УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Павловської І.Г.
суддів - Дралла І.Г.
Пономаренко А.В.
при секретарі - Галіч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», третя особа – ОСОБА_6, про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за апеляційною скаргою Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 30 листопада 2010 року ,
в с т а н о в и л а.
ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (далі СТзДВ «Гарантія») про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 03.02.2009 року вона була прийнята на посаду директора Кримського відділення СТзДВ «Гарантія». 14.06.2010 року нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням по статті 38 Кодексу Законів про Працю України (далі КзпП), про що вона офіційно повідомила центральний офіс товариства шляхом відправлення сканованої копії заяви на офіційну електрону адресу відповідача. 15.06.2010 року оригінал заяви був направлений експрес –поштою «ЕХМОТО». 17.06.2010 року електронною поштою позивачкою було отримано з офіційного адресу СТзДВ «Гарантія» її заяву про звільнення з резолюцією невстановленої особи та заступника генерального директора Пугача А.Г. з зазначенням умови звільнення - передача документів, матеріальних цінностей, «ротаційного фонду», та погашення боргів по заробітній платі. У подальшому позивачці надавалися накази №29-Д від 24.06.2010 року про передачу справ спочатку ОСОБА_8, а потім ОСОБА_9, що неможливо було зробити, оскільки ОСОБА_8 від цього відмовилась, а ОСОБА_9 в офісі не з’являлась. 30.06.2010 року було видано наказ про звільнення ОСОБА_5 з посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, а 10.07.2010 року нею була отримана трудова книжка. З наказом не згодна, оскільки систематичного порушення трудових обов’язків не допускала, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, вважала, що підлягає звільненню за власним бажанням з 28.06.2010 року, з урахуванням подачі заяви про звільнення 15.06.2010 року та строку попередження про звільнення за два тижня. Дії відповідача щодо незаконного звільнення заподіяли моральну шкоду, оскільки принизили її ділову репутації, вимусили додавати додаткові зусилля для відновлення порушеного права, звертатися до лікарів.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 30 листопада 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнаний незаконним та скасований наказ СТзДВ «Гарантія» №61-к від 30.06.2010 року про звільнення ОСОБА_5, яка вважається звільненою з посади директора Кримського відділення СТзДВ «Гарантія» на підставі статті 38 КЗпП України з зобов’язанням СТзДВ «Гарантія» внести зміни в запис про звільнення до трудової книжки ОСОБА_5 Стягнуто з СТзДВ «Гарантія» на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. Вирішені питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі СТзДВ «Гарантія» просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, постановленим с порушенням норм матеріального права.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки у сфері трудових відносин були порушені, а тому підлягають судовому захисту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає, що вони зроблені на підставі правильного застосування норм матеріального і процесуального права, повного з’ясування обставин справи, та належної оцінки наявних доказів.
З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 наказом №61-к від 30.06.2010 року була звільнена з посади, у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов’язків за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.
Наказами № 18-Д від 01.06.2010 року та №2б-Д від 21.06.2010 року на позивачку були покладені обов’язки щодо забезпечення введення у дію комп’ютерної програми бухгалтерського обліку, та за їх невиконання застосовані заходи дисциплінарного стягнення, однак після цього будь-якого порушення трудових обов’язків з боку ОСОБА_5 матеріалами справи не встановлено, та не повідомлено відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді .
Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк можу бути розірваний власником або уповноваженим ним органом, у тому числі у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6.11.1992р. ( з наступними змінами та доповненнями) за пунктом 3 статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_10 було проведено без додержання вимог трудового законодавства, оскільки для звільнення робітника з підстав пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність таких умов, як протиправність дій робітника, його вина, систематичність порушень. При відсутності хоча однієї з вказаних умов звільнення робітника буде незаконним.
Оскільки після застосування двох дисциплінарних стягнень за однакове порушення, відсутній факт повторного порушення позивачкою інших трудових обов’язків, то немає систематичності порушень робітником покладених на нього трудових обов’язків, тому висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Таким чином, з урахуванням незаконності звільнення позивачки за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, та бажання позивачки звільнитися, висновок суду першої інстанції щодо зміни формулювання причини звільнення в трудовій книжці ОСОБА_5 на статтю 38 КЗпП України відповідає вимогам чинного законодавства.
Правилами частини 3 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв’язку з допущенням щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю закону.
Стягнення моральної шкоди на користь позивачки за порушення її прав у сфері трудових правовідносин, на думку колегії суддів, відповідає вимогам статті 237-1 КЗпП України, розмір відшкодування у сумі 2000грн. узгоджується з принципами розумності і справедливості, тому підстав для скасування або зміни рішення суду у цій частині не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, тому не заслуговують на увагу.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд повно та всебічно дослідив усі обставини по справі, дав їм належну оцінку і постановив законне та обґрунтоване рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального закону.
Згідно з частиною 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
у х в а л и л а.
Апеляційну скаргу Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 30 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
16 лютого 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Павловської І.Г.
суддів - Дралла І.Г.
Пономаренко А.В.
при секретарі - Бугайовій В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», третя особа – ОСОБА_6, про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, за апеляційною скаргою Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 30 листопада 2010 року ,
у х в а л и л а.
Апеляційну скаргу Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»
відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 30 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: