Головуючий у 1 інстанції - Бойко М.І.
Суддя-доповідач - Гайдар А.В.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2011 року справа №2а-20590/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гайдара А.В.
суддів
суддів Ханової Р.Ф.
Яковенка М.М.
у порядку письмового провадження розглянула апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 р. у справі № 2а-20590/10/0570 (головуючий І інстанції Бойко М.І.) за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області, Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену частину заробітної плати ,-
В С Т А Н О В И Л А :
25.08.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області, Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену частину заробітної плати.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 р. у справі № 2а-20590/10/0570 позовні вимоги задоволені частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_3 з 19 серпня 2009 року, обчисленої з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Зобов’язано Державну судову адміністрацію України через її територіальне управління провести перерахунок ОСОБА_3 з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року заробітної плати, щорічного грошового утримання судді, обчислених з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік». Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів.
Зобов’язано Державну судову адміністрацію України виділити її Територіальному управлінню кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_3 з 19 серпня 2009 року по 31 серпня 2010 року заробітної плати, щомісячного грошового утримання судді, обчислених з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Зобов’язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов’язано Державну судову адміністрацію України, починаючи з 01 вересня 2010 року здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_3 заробітної плати у відповідності до вимог діючого законодавства без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 та пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310)
В решті позовних вимог – відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням Міністерство фінансів України подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим підлягає скасуванню та просило постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Також не погодившись з таким рішенням ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є незаконною внаслідок порушення норм матеріального права, що привезло до неправильного вирішення певного питання, у зв’язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційний розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України з огляду на те, що жодна з осіб, яки беруть участь у справі не прибула у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання. За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, встановила наступне.
ОСОБА_3 (надалі позивач) працював на посаді судді з 22 липня 1985 року та на посаді голови Центрально-Міського районного суду м.Макіївки з 25 липня 2006 року по 31 грудня 2010 року (арк. справи 185).
Заробітна плата позивача з грудня 2007 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 2988,00 грн. (арк. справи 8), виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 460 грн.
Діяльність позивача як судді, є публічною службою в розумінні пункту 15 статті 3 КАС України, спір пов’язаний з проходженням публічної служби, вирішення якого правомірно здійснене за правилами наведеного кодексу, виходячи з компетенції адміністративних судів встановленої пунктом 2 частини 2 статті 17 КАС України.
Колегія суддів погоджує правові позиції суду першої інстанції стосовно того, що заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді.
Суть даного спору полягає у правильності визначення посадового окладу позивача за період його роботи на посаді судді.
В основу визначення заявленої до стягнення суми судом першої інстанції покладені приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року, якими передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншим від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Наведена редакція статті закріплена Законом України № 2534-3 від 21 червня 2001 року.
Законом України № 107 від 28 грудня 2007року (набрав чинності з січня 2008 року) частина 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» викладена в редакції згідно якої, розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Зазначена зміна визнана неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Зазначена норма частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» проіснувала з 1 січня по 22 травня 2008 року, за цей період підстави для донарахування заявленої до стягнення заробітної плати відсутні.
З дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України, а саме з 22 травня 2008 року відновлена попередня норма закону, яка покладена в основу позовних вимог. Враховуючи зазначене, позивач має право на оплату праці виходячи з посадового окладу за принципом встановленого співвідношення до Голови Верховного Суду України та голови суду в якому працює суддя.
Саме виходячи з зазначеного принципу співвідношення постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджена схема посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів.
Право на стягнення (доплату) у позивача існує у відповідному розмірі починаючи з 14 лютого 2007 року, тобто з моменту набуття статусу судді. При заявлені позову, та в апеляційній скарзі позивач безпідставно визначив вимоги за період з 1 січня 2006 року.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право отримати заробітну плату нараховану з урахуванням встановлених законом співвідношень за період з 14 лютого 2007 року по 31 грудня 2008 року, та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року.
Як правильно зазначено рішенням суду першої інстанції заявлені до стягнення суми підлягають виплаті з Державного бюджету України. Зазначений висновок узгоджується з частиною 1 статті 130 Конституції України, відповідно до якої у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів.
Звертаючись з позовом позивач визначив чотири відповідачі, а саме Міністерство фінансів України, Державну судову адміністрацію України, Територіальне управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Головне управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, визначивши солідарно відповідальність всіх органів, щодо бездіяльності відповідачів яка полягає в не нарахуванні та невиплаті заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року, виходячи із посадового окладу визначеного на рівні 7,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством у відповідний місяць за період з червня 2005 року по листопад 2007 року, та стягненні з Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України недоплаченої заробітної плати за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року в розмірі 124 233 грн. 52 коп.
Виходячи з меж апеляційної скарги Міністерства фінансів України, колегія судів зазначає наступне.
Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади зокрема із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю. Діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, яким затверджені права, обов’язки та функції міністерства.
Аналіз приписів зазначеного положення, а також норм Бюджетного кодексу України, зокрема його статей 7, 23, 35, 51, доводять що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного, процесу жодним чином не відповідає перед позивачем, на ньому не лежить відповідальність по нарахуванню, та виплаті заробітної плати позивачу.
Загальний бюджетний запит формує Державна судова адміністрація України і подає його до Міністерства фінансів України. Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу міністр фінансів України приймає рішення про включення опрацьованого бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України.
Роль Міністерства фінансів України полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі Державної судової адміністрації України, лімітних довідок про бюджетні асигнування, у тижневий строк після опублікування Закону «Про Державний бюджет України». Лімітна довідка містить затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Відповідно до наданих лімітних довідок уточнюються показники витрат на рік. Після одержання лімітних довідок Державна судова адміністрація України у дводенний строк подає Міністерству фінансів України уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань. Міністерство фінансів надсилає Державному казначейству для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету.
Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем та підтриманий судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права, стосовно визнання неправомірною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо не прийняття заходів з повного фінансування заробітної плати позивача за певний період та зобов’язання міністерства профінансувати певні витрати, не узгоджується з нормами частини 4 статті 105 КАС України. Обраний спосіб судового захисту не узгоджується з приписами Закону України «Про статус суддів» та бюджетним законодавством України. Обравши способом судового захисту зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії (пункт 2 частини 4 статті 105 КАС України), суд зобов’язав Міністерство фінансів України профінансувати виплати безпосередньо позивачу, виходячи з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат. Зазначеного способу відшкодування виплат норми бюджетного законодавства не передбачають.
Відносини між Міністерством фінансів України та Державною судовою адміністрацією України знаходяться в площині бюджетних правовідносин, і позивач не є безпосереднім учасником цих правовідносин.
Враховуючи зазначене, апеляційна скарга Міністерства фінансів України підлягає задоволенню.
Стосовно апеляційної скарги позивача суд зазначає наступне.
Право на отримання певного грошового забезпечення та можливість цього отримання за певні періоди наведено у рішенні вище.
Стосовно джерела виплати суд зазначає наступне. Зобов’язаною особою перед позивачем є держава, джерелом виплати коштів - Державний бюджет України. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету. Вона включає розрахункове-касове обслуговування розпорядників, контроль бюджетних повноважень розпорядників коштів, бухгалтерській облік і звітність про виконання Державного бюджету. Порядок виконання Державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів Державного бюджету, затверджений наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89.
В межах спірних відносин стягнення недоотриманих коштів можливо безпосередньо з Державного бюджету України шляхом встановлення факту недофінансування заявлених до отримання коштів.
Позивачем заявлена до стягнення недоплачена заробітна плата за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року, у той час, коли з матеріалів справи вбачається, що зазначена заробітна плата недоплачена внаслідок того, що вона не нарахована. В свою чергу, не нарахування відбулось внаслідок проведення розрахунків бюджетного запиту суду без застосування норм частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів».
В межах спірних відносин позивач та суд першої інстанції помилково змішали відносини публічної служби та бюджетні правовідносини, які відрізняються не тільки складом учасників але й їх характером.
Заробітну плату судді (грошове утримання), в тому числі позивачу, здійснює суд, як бюджетна установа, яка, у свою чергу, є розпорядником бюджетних коштів другого рівня. Недофінансування певної бюджетної установи веде до спору в межах бюджетних відносин.
Таким чином, підтримуючи наявність об’єкту порушеного права, колегія суддів вважає, що стосовно апелянта неправильно обраний спосіб судового захисту, що є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Колегія суддів не приймає правову позицію позивача, засновану на аналізі норм бюджетного законодавства, з огляду на те, що позивач не є учасником бюджетного процесу.
Неправильне обрання способу відновлення порушеного права, заявлення до стягнення сум з органу, а не з Державного бюджету України, позбавляє можливості відновити порушене право шляхом стягнення з Державного бюджету належних позивачеві коштів за період з грудня 2007 року по грудень 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 2, 17, 24, 128, 184, 185, 195, 195-1, 197, 198, 199, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 р. у справі № 2а-20590/10/0570 -залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 р. у справі № 2а-20590/10/0570 - задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 р. у справі № 2а-20590/10/0570 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У позові ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області, Центрально-Міського районного суду м.Макіївки Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену частину заробітної плати - відмовити у повному обсязі..
Постанова складена та підписана колегією суддів 16 березня 2011 року.
Направити особам, які беруть участь у справі протягом трьох днів з моменту підписання копії даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова підлягає оскарженню до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді Р.Ф. Ханова
М.М. Яковенко