СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
19 грудня 2007 року | Справа № 2-16/6658-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Гонтаря В.І.,
Борисової Ю.В.,
секретар судового засідання Рєвєнко М.Ю.
за участю представників сторін:
позивача: Пімшина Сергія Михайловича, довіреність № 168/01 від 12.03.07;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 03.09.2007 у справі № 2-16/6658-2007А
за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Бахчисарая" (вул. Гагаріна, 6,Бахчисарай,98400)
до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим (вул. Сімферопольська, 3,Бахчисарай,98403)
про скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2007 у справі № 2-16/6658-2007А позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення –рішення Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі № 0000961502/0 від 28.03.2007 на суму 72940,70 грн., № 0001101503/0 від 26.03.2007 на суму 7937,92 грн., № 0001111503/0 від 26.03.2007 на суму 11764,40 грн., № 0001121503/0 від 28.03.2007 на суму 11165,16 грн., № 0001081502/0 від 12.04.2007 на суму 61157,13 грн. на загальну суму 164 965,31 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Кримського республіканського підприємства “Виробниче підприємство водопровідно –каналізаційного господарства м. Бахчисарая” 3,40 грн. державного мита.
В основу постанови покладено головний висновок суду про те, що в окремих випадках відповідач, ігноруючи призначення платежу, вказане в платіжних дорученнях, зараховував суми податків не в рахунок погашення поточних платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше. Таким чином, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим діяла із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нову, якою у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права.
Так, відповідач посилається на те, що Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Бахчисарая" несвоєчасно сплачувало узгоджену суму податкових зобов’язань, на підставі чого і був прийнятий акт та податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються. Заявник апеляційної скарги вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняти у відповідності з нормами чинного законодавства.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Відповідач у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи, а також те, що згідно з пунктом 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившихся представників сторін.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2007 суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Волкова К.В.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2007 суддю Волкова К.В. замінено на суддю Борисову Ю.В.
Повторно розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем винесені акти: № 04/15-3 від 22.03.2007 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати збору на геологорозвідувальні роботи (том 1, а. с. 5), № 67/15-02 від 28.03.2007 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету (том 1, а. с. 7), № 74/15-02 від 12.04.2007 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету (том 1, а. с. 8).
В акті № 04/15-3 вказано, що перевіркою встановлений факт порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а саме: платником збору на геологорозвідувальні роботи несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов’язання.
В актах № 67/15-02 та № 74/15-02 вказано, що перевіркою встановлений факт порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а саме: платником податку на додану вартість несвоєчасно сплачено податок на додану вартість.
Відповідальність за вказані порушення передбачена п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
На підставі вказаних актів відповідачем були винесені податкові повідомлення – рішення:
- № 0001101503/0 від 26.03.2007 на суму 7937,92 грн. (том 1, а. с. 9);
- № 0000961502/0 від 28.03.2007 на суму 72940,70 грн. (том 1, а. с. 10);
- № 0001111503/0 від 26.03.2007 на суму 11764,40 грн. (том 1, а. с. 11);
- № 0001081502/0 від 12.04.2007 на суму 61157,13 грн. (том 1, а. с. 13);
- № 0001121503/0 від 28.03.2007 на суму 11165,16 грн. (том 1, а. с. 14);
Відповідно до п. п. 17.1.7 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.
Судова колегія вважає необхідним звернути увагу на те, що згідно вищенаведеним нормам закону, істотне значення для справи має час сплачення платником відповідних податків, оскільки це є однієї із важливих умов при розрахунку розміру штрафних санкцій.
При цьому, згідно п. п. 3.1.1. статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.
З апеляційної скарги вбачається, що головним доводом відповідача є норми п. 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” та положення Податкового роз’яснення щодо черговості погашення і окремих питань стягнення сум податкового боргу”, затвердженого Наказом ДПА України від 13.11.2002 № 540, згідно з якими, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податках і зборам (обов’язковим платежам), прямують на погашення податкових зобов’язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і торкається як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов’язань, так і податкових зобов’язань, розрахованих контролюючими органами.
При цьому, вбачається, що відповідачем не заперечується той факт, що ним ігнорувались призначення платежу, вказане в платіжних дорученнях, та зараховувались суми податків не в рахунок погашення поточних платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.
Однак, судова колегія вважає, що у даному випадку найвищу юридичну силу мають наступні норми чинного законодавства.
Так, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. ( стаття 22 Конституції).
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952, ратифікованого Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Таким чином, вбачається, що вбачається, що будь–які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.
Таки норми свідчать про те, що позивач має право самостійно визначати період та суму боргу, яку він бажає сплатити, тобто самостійно визначити призначення платежу. Така воля платника податків повинна бути дотримана і суб’єктом власних повноважень.
У відповідності зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Законом України “Про державну податкову службу в Україні” не має права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначити призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, про те, що ДПІ в Бахчисарайському районі діяла із перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначити призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що позивач є власником своїх коштів і має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, а тому застосування п. 17.1. 7 статті 7 Закону України “По порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” спірним податковим повідомленням–рішенням до позивача є неправомірно і порушує право власності позивача, що є конституційним правом.
Відповідач завищив суму штрафних санкцій, так як вони, у відповідності до п. п. 17.1.7 п. 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” нараховуються на погашену суму податкового боргу, а по-друге, штучно створив нову податкову заборгованість, на яку при її погашенні можуть бути також неправомірно нараховані штрафні санкції.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1. ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2007 у справі № 2-16/6658-2007А залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.І. Гонтар
Ю.В. Борисова