КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-227/10                                                    Головуючий у 1-й інстанції:   Кірєєв Р.В.  

Суддя-доповідач:  Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" березня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

Колегія  суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді            - Пилипенко О.Є.,

суддів                                  - Глущенко Я.Б. та Романчук О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Березані Київської області на постанову Березанського  міського суду Київської області від 22 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Березань Київської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов’язати відповідача перерахувати та сплатити позивачці, недораховане підвищення до пенсії, виходячи з розміру 30% від мінімальної пенсії за віком згідно ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 01.05.2010 року з урахуванням проведених виплат.

Постановою Березанського міського суду Київської області від 22.12.2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Березань Київської області і зобов’язано здійснити перерахунок пенсії позивачці з 03.06.2010 року по 22.12.2010 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись із постановою суду від 22 грудня 2010 року відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу – залишити без задоволення, а постанову –без змін виходячи із наступного.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст. 6 вказаного Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог – законним і обґрунтованим.

Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

При ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було правомірно зобов’язано відповідача врахувати, що частину підвищення по пенсії, як дитині війни, позивачу було виплачено раніше.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано  належну оцінку дослідженим  доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Березань Київської області –залишити без задоволення, а постанову Березанського міського суду Київської області від 22 грудня 2010 року –без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -       

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України м. Березань Київської області –залишити без задоволення, а постанову Березанського міського суду Київської області від 22 грудня 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий  суддя                                                                               О.Є.Пилипенко

Судді                                                                                                 Я.Б.Глущенко

                                                                                               О.М.Романчук