КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.03.2011                                                                                           № 12/77

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лобаня О.І.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірма "Т.М.М." - ТОВ

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010

 у справі № 12/77 ( .....)

 за позовом                               ВАТ "Комфорт-Сервіс"

 до                                                   Фірма "Т.М.М." - ТОВ

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 170489,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року позов відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» до фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 170489,36 грн. – задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 14.12.2010 року фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати в частині стягнення коштів з фірми «Т.М.М.» - ТОВ та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 16.02.2011 року відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 28.12.2010 року у справі № 12/77. Ухвалою від 17.02.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 14.03.2011 року та 16.03.2011 року представники відповідача, апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі з доводами викладеними в ній та просили задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення коштів з фірми «Т.М.М.» - ТОВ та прийняти нове рішення, яким відмовити ВАТ «Комфорт-Сервіс» в задоволенні позову.

Представник ВАТ «Комфорт-Сервіс» заперечив проти задоволення апеляційної скарги вважає її безпідставною та необґрунтованою. Просив апеляційний господарський суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін  Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комфорт-Сервіс» (субпідрядник) та фірмою «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю (генпідрядник) було укладено договір субпідряду № 1404-01 (далі – Договір № 1).

Крім вказаного договору № 1 між цими ж сторонами 03.07.2006 року було укладено ще один договір субпідряду № 0307-01 (далі – Договір № 2).

Відповідно до пунктів 1.1 вказаних договорів № 1 та № 2, генпідрядник та інвестор доручає, а субпідрядник на основі ліцензії «Будівельна діяльність» № 2-Л від 28 грудня 2005 року бере на себе зобов’язання виконати своїми силами та зі своїх матеріалів та матеріалів інвестора, що передаються субпідряднику в монтаж по відповідному акту, роботи по монтажу та демонтажу обладнання систем вентиляції на БС-5 та БС-3 на об’єкті будівництва «Житловий будинок в м. Києві, вул. Саксаганського, 114-120 та бул. Т.Шевченка, 33-37, не житлові приміщення (офісно, торгівельно-готельного призначення) і паркінг за адресою м. Києві, вул. Саксаганського, 114-120 та бул. Т.Шевченка, 33-37 в Шевченківському районі м Києва». Згідно пунктів 1.2 договорів генпідрядник та інвестор зобов’язується прийняти, а також  генпідрядник самостійно оплатити роботи по даним договорам.

Згідно пунктів 2.1. по договору №1 вартість робіт, які доручається виконати субпідряднику, згідно п. 1.1. даного договору формується згідно кошторису та складає 502841 грн. в т.ч. ПДВ – 83806,83 грн. та по договору № 2 – 66958 грн. в т.ч. ПДВ –11159,66 грн.

Згідно пунктів 2.2. договору № 1 субпідрядник перераховує генпідряднику плату за послуги генпідряду в розмірі 2% від вартості робіт по даному договору, що становить 10056,82 грн. в т.ч. ПДВ – 1676,14 грн. та по договору № 2 – 1339,16 грн. в т.ч. ПДВ –223,19 грн.

Згідно з пунктами 3.1 договорів № 1 та № 2 оплата за цими договорами проводиться в національній валюті України – гривні, поетапно, в безготівковій формі, згідно з графіком фінансування робіт та відповідно до акту по фактично виконаним роботам/накладної по Ф.КБ-2В, довідки Ф-3КБ, протягом 3-х банківських днів з моменту підписання відповідного акту виконаних робіт/накладної в сумі, зазначеній в акті/накладній, що оформлені належним чином і підписані сторонами даних договорів.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України та п.п. 8.1., 8.2. договорів №1 та №2, передання робіт підрядником і їх прийняття замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобов’язання за договорами № 1 та № 2 виконав належним чином.

Так відповідно до актів приймання виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-3), підписаних обома сторонами, вбачається, що позивач за договором №1 виконав роботи на загальну суму 480543 грн. Даний факт підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт № 2507-01 від 25.07.2006р., № 2507-03 від 25.07.2006р., № 2507-05 від 25.07.2006р., № 2108-02 від 21.08.2006р., № 1909-05 від 19.09.2006р., № 1909-06 від 19.09.2006р., № 2209-01 від 22.09.2006р., № 1212-02 від 12.12.2006р.

