ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
05.04.11 р. Справа № 44/14
Суддя господарського суду Донецької області Кододова О.В.
при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Приватного підприємця ОСОБА_1, с. Красне Донецької області
до відповідача: Закритого акціонерного товариства „Агроресурс”, м. Мар’їнка Донецької області
про стягнення 77637,50грн.
за участю представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1 (особисто), ОСОБА_2 (за довіреністю);
від відповідача – Чорненька О.В. (за довіреністю);
По справі була оголошена перерва з 30.03.2011р. на 05.04.2011р. на 15год. 00хвил.
СУТЬ СПОРУ:
Заявлено позов Приватним підприємцем ОСОБА_1, с. Красне Донецької області до Закритого акціонерного товариства „Агроресурс”, м. Мар’їнка Донецької області про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 67637,50грн. та моральної шкоди у розмірі 10000,00грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ним 10.03.2010р. було укладено договір найму тракторного гаражу, а з 15.06.2010р. позивач став його власником, однак у той же час цим майном користується відповідач на підставі договору суборенди №1/02/02 від 10.02.2002р., наймодавець СТОВ „Красне” яке вже ліквідовано. Відтак, на думку позивача, відповідач продовжує користуватися майном завдаючи тим самим позивачу шкоду, яка за розрахунком позивача складає 67637,50грн. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача завдану ним моральну шкоду у розмірі 10000,00грн.
В поясненнях від 29.03.2011р. (вхід. №02-41/12333) позивач зменшив розмір матеріальної шкоди до 40244,40грн. та збільшив розмір моральної шкоди до 2000,00грн. Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Одночасне збільшення та зменшення позовних вимог ГПК України не передбачено. Крім того позивачем не надано доказів направлення заяви на адресу відповідача. Відтак суд розглядає первинно заявлені позовні вимоги.
Відповідач в запереченнях на позовну заяву від 09.02.2011р. (вхід. №02-41/5216) проти позову заперечує та зазначає, що 22.07.2009р. ним було укладено новий договір оренди майна №22/07-09, де орендодавцями з добровільної згоди та взаємного волевиявлення виступили співвласники майнових паїв, колишніх членів КСП ім. Свердлова Красноармійського району в особі уповноважених членів - робочої групи у кількості 21 чоловіків, укладання якого було зумовлено припиненням діяльності СТОВ „Красне”. В доповнення до заперечення на позовну заяву від 14.03.2011р. вхід. №02-41/9737) відповідач зазначає, що позивач жодними доказами не довів спричинення йому збитків, оскільки позивач не поніс жодних витрат тому не має жодних законних підстав для відшкодування як матеріальної так і моральної шкоди.
Розпорядженням заступника голови господарського суд Донецької області від 29.03.2011р. справу №44/14 передано на розгляд судді Кододовій О.В.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :
01 лютого 2002року між СТОВ „Красне” (Орендодавець) та ЗАТ „Агроресурс” (Орендатор) було укладено договір суборенди №1/02/02, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендатор в особі структурного підрозділу – Красноармійський філіал ЗАТ „Агроресурс” – приймає у тимчасове платне володіння та користування будівлі, спорудження, сільгосптехніку, та інший сільгоспінвентар, який належить Орендодавцю на правах тимчасового володіння та користування за договором оренди б/н від 20.10.2000р. іменоване в подальшому орендоване майно, яке необхідно Орендатору для організації виробничої діяльності Красноармійського філіалу ЗАТ „Агроресурс”.
Відповідно до п. 1.3. договору власниками орендованого майна залишаються співвласники майнових паїв за договором про сумісну часткову власність від 18.10.2000р., а Орендатор володіє та користується їм протягом строку суборенди за даним договором.
Договір діє з дня його підписання до спливу строку суборенди. Строк суборенди за даним договором складає 10 років з дня прийняття орендованого майна за актом-приймання передачі. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.
Між тими ж сторонами до укладеного договору було підписано Додаток №1 – Перелік майна, яке передається в орендне користування.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.07.2009р. по справі №42/99Б ліквідовано юридичну особу – банкрут Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Красне”, с. Красне.
У зв’язку із ліквідацією СТОВ „Красне” відповідачем 22 липня 2009р. було укладено договір оренди №22/07-09 із співвласники майна, яке належить їм на праві сумісної часткової власності (Співвласники), в особі Уповноважених – робоча група власників майна у кількості 21 чоловік, діючого на підставі протоколу загальних зборів співвласників майна, колишніх членів КСП ім. Свердлова Красноармійського району, які володіють сумісним майном відповідно до договору про сумісну часткову власність від 18.10.2000р.
Відповідно до п. 1.1. договору Співвласники передають належне їм на праві сумісної часткової власності основні засоби ЗАТ „Агроресурс” в оренду строком до 01.08.2010р.
Перелік основних засобів, які передаються в оренду за даним договором, зазначені в Додатку №1 до даного договору. (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. загальна вартість основних засобів, які передаються в оренду за остаточною власністю складають 2346416,00грн.
За приписами п. 3.3 договору господарство повинно своєчасно та в повному обсязі оплачувати орендну плату.
Згідно із п. 4.1. договору орендна плата є платежем, яке господарство сплачує за користування основними засобами. Орендатор за даним договором нараховує орендну плату: за період з 22.07.2009р. по 31.12.2009р. – 3% річних від вартості орендованих основних засобів, в строк не пізніше 30.04.2010р.; за період з 01.01.2010р. по 01.08.2010р. – 5% річних від вартості орендованих основних засобів.
Виплату орендної плати товариство зобов’язується здійснювати за період з 01.01.2010р. до 01.08.2010р. до оформлення договору купівлі-продажу. (п. 4.4. договору).
Договір набирає сили з дня його укладання та дає до 01.08.2010р. Договір підписано сторонами та скріплено печаткою ЗАТ „Агроресурс”.
Між тими ж сторонами було підписано Додаток №1 – Перелік майна, яке передається в орендне користування на 22.07.2009р.
Відповідачем були надані копії документів від 05.04.2011р. (вхід. №02-41/13390), які на його думку підтверджують факт оплати орендних платежів. Зазначені документи судом не приймаються як доках за тих підстав, що дані документи не засвідчені належним чином, що є порушенням вимог ст. 36 ГПК України.
26 лютого 2010р. на зборах робочої групи власників майна, яке належить їм на праві сумісної часткової власності, колишнім членам КСП „Свердлова” було вирішено задовольнити прохання ОСОБА_1 та передати йому майно тракторної бригади №2 в оренду на 6 місяців з наступним йому продажем. Дане рішення оформлено протоколом №1 від 26.02.2010р.
10 березня 2010р. між зборами власників в особі комісії під головуванням ОСОБА_4 та Приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір найма будівлі, за умовами якого комісія пайовиків передає ПП "ОСОБА_1 в оренду тракторний гараж №2 строком на 6 місяців. Згідно із п. 4. договору ОСОБА_1 зобов’язується оплатити оренду у розмірі 5% від залишкової вартості даного об’єкту.
14.06.2010р. було укладено договір дарування, відповідно до якого дарувальники подарували, а ОСОБА_1 прийняв в дар 17/20 частин комплексу основних, господарчих та споруд тракторного гаражу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до витягу із свідоцтва про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №26412002 від 15.06.2010р. 17/20 частки комплексу основних, господарчих та споруд тракторного гаража, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно із ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч1. ст. 762 ЦК України)
Частиною 2. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором
За приписами ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. (п. 1. ст. 286 Господарського кодексу України).
Зі статті 180 Господарського кодексу України слідує, що істотними умови договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Ця ж стаття до обов'язкових істотних умов договору відносить предмет, ціну та строк дії договору.
Відтак з огляду вищевикладеного вбачається, що орендна плата стягується виключно на підставі договору оренди. Договір оренди є оплатним, розмір орендної плати встановлюється за погодженням сторін відповідно до вимог законодавства України. Орендна плата є фіксованою, обчислюється за певний період часу (як правило, за рік або місяць) та не залежить від результатів діяльності орендаря. Разом з тим терміни сплати можуть враховувати сезонність або особливості діяльності орендаря, про що зазначається в договорі оренди.
Разом з тим щодо господарських договорів оренди орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди, тобто без досягнення згоди щодо цієї умови договір оренди буде вважатися неукладеним. Відтак орендна плата, яку просить стягнути позивач встановлюється сторонами в договорі оренди.
Як вбачається з матеріалів справи позивач просить стягнути з відповідача орендну плату у розмірі 67637,50грн., однак жодних договорів оренди між позивачем та відповідачем укладено не було. Крім того в матеріалах справи є договір оренди №22/07-09, який укладено між орендодавцями з добровільної згоди та взаємного волевиявлення виступили співвласники майнових паїв, колишніх членів КСП ім. Свердлова Красноармійського району в особі уповноважених членів - робочої групи у кількості 21 чоловіків та ЗАТ „Агроресурс". Даним договором сторони визначили предмет договору, розмір орендної плати та строк дії договору. Саме за цим договором відповідач здійснював орендні платежі Орендодавцям за договором. Доказів того, що між сторонами існують орендні правовідношення та, що позивач є орендодавцем спірного майна до матеріалів справи не надано.
При цьому обв’язкою умовою в орендних правовідносинах є сам факт передання майна. Наявність і можливість користування об’єктом оренди є обов’язковою умовою існування обов’язку із внесення орендних платежів, що у повній мірі узгоджується із ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. В свою чергу, відсутність доказів передання майна Орендареві унеможливлює доведеність твердження про обов’язок здійснення орендних платежів. Актів приймання-передавання спірного майна позивачем також не надано до матеріалів справи.
Крім того позивачем самостійно був нарахований розмір орендної плати з 10.03.2010р. по 15.06.2010р. у розмірі 5% від залишкової вартості майна, що складає 6763,75грн. та з 15.06.2010р. протягом 3.5 місяців у розмірі 10% що складає 74346,25грн. Однак як вже зазначалося вище розмір орендної плати є істотною умовою та обов’язково встановлюється сторонами у договорі оренди. Однак жодних договорів оренди між сторонами укладено не було, відтак здійснений позивачем розрахунок орендної плати є безпідставним та необґрунтованим.
Також згідно до витягу із свідоцтва про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №26412002 від 15.06.2010р. комплекс основних, господарчих та споруд тракторного гаража, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності у розмірі 17/20 частки. Тобто тракторний гараж належить позивачу лише у розмірі 17/20 частки, а розрахунок був здійснений із врахуванням залишкової вартості всього тракторного гаражу.
Також позивачем не доведено суду, що тракторний гараж 17/20 частки якого знаходиться у власності позивача є тим же об’єктом, який, на його думку, безпідставно займає відповідач та за який він просить стягнути орендну плату. В позовній заяві позивач просить стягнути оренду плату за оренду тракторного гаражу №2 залишкової вартості 135275,00грн. Згідно договору дарування від 14.06.2010р. нерухоме майно зазначено, як тракторний гараж, Літ. А-1, загальною площею 1328,1кв.м. В переліку майна, яке передане в орендне користування ЗАТ „Агроресурс” підписаного сторонами до укладеного договору оренди №22/07-09 від 22.07.2009р. значаться гараж тракторний №77, 1977 року вводу в експлуатацію, залишковою вартістю 132080,00грн., гараж тракторний №71/1, 1971 року вводу в експлуатацію, залишковою вартістю 92330,00грн. та гараж тракторний №57/1, 1957 року вводу в експлуатацію, залишковою вартістю 4812,00грн. Тобто позивачем не доведено, що саме спірне майно, яке знаходиться в його власності та за яке він просить стягнути орендну плату, використовується відповідачем, а у суду відсутня можливість самостійно ототожнити ці об’єкти.
Враховуючи, що позивач у позовній заяві суму орендної плати, яку він просить стягнути з відповідача визначає як матеріальна шкода, суд зазначає наступне.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст.1192 зазначеного кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, якої особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пунктом 1 ст.224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України сторона, яка порушила зобов'язання повинна відшкодувати заподіяні в результаті цього збитки. При цьому розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
Отже, на кредитора, що вимагає відшкодування збитків згідно зі ст. 22 ЦК України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 ЦК України.
Тобто матеріальна шкода це збитки, які поніс самостійно позивач або понесе у майбутньому або упущена вигода. Однак позивачем не надано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував понесені ним збитки, сума орендної плати, яку він просить стягнути з відповідача у розмірі 67637,50грн. була нарахована самостійно позивачем та до матеріалів справи позивачем не надано документальних доказів понесених ним витрат на цю суму. Якщо розглядати цю суму як упущено вигоду, то в даному випадку вона також не підлягає задоволенню, оскільки зобов’язання щодо сплати орендної плати визначаються виключно на умовах договору, який між сторонами не укладався, втім позивачем не надано обґрунтованого розрахунку доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи приписи ст.ст 23 та 1167 Цивільного кодексу України України, змісту постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” і роз’яснення Вищого господарського суду України від 29.02.96 року № 02-5/95 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди” дають підстави зробити висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої протиправної поведінкою відповідача, має здійснюватися за загальними правилами відшкодування шкоди – тобто, у разі наявності шкоди, вини певної особи та причинно-наслідкового зв’язку між означеними категоріями.
Втім позивач не довів суду факту спричинення моральної шкоди діями відповідача. До того ж, позивач жодним чином не обґрунтував розмір заявленої позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000грн., тому у задоволенні вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00грн. слід відмовити через необґрунтованість розміру заявленої позовної вимоги та недоведеність факту завдання моральної шкоди.
Також суд зазначає, що позовна заява не обґрунтована жодними нормами матеріального права. Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається лише на ст. 41 Конституції України відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Однак вимоги, які заявлені позивачем не стосуються права власності, а стосуються стягненню грошової суми, а саме орендної плати за оренду тракторного гаражу у розмірі 67637,50грн., яку позивач визначив як матеріальна шкода та моральної шкоди у розмірі 10000грн. Відтак позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За умовами ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Позивачем не надано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував обов’язок відповідача сплати орендної плати, жодного доказу понесених позивачем збитків та жодного обґрунтування позовних вимог та посилання на законодавчі акти України. Відтак позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 67637,50грн. та моральної шкоди у розмірі 10000,00грн. є недоведеними, необґрунтованими матеріалами справи та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 07.04.2011р.
Кододова О.В.