У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

        10 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у складі:

Головуючого, судді Макарчук Л.В.

суддів

при секретарі Курської А.Г.

Любобратцевої Н.І.

Савенко М.С.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання вчинення дій пов’язаних з виплатою підвищеної пенсії, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим на постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим від 30 березня 2010 року,  

в с т а н о в и л а:

Позивачка звернувшись до суду із   зазначеним позовом ,  просить поновити їй пропущений строк звернення за захистом порушеного права з 01 січня 2007 року по 01 вересня 2009 року, зобов’язати відповідача донарахувати їй щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-ІУ) за період 2007-2008 рр. та 8 місяців 2009 року у розмірі 4226,40 грн., стягнути на її користь зазначену суму.

Постановою  Сакського міськрайонного АР Крим від 30 березня 2010 року позов задоволено частково.

Зобов’язано Управління провести перерахунок та виплатити ОСОБА_5 з розрахунку її підвищення на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності зі ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 27 січня по 31 грудня 2009 року з урахуванням проведених раніше виплат. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить  постанову суду  скасувати.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що позивачка є громадянкою України і на неї поширюються дія Закону № 2195-ІУ.

Статтею 6 Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Проте таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані  неконституційними.  

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині  зобов'язання виплатити позивачці  підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.  

Нарахування та виплата у 2009 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України № 2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року, чинній у 2009-2010 роках).

Статтею 7 Закону № 2195-ІУ, передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не передбачена можливість ненадання цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії, а відсутність коштів не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону № 2195-ІУ, та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.  

Відсутність у відповідача  бюджетних коштів для  виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону розмірі, не може  бути підставою для відмови у позові.

Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.11, ч. 3 ст. 24, ст. 99, 100, 160, 167, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ч.2 ст. 205, ст. 206 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Сакському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим від 30 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.  

Судді: