АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
___________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Полянської В.О.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Авраміді Т.С.,
при секретарі: Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до територіальної громади Грушівської сільської ради м. Судаку АР Крим про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 липня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до територіальної громади Грушівської сільської ради м. Судаку АР Крим та просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування та зобов’язати «КРП БРТІ» м. Судаку зареєструвати вказаний будинок за позивачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті його батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина, до складу якої входить жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1. Зазначене нерухоме майно батько заповів йому. У зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину. Як на підставу заявлених вимог, позивач посилається на те, що зазначений будинок з квітня 1953 року належав його родині, які були членами колгоспу ім. Молотова. До 1972 року головою колгоспного двору була бабуся ОСОБА_6 Після смерті ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_2) спадщину, відповідно до правил ст. 549 ЦК України, в редакції 1963 року, прийняв батько позивача ОСОБА_5, який належним чином спадщину не оформив та не зареєстрував за собою право власності на спірний будинок БРТІ. Належність зазначеного будинку на праві власності за життя ОСОБА_6 підтверджується передаточним актом від 10 квітня 1953 року, погосподарськими книгами за 1953-1972 роки. Належність цього будинку на праві власності за життя ОСОБА_5 підтверджується погосподарськими книгами за 1972-2009 роки, будинковою книгою, довідкою про те, що вказане домоволодіння не перебуває на балансі ВАТ «Агрофірма Грушівська» та територіальній громаді Грушівської сільської ради. Оскільки іншого шляху отримати спадкове майно після смерті батька в позивача не має він вимушений звернутися до суду.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 19 липня 2010 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване ним судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апелянт посилається на неправомірність висновку суду про те, що право власності на нерухоме майно підлягає обов’язкової державної реєстрації та виникає з моменту цієї реєстрації, оскільки діючим на час придбання права власності на будинок законодавством не було передбачено державної реєстрації нерухомого майна. Згідно Інструкції «Про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах, селищах міського типу Української РСР» від 31.01.1966р. в органах БРТІ не підлягали реєстрації будинки в сільській місцевості.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав відповідної правової оцінки доказам, які були представлені позивачем на підставу своїх вимог, а саме: передаточному акту від 10 квітня 1953 року, виписам з погосподарських книг, якими підтверджується право власності ОСОБА_6, ОСОБА_5 на спадковий будинок, яке визнавалося Грушевською сільською радою АР Крим.
На думку апелянта, суд не взяв до уваги те, що відповідно до правил ст. 549 ЦК України (1963 р.), діючого на час смерті спадкодавця ОСОБА_6, його батько ОСОБА_5 вважається таким, що прийняв спадщину.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки, надані позивачем документи не є правовстановлюючими, а акт прийому-передачі від 10 квітня 1953 року спірного будинку року між колгоспом ім. Молотова та ОСОБА_6 не підтверджує право власності спадкодавця ОСОБА_5 на цей будинок.
З такими висновками суду не може погодитись колегія суддів, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_6 отримала згідно передаточного акту від 10 квітня 1953 року у колгоспі ім. Молотова Грушівської сільської ради Кримської області (а.с.103). З довідок виконкому Грушевської сільської ради вбачається, що відповідно до погосподарських книг за 1953-1972 роки власником зазначеного домоволодіння значиться ОСОБА_6 (а.с.75-80).
Згідно довідки Агрофірми «Грушівська», яка є правоприємником колгоспу ім. Молотова, домоволодіння АДРЕСА_1 на балансі ВАТ Агрофірма «Грушівська» ніколи не знаходилось (а.с.29).
Таким чином, належними доказами підтверджено, що за життя ОСОБА_6 її право власності на спірне домоволодіння визнавалось і ніким не оспорювалось, та було зареєстровано в погосподарчих книгах Грушівської сільської ради, відповідно до Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у місцях, селищах міського типу Української РСР» від 31 січня 1966 року, яка діяла до затвердження Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за №31/1056. Згідно п. 6 цієї Інструкції реєстрація будинків в сільській місцевості не вимагалася, отже виникнення права власності на будинок в сільській місцевості не було пов’язано з видачею правовстановлюючого документу та його реєстрації в бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до ст. 5 ЦК України 2003 року акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними законної сили. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до норм законодавства, діючого на час виникнення права власності на домоволодіння за ОСОБА_6 право власності на будинок в сільській місцевості виникало з моменту його реєстрації у місцевій раді.
Проте, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо відсутності у ОСОБА_6 право власності на спірний будинок.
Відповідно до статей 548,549 ЦК України 1963 р., чинного на час виникнення спірних правовідносин, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Свідоцтвом про народження ОСОБА_5 (1936 року народження) підтверджується, що він є рідним сином ОСОБА_6 (а.с.12), а тому має право на спадкування як спадкоємець першої черги за законом.
З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6 спадщину у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 АР Крим, відповідно до правил ст. 549 ЦК України 1963 р., прийняв її син ОСОБА_5, оскільки на час смерті спадкодавця, ІНФОРМАЦІЯ_2, він проживав разом з нею, та продовжував мешкати у спадковому будинку до 2009 року. Зазначене підтверджується записами в по господарських книгах за 1971-2009 роки, будинковою книгою про реєстрацією ОСОБА_5 у спірному будинку з 1969р. по 2009р. (а.с.71-75).
Згідно з Інструкцією «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у місцях, селищах міського типу Української РСР» від 31 січня 1966 року право власності ОСОБА_5 на спірний будинок після смерті ОСОБА_6 було зареєстровано у Грушівській сільській раді починаючи з 1972 року, що підтверджується відповідною довідкою сільської ради, складеною на підставі даних погосподарчих книг за 1972-2009 роки (а.с. 75-80).
З матеріалів справи вбачається, що компетентним органом влади с. Грушівка м. Судаку АР Крим право власності ОСОБА_5 на домоволодіння АДРЕСА_1 визнавалося за життя і ніким не було оспорене. Відсутність у ОСОБА_5 документів про реєстрацію права власності на зазначений будинок в БРТІ, відповідно до вимог законодавства, чинного з 1996 року, не можна вважати відсутністю права власності на нього.
Проте, суд першої інстанції, при ухваленні рішення, зазначені обставини не врахував, не застосував положення законодавства, яке діяло на момент виникнення права власності у ОСОБА_5 на спірний будинок, помилково пославшись на відсутність правовстановлюючих документів, зазначених у Тимчасовому Положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в редакції наказу Мін’юсту України від 28 січня 2003 року №6/5 .
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_5 набув право власності на спірний будинок у 1972 році, яке було визнане компетентним органом влади – Грушівською сільською радою Совєтського району АР Крим.
З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2007 року ОСОБА_5, на випадок смерті, залишив заповіт, зареєстрований секретарем виконкому Грушівської сільської ради м. Судаку, в якому заповів все належне йому майно, в тому числі і жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, своєму синові ОСОБА_5- позивачу по справі (а.с. 6,9).
Після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина у вигляді грошових внесків та житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.5).
Відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України позивач завчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5, та 28 жовтня 2010 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові внески.
Проте, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спірний будинок, про що свідчить постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.07.2009 року (а.с.36).
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування нерухомого майна відповідно до вимог ст. 1297 ЦК України оформлюється свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно, для чого спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса.
Згідно роз’яснень, що містить п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
На час розгляду справи заповіт на ім’я позивача ніким не оспорений, тому він має право на спадкування за заповітом на спадщину у вигляді жилого будинку.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що в порядку спадкування за заповітом за позивачем може бути визнане право власності на спадкове майно - жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, яке згідно технічного паспорту складається з: жилого будинку літер «А» загальною площею 61,4 кв.м., веранди літер «а», вбиральні літер «б», інвентаризаційною власністю 24659 грн. ( а.с 30-32), який за життя належав на праві власності ОСОБА_5, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України в разі визнання позовних вимог відповідачем суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач – територіальна громада Грушівської сільської ради м. Судаку АР Крим визнає позовні вимоги ОСОБА_5 Визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує прав, свобод та інтересів сторін та інших осіб.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, оскільки при вирішенні спору судом не були з’ясовані усі обставини, що мають значення для справи, і рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до пп. 1,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та безумовною підставою для його скасування та ухвалення нового про часткове задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 щодо зобов’язання «КРП БРТІ» м. Судаку зареєструвати спадковий будинок за ним не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджені доказами про те, що «КРП БРТІ» м. Судаку відмовило у задоволенні зазначених вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 307 п.2 ч.1, 309 п. 1,4 ч.1, 313, 314, 316, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 19 липня 2010 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5.
Визнати за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за заповітом на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, інвентаризаційною вартістю 24659 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді