ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Кірюхіної М.А.
Руснак А.П.
При секретарі Урденко Г.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом прокурора Чорноморського району АР Крим в інтересах ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України у Чорноморському районі АР Крим, Головного управління пенсійного фонду України в Автономної Республіки Крим, Пенсійного фонду України, Головного управління державного казначейства України в Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну соціальну допомогу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року
ВСТАНОВИЛА:
12 травня 2010 року прокурор Чорноморського району в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Чорноморському районі АР Крим, Головного управління пенсійного фонду України в Автономної Республіки Крим, Пенсійного фонду України, Головного управління державного казначейства України в Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_5 недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу, встановлену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по 31.05.2010 року у розмірі 5584,50 грн.
Вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером і отримує пенсію, яку їй виплачує відповідач. Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач порушує її право на отримання підвищення до пенсії у визначеному законом розмірі, оскільки виплачує його у розмірі, встановленому іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року позов задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у Чорноморському районі АР Крим здійснити нарахування та виплату ОСОБА_5 надбавки, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року пол. 31.05.2010 року. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі АР Крим витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. В інший частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надання допомоги дітям війни фінансується з Державного бюджету України і Пенсійний фонд виплатив підвищення до пенсії у тих розмірах, які були профінансовані, а тому підстав для виплати позивачу більших сум немає. У 2007-2010 роках управління виплачувало підвищення до пенсії у сумах, які були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008. У Державному Бюджеті України на 2007-2010 роки не передбачено видатків на виплату підвищення до пенсії дітям війни понад розміри, встановлені цією Постановою. Крім того, у 2006-2007 роках законодавством не були визначені органи, які повинні були виконувати функції головних розпорядників бюджетних коштів щодо виплати підвищення до пенсії дітям війни.
До того ж Управління має виконувати тільки пенсійні зобов’язання і в межах наданих Державним бюджетом України коштів, що використовуються лише за цільовим призначенням. Отже, рішення ухвалене з порушенням норм бюджетного законодавства України.
Крім того, суд необґрунтовано стягнув з Управління витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що рішення підлягає частковому скасуванню.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено право позивача на перерахунок та виплату підвищення пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.05.2010 року. Порушене право підлягає захисту шляхом зобов’язання відповідача провести відповідні нарахування та виплату пенсії в межах строку позовної давності.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Судом встановлено, що позивач є громадянкою України і на неї розповсюджується дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі ст. 6 цього Закону, яка встановлює право на отримання підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Проте таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет на 2007 рік», зокрема п. 12 ст. 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України №2195-ІV з врахуванням ст. 111 Закону України № 489-V.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Положеннями пп.2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ було змінено ст. 6 Закону України №2195-ІV. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст.3 Закону України №2195-ІV державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році з 9 липня, у 2008 році з 22 травня.
Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18 листопада 2004 р., позивач має за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Відповідно у 2007 році у період з 01.01.2007 до 08.07.2007 та у 2008 році – з 01.01.2008 до 21.05.2008 положення Законів України про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.
Разом з тим, колегія не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з відповідача витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., оскільки воно ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема, абзацу 1 частини 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з яким не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких, у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор.
В іншій частині рішення суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Доводи відповідача, що мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина може бути застосований тільки до пенсії, яка призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є необґрунтованими, оскільки статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком. Крім того, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком визначається виключно законами України. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, то саме ця його величина має застосовуватися і до спірних правовідносин.
Відсутність у відповідача бюджетних коштів для виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, не може бути підставою для відмови у позові.
Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн..
Керуючись статтями 199, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року скасувати в частині стягнення з відповідача за рахунок держави витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
В інший частині рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2010 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: