П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

              17 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

                            Головуючого, судді: Макарчук Л.В.

      Суддів: Курської А.Г., Горбань В.В.

                 При секретарі: Савенко М.С.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про зобов’язання нарахувати та виплатити пенсію з урахуванням підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим на постанову Красногвардійського районного суду АР Крим від 11 травня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

       11 листопада 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим (далі Управління) про зобов’язання нарахувати та виплатити пенсію з урахуванням підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни.

        Постановою Красногвардійського районного суду АР Крим від 11 травня 2010 року позов задоволено частково. Зобов’язано Управління здійснити перерахунок і провести виплату пенсії ОСОБА_5 з урахуванням підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у період з 11 листопада 2008 року по 11 травня 2010 року у сумі 2123,80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

        В апеляційній скарзі Управління просить  постанову суду скасувати.

        Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

        Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені в межах встановленого ст. 99 КАС України строку звернення до суду.

        З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.

        У відповідності з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.                

       Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України  «Про соціальний захист дітей війни».  

        Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 Закону.    

        Статтею 6 Закону України  від 18 листопада 2004 р.  «Про соціальний захист дітей війни»  (далі Закон  № 2195-ІУ)  передбачено,  що  дітям  війни  пенсії  або  щомісячне  довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

        Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення  в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

        Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані  неконституційними.  

      З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання виплатити позивачу підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.      

      Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.  

       Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим  законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу.  

      Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

       Названа норма передбачає встановлення Кабінетом Міністрів України розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.  Отже, не може бути поширена на спірні правовідносини, оскільки розмір  соціальних виплат  відповідно до  Закону  № 2195-ІУ залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

      Таким чином, нарахування та виплата у 2008-2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону  №2195-ІУ, а не  Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

      Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть  бути прийняті до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

       Ненарахування та невиплата відповідачем підвищеної пенсії, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за період з листопада 2008 року по травень 2010 року, є протиправними.  

       Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не  передбачена можливість ненадання  цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі  для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії,  а  відсутність коштів  не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.  

       Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.

        Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.

        Відсутність у відповідача бюджетних коштів для  виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, не може  бути підставою для відмови у позові.

Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.

Разом з тим, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено на органи Пенсійного фонду України, тому розрахунок суд не відноситься до компетенції суду і в цій частині постанова суду підлягає зміні.

Відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, однак з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 99, 100, 197, 198,  201, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И Л А:

       Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим  задовольнити частково.

       Постанову Красногвардійського районного суду АР Крим від 11 травня 2010 року змінити.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частини постанови  суду грошове визначення суми до стягнення.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Судді: