УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Макарчук Л.В.
Суддів Курської А.Г.
Любобратцевої Н.І.
при секретарі Савенко М.С.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим про поновлення строку для звернення до суду за захистом порушеного права, визнання дій відповідача неправомірними, спонуку відповідача нарахувати та виплатити недоплачену соціальну допомогу, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим на постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим від 10 березня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року позивачка звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим (далі Управління), в якому просить визнати дії неправомірними щодо не виконання вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та невиплати позивачу підвищення до пенсії та зобов’язати відповідача нарахувати та стягнути на її користь недоплачене підвищення пенсії на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 10 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Сакському районі АР Крим по нарахуванню ОСОБА_5 державної соціальної допомоги по статусу «Діти війни» за період з 06 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року із 01 січня 2009 року по 06 жовтня 2009 року. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Сакському районі АР Крим здійснити перерахунок та виплату не донарахованої суми державної соціальної допомоги ОСОБА_5 за період з 06 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року із 01 січня 2009 року по 06 жовтня 2009 року. Позов в іншій його частині залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені в межах встановленого ст. 99 КАС України строку звернення до суду.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.
У відповідності з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.
Статтею 6 Закону України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон № 2195-ІУ) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані неконституційними.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування у належному розмірі грошової допомоги до пенсії, та зобов'язання виплатити позивачу підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.
Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком. Судовою колегією враховується, що відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу.
Нарахування та виплата у 2008-2009 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України № 2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року, чинній у 2009-2010 роках).
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не передбачена можливість ненадання цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії, а відсутність коштів не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.
Відсутність у відповідача бюджетних коштів для виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, не може бути підставою для відмови у позові.
Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.
Керуючись статтею 11, частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, пунктом 1 частини першої статті 198, статті 200, частиною другою статті 205, статтями 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим залишити без задовлення.
Постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим від 10 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: