ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Кірюхіної М.А.
Руснак А.П.
при секретарі Урденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом прокурора м.Алушти в інтересах ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в м.Алушта Автономної Республіки Крим, про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу, стягнення судових витрат, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Алушта Автономної Республіки Крим на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
28 квітня 2010 року прокурор м.Алушта в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Алушта Автономної Республіки Крим (далі Управління), в якому просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу встановлену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надбавку до пенсії за період з 2007 року по 2009 роки.
7 червня 2010 року уточнив позовні вимоги просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу встановлену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надбавку до пенсії за період з липня 2007 року по теперішній час.
Вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером і отримує пенсію, яку їй виплачує відповідач. Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач порушує її право на отримання підвищення до пенсії у визначеному законом розмірі, оскільки виплачує його у розмірі, встановленому іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2010 року позов задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м.Алушта АР Крим нарахувати і виплатити ОСОБА_5 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( у редакції Закону України від 18.11.2004 року №2195-IV) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з березня по червень 2010 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Управління на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 51 грн. і 120 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені судом за період з березня по червень 2010 року.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору.
Судом встановлено, що позивач є громадянином України і на неї розповсюджується дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі ст. 6 цього Закону, яка встановлює право на отримання підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Проте таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет на 2007 рік», зокрема п. 12 ст. 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України №2195-ІV з врахуванням ст. 111 Закону України № 489-V.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Вимогами пп.2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ було змінено положення ст. 6 Закону України №2195-ІV. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст.3 Закону України №2195-ІV державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році з 9 липня, у 2008 році з 22 травня. Отже, позивач має право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» у 2007 році з 09.07.2007 до 31.12.2007 і у 2008 році з 22.05.2008 до 31.12.2008. Відповідно у 2007 році у період з 01.01.2007 до 08.07.2007 та у 2008 році – з 01.01.2008 до 21.05.2008 положення Законів України про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України №2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року чинній у 2009-2010 роках).
Разом з тим постановою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Управління зобов’язано нарахувати та виплатити ОСОБА_5 державну соціальну допомогу як дитині війни за період лютий 2009 року – лютий 2010 рік у розмірі 1403,60 грн., тобто вимоги позивача про перерахунок та сплату вказаної допомоги за зазначений період вже були предметом розгляду іншим судом. Крім того, цією ж постановою в частині стягнення виплат за 2007 по лютий 2009 рік відмовлено.
Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача, хоча і підлягають захисту у період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по червень 2010 року, і повинна бути нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проте ці вимоги за цим позовом підлягають задоволенню тільки за період з березня 2010 року по червень 2010 року, оскільки за період з 2007 року по лютий 2010 року є постанова, що набрала законної сили.
Разом з тим, колегія не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з відповідача витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., оскільки воно ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема, абзацу 1 частини 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, діючої на час звернення позивача до суду і протягом розгляду справи в суді, згідно з яким не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких, у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть бути прийняті до уваги також і судом першої інстанції, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не передбачена можливість ненадання цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії, а відсутність коштів не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Керуючись статтями 199, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Алушта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2010 року скасувати в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м.Алушти Автономної Республіки Крим витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
В решті рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2010 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: