питання про механізм та нарахування виплати по Закону, не визначені і в даний час, відсутні кошти на ці виплати в державному бюджеті, законодавством України не визначено поняття “мінімальна пенсія за віком”, як розрахункова величина для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.   

          Дослідивши матеріали справи у їх сукупності,  вважаю, що позов підлягає  задоволенню з наступних підстав.   

          Як встановлено з матеріалів справи,  позивач  перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим, отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України  “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”та є дитиною війни, у зв’язку з чим на нього в силу  ст.ст. 1,6 поширюється дія Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”, якими  передбачено, що  дітям війни  пенсії  або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків  мінімальної   пенсії  за  віком.  

Мінімальна  пенсія  за  віком,  виходячи  з положень ч. 1 ст. 28  Закону  України  “Про загальнообов’язкове  державне  пенсійне страхування”,  встановлюється у  розмірі  прожиткового мінімуму  для  осіб, які  втратили працездатність,  визначеного  законом  про Державний  бюджет України  на  відповідний рік.     

Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.     

Згідно зі  ст. 52  Закону України  “Про Державний  бюджет на  2010 рік”прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, у 2010 році встановлено у розмірі: з 01 січня - 695 гривень, з 01 квітня - 706 гривень, з 01 липня - 709 гривень, з 01 жовтня - 723 гривень, з 01 грудня - 734 гривень.    

З набранням чинності 01 січня 2006 року Закону № 2195 дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”була призупинена на 2006 рік Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, а після внесення до останнього змін, було передбачено поетапне запровадження такого підвищення.       

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ “Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.       

Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008р. визнано неконституційним положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”щодо викладення положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”в новій редакції.       

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені.       

Таким чином, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18 листопада 2004р.       

У 2010 році дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”не призупинялася, а застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.       

За положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”від 09 липня 2003 року №1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

          Згідно ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”від 09 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.    

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виплачував щомісячно позивачеві,  як дитині війни, підвищення до пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, яка є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону №2195-IV, який має вищу юридичну силу.         

Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та служити підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки особливий статус “дітей війни”та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV).         

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.         

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”покладено на органи пенсійного фонду  за місцем проживання позивача.         

Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.         

Відповідно до ст.ст. 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути  обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Так, Законом України “Про соціальний  захист дітей війни”реалізовано  конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Законом України  “Про соціальний захист дітей війни”реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.       

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.         

Згідно абзацу 1 пункта 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.         

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.         

 Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України  “Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.       

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку  на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.         

Виходячи з положень  Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обгрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем. Також, у порушення ч.2 ст. 71   Кодексу адміністративного судочинства України,  відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких  дій для забезпечення виконання покладеного  на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Відсутність коштів у відповідача, який не вчинив  жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх  зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.          

Таким чином суд вважає, що порушення права позивача на отримання допомоги до пенсії у розмірі, передбаченому законом, може бути поновлено шляхом визнання  протиправною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим та  зобов'язання відповідача виконати певні дії, а саме, провести нарахування та відповідні виплати з 09.09.2010 року по час розгляду справи без зазначення конкретної суми, оскільки суд не є уповноваженим органом провадити розрахунок суми заборгованості по виплатам підвищення пенсії як дитині війни, крім того,  рішення суду є наслідком правового регулювання чинних відносин, з метою захисту вже порушеного права, відповідно позовні вимоги на майбутнє не можуть бути задоволені судом, оскільки рішення суду не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому, змінювати правове регулювання суспільних відносин.            

Судові витрати у справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.

На підставі  ст. ст.1, 3, 17, 43,46, 48, 53, 55 ,64, 85, п.19 ч.1 ст. 92  Конституції України, ст. ст. 1, 6   Закону України “Про  соціальний  захист  дітей  війни”, ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, Рішення Європейського Суду з  прав  людини “Кечко проти України”, керуючись ст. ст.  7–12,69-71,94,122,158-160, 162,183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, -

                                                      П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в   Білогірському районі АР Крим щодо несвоєчасного перерахунку та невиплати в повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 за період з 09 вересня  2010 року по 01 квітня 2011 року.           

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим  здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1, встановленої ст. 6 Законом України “Про соціальний захист дітей війни”у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з розрахунку встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”та провести відповідні виплати за період з 09 вересня  2010 року по 01 квітня 2011 року, за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період.  

В іншій частині позовних вимог –відмовити.  

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.     

Постанова суду підлягає негайному виконанню відповідачем.   

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського адміністративного апеляційного суду через Білогірський районний  суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання її копії.

          Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.                    

Суддя:                                                                                 Секретар: