ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
"27" листопада 2007 р. Справа № 15/353-07
Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайовик», Київська обл., м. Біла Церква
до Білоцерківського районного споживчого товариства, Київська обл., м. Біла Церква
про визнання договору оперативної оренди засобів та співробітництва від 01.08.1999 р. недійсним
за участю представників:
від позивача: Костина В.І. (директор), Василенко А.В. (дов. від 23.10.2007 р.), Онищенко В.Г. (дов. від 23.10.2007 р.);
від відповідача: Москалюк В.В. (голова правління), Сітенок Л.В. (дов. від 18.10.2007 р.), Тищенко О.А. (дов. від 18.10.2007 р.);
В судовому засіданні 19.10.2007 р. було оголошено перерву до 09.11.2007 р. згідно з ч. 3 ст. 77 ГПК України.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пайовик»(далі-позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківського районного споживчого товариства (далі-відповідач) про визнання договору оперативної оренди основних засобів та співробітництва від 01.08.1999 р. недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що при укладенні зазначеного договору відповідач, який є орендодавцем, знав про відсутність права власності на об`єкт оренди і не мав відповідних правовстановлюючих документів, про що він зобов`язаний був повідомити позивача, але цього зроблено не було. Позивач зазначає, що відповідач умисно вводив в оману позивача шляхом повідомлення йому в усній і письмовій формі відомостей, які не відповідали дійсності, а саме, що майно є власністю відповідача з 01.04.1999 р., а ці відомості мали істотне значення для укладення договору, тому що якщо позивач знав би про відсутність відповідних документів, то договір не був би укладений.
19.10.2007 р. від відповідача до суду надійшов відзив № 477 від 18.10.2007 р. на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач отримав право власності на майно, що є об`єктом оренди за спірним договором, від попереднього власника - Білоцерківської райспоживспілки на підставі Постанови Білоцерківської райспоживспілки № 1 від 26.04.1999 р. та Постанови ІV конференції споживчої кооперації від 27.05.1999 р., а право власності Білоцерківської райспоживспілки на дане нерухоме майно підтверджується Свідоцтвом про право власності, яке видане на підставі рішення Білоцерківської районної ради № 59 від 20.06.1989 р. та акта приймальної комісії від 1995 р. Відповідач зазначає, що він отримавши нерухоме майно від його попереднього власника на підставі рішень його вищих органів управління набув таке майно у власність. Крім того, відповідач посилається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не ставило перед суб`єктами господарювання обов`язку реєструвати таке право за собою безпосередньо у момент його отримання. Таким чином, відповідач вважає, що він не вводив позивача в оману відносно обставин набуття за собою права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спірного договору. Крім того, відповідач зазначає, що строк позовної давності на звернення позивача з даним позовом сплинув ще 01 серпня 2002 року, що є самостійною підставою для відмови в позові, а тому відповідач просить суд згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України застосувати позовну давність та відмовити позивачу у позові.
19.10.2007 р. від позивача надійшло до суду клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: оригіналу свідоцтва про право власності, виданого 29.03.2002 р., Постанови 4 Конференції споживчої кооперації Білоцерківського району від 27.05.1999 р. п. 5 «Про передачу майна, основних засобів райспоживспілки на баланс районного споживчого товариства», довідки з бухгалтерії про те коли, на якій підставі і по якій балансовій вартості було поставлене на баланс відповідача майно, яке є об`єктом оренди за спірним договором.
Зазначене клопотання судом не задоволене, оскільки копію свідоцтва про право власності, виданого 29.03.2002 р., та виписки Постанови ІV конференції споживчої кооперації від 27.05.1999 р. додано відповідачем до відзиву на позовну заяву, а оригінал свідоцтва про право власності, виданого 29.03.2002 р., та Постанови ІV конференції споживчої кооперації Білоцерківського району від 27.05.1999 р. надано суду для огляду в судовому засіданні 19.10.2007 р., документи, на підставі яких майно було поставлене на баланс відповідача, містяться в матеріалах справи, а встановлення балансової вартості зазначеного майна не відноситься до предмету доказування у даному спорі.
27.11.2007 р. до суду надійшло клопотання позивача, яке підтримано представником позивача в судовому засіданні, про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що позивачем було подано заяву до Прокуратури з вимогою перевірки щодо законності видачі Шкарівською сільською радою рішення № 70 від 10.07.2001 р. та законності видачі свідоцтва на право власності від 29.03.2002 р., проте на даний час прокуратура ще розглядає дану заяву, а результати її розгляду є дуже важливим доказом по справі.
Зазначене клопотання судом також не задоволено, оскільки встановлення правомірності дій Шкарівської сільської ради при видачі рішення № 70 від 10.07.2001 р. та свідоцтва на право власності від 29.03.2002 р. не є предметом доказування у спорі про визнання недійсною угоди, укладеної на підставі обману, в якому Шкарівська сільська рада не є стороною за договором.
Представники позивача в судових засіданнях 19.10.2007 р., 09.11.2007 р. та 27.11.2007 р. позов підтримали.
Представники відповідача в судових засіданнях 19.10.2007 р., 09.11.2007 р. та 27.11.2007 р. проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне:
01.08.1999 р. між Білоцерківським районним споживчим товариством (Орендодавець) та ТОВ «Пайовик»(Орендар) було укладено договір оперативної оренди основних засобів та співробітництва, згідно з яким передачі в оперативну оренду підлягає виробничий комплекс в складі ковбасного цеху, ХЗП, які розміщені за адресою: м. Біла Церква, Володарське шосе 3-й кілометр. Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування основні засоби, склад і вартість яких визначено за даними балансу Орендодавця за станом на 01.07.1999 р. і становить 337376 грн. згідно з актом приймання-передачі майна, що є невід`ємною частиною цього договору; основні засоби передаються Орендарю для використання їх в цілях заготівлі і переробки сільськогосподарської сировини, виробництва ковбасних виробів в асортименті, заготівлі та збереження шкірсировини.
Згідно з п. 2.1. договору вступ Орендаря у користування основними засобами настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийняття передачі вказаного майна. Орендна плата визначається за домовленістю сторін в розмірі 1543 грн. (п. 3.1. договору).
Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що цей договір діє з 01серпня 1999 р. до 01 грудня 2007 р.
01.03.2000 р. сторони за договором підписали акт прийняття-передачі торгового обладнання в оперативну оренду, з якого вбачається, що Орендодавець передає, а Орендар приймає наступні основні засоби: будівля бойні, ваги, холодильна камера, електропилка, тельфер, котли, автоматика, холодильна установка МВВ-61-2, кутер, волчок, перцемолка, шпігорізка, цех ковбасний кирпічний, насос вакуумний, фаршмашина, подрібнювач м`яса, шприц вакуумний, м`ясорубка, машина для нарізання шпигу. Як вбачається з зазначеного акта, майно передається згідно з умовами Договору здачі в оперативну оренду основних засобів Білоцерківським районним споживчим товариством від 01.08.1999 р.; основні засоби, які передаються в оперативну оренду є в належному стані, відповідають санітарним і протипожежним нормам.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Позивач просить суд визнати договір оренди основних засобів та співробітництва від 01.08.1999 р. недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР, оскільки він укладений внаслідок обману.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР, який був чинним на час укладення спірної угоди, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної або громадської організації.
Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі –відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі – стягується його вартість (ч. 2 ст. 57 ЦК УРСР).
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Позовні вимоги про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК УРСР можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману та наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.1998 р. Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради народних депутатів було видане Білоцерківській райспоживспілці свідоцтво на право власності на будівлі, в тому числі будівлю бойні та цеху, які були передані Орендодавцем Орендарю за спірним договором. Свідоцтво на право власності було видане на підставі рішення Білоцерківської районної ради народних депутатів № 59 від 20.06.1989 р. та акта приймальної комісії від 1995 року.
Постановою правління Білоцерківської районної спілки споживчих товариств № 15 від 09.03.1999 р. «Про повернення майна на баланс правління РСС від власних господарств та ліквідацію РСС і її власних господарств» було вирішено повернути з користування господарств майно РСС на її баланс. Пунктом 8 зазначеної постанови було вирішено після проведення реформування споживчої кооперації району власне майно РСС передати у користування, володіння та розпорядження районному споживчому товариству, за виключенням майна, яке залишається на балансі РСС для покриття заборгованості по заробітній платі та інших платежів правління РСС.
Постановою правління Білоцерківського районного споживчого товариства № 1 від 26.04.1999 р. було вирішено прийняти у користування, володіння та розпорядження майно (будинки, споруди, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше) від споживчих товариств та райспоживспілки.
На ІV Конференції споживчої кооперації Білоцерківського району, яка відбулася 27.05.1999 р. було вирішено передати майно, основні засоби, які були у користуванні на правах оренди у власних господарств та майно райспоживспілки у володіння, користування та розпорядження на баланс районного споживчого товариства.
29.03.2002 р. виконкомом Шкарівської сільської ради було видано відповідачу у справі свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, в тому числі на приміщення, що передані в оренду за спірним договором, які знаходяться на вул. Ставищанській за № 130. Як вбачається з довідки виконавчого комітету Шкарівської сільської ради, приміщення бойні, належне Білоцерківському РайСТ, знаходиться на землях Шкарівської сільської ради за адресою: Київська обл., Білоцерківський район, с. Шкарівка, вул. Ставищанська, 130.
Предметом доказування у спорі про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК УРСР є встановлення фактів обману та наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.
Як вбачається з спірного договору від 01.08.1999 р. в ньому не зазначено, що на майно, що передається в оренду, відповідачу видано свідоцтво про право власності, а зазначено, що воно перебуває на балансі відповідача. Дана обставина підтверджується матеріалами справи. Таким чином, передавши в оренду позивачу майно, право на розпорядження яким відповідач отримав на підставі постанови правління Білоцерківської районної Спілки споживчих товариств № 15 від 09.03.1999 р., постанови ІV Конференції споживчої кооперації Білоцерківського району від 27.05.1999 р. та яке знаходилось на балансі відповідача, відповідач не вводив в оману позивача стосовно наявності у нього на той час свідоцтва про право власності на об`єкти оренди.
Як вбачається з акта прийняття-передачі торгового обладнання в оперативну оренду, основні засоби, які передаються в оперативну оренду є в належному стані, відповідають санітарним і протипожежним нормам. Той факт, що акт прийняття-передачі обладнання підписаний сторонами пізніше на декілька місяців після укладення договору, строк дії якого до грудня 2007 р., не може свідчити про введення в оману позивача. Ні в спірному договорі, ні в акті прийняття-передачі не зазначено, що відповідач повинен передати позивачу документи, відсутність яких, як зазначає позивач, не давала можливості йому вести нормальну господарську діяльність та використовувати орендоване майно.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 08.12.2005 р. у справі № 190/19-05/10 за позовом Білоцерківського районного споживчого товариства до ТОВ «Пайовик»про стягнення 47654,60 грн., яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2006 р., з ТОВ «Пайовик»на користь Білоцерківського районного споживчого товариства стягнуто 40916,63 грн. заборгованості з орендної плати за користування майном, яке передано за даним договором. Використання позивачем зазначеного майна свідчить про те, що обставини щодо яких позивач вважає себе обманутим, не вплинули на виконання зазначеного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ГПК України взагалі не доведено доказів введення в оману його представників шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Факту обману позивача відповідачем при укладенні спірного договору судом не встановлено.
Відповідач під час розгляду справи у відзиві на позов та в судових засіданнях просив суд застосувати позовну давність, та у зв`язку з її пропуском відмовити позивачу у позові.
З цього приводу суд зазначає, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права. Існування суб`єктивного права позивача не доведено матеріалами справи.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання договору оперативної оренди основних засобів та співробітництва від 01.08.1999 р. недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР задоволенню не підлягають.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Рябцева О.О.
Рішення підписане 19.12.2007 р.