Однак, в порушення умов договору № 1, відповідач свої зобов’язання за договором виконав частково, здійснивши лише часткову оплату виконаних робіт в розмірі 468435,14 грн., що підтверджується банківськими виписками за особовим рахунком позивача за 07.09.2006р., 01.11.2006 р. та 02.11.2006р.

За таких обставин, сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором №1 складає 12 107,86 грн.

Що стосується виконання робіт та розрахунку по договору № 2 судовою колегією встановлено, що  позивач виконав роботи на загальну суму 66958 грн., що підтверджується актом № 2209-02 від 22.09.2006р. приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2006р., а відповідач в свою чергу, як і по договору №1 свої зобов’язання виконав частково, сплативши лише 1339,16 грн.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором № 2, з урахуванням п. 2.1 договору, складає 65618,84 грн.

Як зазначалося вище ВАТ «Комфорт-Сервіс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» – ТОВ про стягнення 77726,70 грн. основного боргу, 21021,67 грн. пені, 61903,7 грн. збитків від інфляції та 9837,29 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договорами субпідряду № 1404-01 від 14.04.2006 р. та № 0307-01 від 03.07.2006р. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року позов про стягнення 170489,36 грн. – задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача за договором субпідряду № 1404-01 від 14.04.2006р. 12107,86 грн. основного боргу, 605,39 грн. пені, 22177,51 грн. інфляційних втрат. За договором № 0307-01 від 03.07.2006р. стягнуто 65618,84 грн. основного боргу, 3280,94 грн. пені, 39726,19 грн. інфляційних втрат. Крім того, стягнуто з фірми «Т.М.М.» – ТОВ на користь ВАТ «Комфорт-Сервіс» 1205,54грн. державного мита, 198,24 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3360 грн. витрат на оплату послуг адвокатського об’єднання «Фортіс». В решті позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року у справі № 12/77 частковому скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні  виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення – зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового оборогу та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як  вірно було встановлено місцевим господарським судом, відповідач свої зобов’язання за вищезазначеними договорами належним чином не виконав.

В апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що позивачем порушено строки позовної давності, а тому вимоги щодо стягнення як основного боргу, пені та інфляційних витрат є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з таким твердженням скаржника погодитися не може виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем на виконання умов договорів а саме п.3.1 було пред’явлено претензії № 0311-02ц,  № 0311-03ц від 03.11.2008р. та № 1604-02ц, № 1604-03ц  від 16.04.2009р. у яких було вказано суму основного боргу відповідача за договорами та запропоновано порядок їх погашення.

У відповідь на пред’явлені претензії відповідач своїми листами: №1090/12-юр, №1092/12-юр від 04.12.2008р. та №420/05-юр, №421/05-юр від 26.05.2009р. визнав заборгованість перед позивачем, запропонувавши розглянути інші форми оплати заборгованості.

У відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Згідно ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, з огляду на вищезазначені листи – відповіді відповідача на претензії та визнанням останнього боргу по договорам №1 та №2, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання відповідача на порушення позивачем строку позовної давності необґрунтованим та безпідставним.

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов в частині стягнення основного боргу з відповідача за договором № 1 в сумі 12107,86 грн. та за договором № 2 – 65618,84 грн. підлягає задоволенню.

Що стосується висновків місцевого господарського суду про позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за договором №1 – 14392,83 грн. та за договором № 2 – 6628,84 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договорами субпідряду, що передбачено пунктом 6.2. зазначених договорів, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 6.2 договорів № 1 та № 2 передбачено, що у випадку порушення термінів оплати, генпідрядник зобов’язаний сплатити інвестору і субпідряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, але не більше 5% від суми простроченого платежу.

Згідно з частиною 1 статтею 216 та частиною 2 статтею 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.  Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.  Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунки позивача по стягненню пені є не вірними оскільки не відповідають пункту 6.2. зазначених договорів та частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому, як зазначено господарським судом міста Києва позовні вимоги, щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню. За договором № 1 підлягає стягненню пеня у розмірі 605,39 грн.,  а за договором № 2 у розмірі 3280,94 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду також погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового-зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, способом захисту майнових прав та інтересів кредиторів є право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, судова колегія погоджується в висновками господарського суду  про стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а саме за договором № 1 у розмірі 22177,51 грн. та за договором № 2 у розмірі 39726,19 грн.

Однак, що стосується висновків суду першої інстанції в частині відмови позивачу в стягненні трьох відсотків річних від простроченої суми, в зв’язку з тим, що   три відсотки річних передбачені статтею 625 ЦК України відносяться до штрафних санкцій, колегія суддів апеляційного господарського суду погодитися не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалося вище, статтею 625 ЦК України передбачено зокрема те, що  боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія звертає увагу на те, що зазначені проценти не слід змішувати з неустойкою, вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами і стягуються незалежно від вини боржника. Таким чином, проценти як плата за користування чужими коштами грошима і проценти за прострочку виконання зобов’язання (пеня) не є тотожними поняттями, оскільки останні є формою цивільно-правової відповідальності. А проценти, що сплачуються за використання чужими грошовими коштами, є боргом.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних за договором № 1 в сумі 3453,90 грн. та за договором № 2 в сумі 6383,39 грн. є обгрутнованими та підлягають стягненню.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду також, не може погодитись з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвокатського об’єднання «Фортіс» в сумі 3360 грн. виходячи з наступного.

В суді першої інстанції представником позивача ОСОБА_1 було подано заяву про стягнення з відповідача всіх судових витрат, включаючи витрати пов’язані з оплатою послуг  адвокатського об’єднання  «Фортіс» у сумі 4000 грн. До даної заяви було долучено копію договору про захист прав і представництво інтересів від 15.12.2009 року укладеного між позивачем та адвокатським об’єднанням «Фортіс». Також було подано реєстр кредитових платежів від 31.03.20010 року про авансовий платіж за послуги в сумі 4000 грн., копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 130151 від 22.05.2007 року, копію свідоцтва про реєстрацію адвокатського об’єднання  «Фортіс» № 538 від 18.04.2007 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1919, видане ОСОБА_1 На підставі зазначених документів представник позивача просив стягнути з відповідача 4000 грн. судових витрат понесених в зв’язку з оплатою послуг АО «Фортіс». Інших доказів про надання юридичних послуг саме адвокатом ОСОБА_1, позивач суду не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи  підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Стягнення сум в рахунок майбутньої їх оплати  у вигляді судових витрат, чинним законодавством на передбачено

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Згідно з ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи повноваження яких визначені законодавством або установчими документами  подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським об’єднанням, або договором. До ордеру адвоката обов’язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, дана позовна заява була подана ВАТ «Комфорт-Сервіс» через свого представника ОСОБА_1 на підставі довіреності від 24.04.2009 року. Крім того, у судових засіданнях під час розгляду справи в суді першої інстанції приймали участь також  й інші представники на підставі довіреностей. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що в матеріалах справи відсутній ордер виданий адвокатським об’єднанням  «Фортіс» із зазначенням повноважень адвоката ОСОБА_1 на представництво інтересів ВАТ «Комфорт-Сервіс». Біль того, у договорі від 15.12.2009 року укладеного між позивачем та адвокатським об’єднанням «Фортіс» взагалі не згадується про адвоката ОСОБА_1 як такого, що буде надавати юридичні послуги чи прізвище будь-якого іншого адвоката. До того ж, позивачем не було надано суду доказів про те, чи взагалі адвокат ОСОБА_1 працює адвокатом у адвокатському об’єднанні «Фортіс».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, документи на які посилається позивач, як на докази надання юридичних послуг саме адвокатом ОСОБА_1 подані в копіях, які належним чином не завірені  ні печаткою адвокатського об’єднання ні самим адвокатом, який повинен мати печатку та штамп із своїм найменуванням.

Що стосується реєстру кредитових платежів від 31.03.20010 року про авансовий платіж за послуги в сумі 4000 грн. колегія суддів апеляційного господарського суду не може прийняти його до уваги як належний доказ, оскільки суду не було подано акт приймання передачі виконаних робіт (надання юридичних послуг) на вказану грошову суму АО «Фортіс».

Крім того, таку ж правову позицію підтримує і Вищий Господарський Суд України,  зокрема, в постанові від 18.08.2005 року по справі № 22/55-05-2068 за позовом ПП «ВС» до ПП «Унікон» про стягнення суми боргу та витрат на послуги адвоката.

Так, зокрема, у зазначеній постанові Вищого Господарського Суду України вказується про те, що судові витрати пов’язані з наданням юридичних послуг відшкодовуються лише тоді, коли юридичні послуги були надані саме адвокатом, а не будь-яким представником.

Відповідно до ч.1 ст. 33  ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати частково в частині відмови позивачу в стягненні трьох процентів річних за договором № 1404-01 від 14.04.2006 року в сумі 3453,90 грн. та за договором № 0307-01 від 03.07.2006 року в сумі 6383,39 грн. та в частині розподілу судових витрат по стягненню витрат на оплату послуг адвокатського об’єднання «Фортіс» в сумі 3360 грн., державного мита в сумі 1205,54 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 198,24грн.  В цій частині прийняти по справі нове рішення, яким позов відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» до фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення трьох процентів річних за договором № 1404-01 від 14.04.2006 року в сумі 3453,90 грн. та за договором № 0307-01 від 03.07.2006 року в сумі 6383,39 грн. задовольнити. Стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» за договором субпідряду № 1404-01 від 14.04.2006 року три проценти річних в сумі 3453,90 грн. та за договором субпідряду № 0307-01 від 03.07.2006 року три проценти річних в сумі 6383,39 грн.  В частині стягнення з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» витрат на оплату послуг адвокатського об’єднання «Фортіс» в сумі 3360 грн. – відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року по справі № 12/77  про стягнення з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» за договором субпідряду № 1404-01 від 14.04.2006р. 12107,86 грн. основного боргу, 605,39 грн. пені, 22177,51 грн. інфляційних втрат та за договором № 0307-01 від 03.07.2006р. 65618,84 грн. основного боргу, 3280,94 грн. пені, 39726,19 грн. інфляційних втрат – залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року у справі  № 12/77  – задовольнити частково.

2.          Рішення  господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року у справі  № 12/77  – скасувати частково в частині відмови відкритому акціонерному товариству «Комфорт-Сервіс» в стягненні трьох процентів річних за договором № 1404-01 від 14.04.2006 року в сумі 3453,90 грн. та за договором № 0307-01 від 03.07.2006 року в сумі 6383,39 грн. державного мита в сумі 1205,54 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 198,24грн. В цій частині прийняти по справі нове рішення, яким позов відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» до фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення трьох процентів річних за договором № 1404-01 від 14.04.2006 року в сумі 3453,90 грн. та за договором № 0307-01 від 03.07.2006 року в сумі 6383,39 грн. задовольнити.

3. Стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» (04119, м. Київ, вул. Сім’ї Хохлових, 15, код ЄДРПОУ 31957561) за договором субпідряду № 1404-01 від 14.04.2006 року три проценти річних в сумі 3453,90 грн.

4. Стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675)  на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» (04119, м. Київ, вул. Сім’ї Хохлових, 15, код ЄДРПОУ 31957561) за договором субпідряду № 0307-01 від 03.07.2006 року три проценти річних в сумі 6383,39 грн.

5. В частині стягнення з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» витрат на оплату послуг адвокатського об’єднання «Фортіс» в сумі 3360 грн. – відмовити.

6.   В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року по справі № 12/77  про стягнення з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» за договором субпідряду № 1404-01 від 14.04.2006р. 12107,86 грн. основного боргу, 605,39 грн. пені, 22177,51 грн. інфляційних втрат та за договором № 0307-01 від 03.07.2006р. 65618,84 грн. основного боргу, 3280,94 грн. пені, 39726,19 грн. інфляційних втрат – залишити без змін.

7. Стягнути з  фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь відкритого акціонерного товариства «Комфорт-Сервіс» (04119, м. Київ, вул. Сім’ї Хохлових, 15, код ЄДРПОУ 31957561) 1533,54 грн. держмита за розгляд справи в суді першої інстанції, 212,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 49,18 грн. держмита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8. Видачу наказу доручити господарському міста Києва.

9. Матеріали справи № 12/77  повернути до господарського міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 22.03.11 (відправлено)