РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Адаменко О.Г.
Суддів: Кірюхіної М.А.
Руснак А.П.
При секретарі: Урденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року ,
ВСТАНОВИЛА:
25 серпня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є основним наймачем даної квартири. Відповідачі зареєстровані в цій квартирі, але тривалий час в ній не проживають без поважних причин. Зокрема, ОСОБА_6 виїхала у серпні 2007 року з родичами до міста Вороніжу Російської Федерації, де у 2010 році закінчила школу і отримала паспорт громадянки Російської Федерації, а ОСОБА_7 виїхала у грудні 2007 року до міста Вороніжу Російської Федерації, де поселилась і тимчасово зареєструвалась у родичів.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_7 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 У задоволенні позову до ОСОБА_6 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 на відшкодування судових витрат 45 грн. 50 коп.
ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до неї скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що суд не повідомив її належним чином про час та місце розгляду справи, не вручив їй копії позовної заяви і ухвали про відкриття провадження у справі, у зв’язку з чим вона не була присутня у судовому засіданні під час розгляду справи і не змогла надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Суд не звернув уваги на те, що позовні вимоги ОСОБА_5 ніякими доказами не підтверджуються, і не врахував, що вона й досі перебуває у шлюбі з позивачем і відповідно до вимог ст. 64 ЖК України має право на проживання в спірній квартирі як член сім’ї наймача.
Її відсутність у квартирі носила тимчасовий характер і не перевищувала 6 місяців. Всі її речі зберігаються у спірній квартирі, вона оплачує комунальні послуги. У 2007 і 2008 роках вона була відсутня у спірній квартирі у зв’язку з хворобою, а до м. Вороніжу виїжджала щоб влаштувати на навчання дочку.
Факт її проживання в м. Ялта підтверджується тим, що вона працює в м. Ялта і відправляє дочці грошові перекази. Проте, сам позивач у спірній квартирі не проживає з 2007 року у зв’язку з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі, а тому всі його твердження про її відсутність ґрунтуються лише на припущеннях.
Позивач ОСОБА_5 в письмових запереченнях просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача і відповідача ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням, рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, суд керувався ст. ст. 71, 72 ЖК України і виходив з того, що під час розгляду справи позивач довів, що відповідач не проживає в спірній квартирі без поважних причин з грудня 2007 року по даний час без поважних причин.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно з вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 і ОСОБА_7 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14.09.1991 року і мають спільну дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_5 є наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1.
З 2001 року у цій квартирі також зареєстровані дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_7 і дочка - ОСОБА_6
ОСОБА_7 є громадянкою Росії і 21 вересня 2004 року їй дозволено постійне проживання в Україні.
З 2006 року ОСОБА_5 не проживає у даній квартирі у зв’язку з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі строком 8 років, призначеного вироком Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29.06.2006 року.
З листа начальника Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим від 12 червня 2009 року вбачається, що при проведенні перевірки за заявою ОСОБА_5 встановлено, що ОСОБА_7 з жовтня 2008 року проживає у м. Вороніжі, а у квартирі АДРЕСА_1 проживає родина ОСОБА_8.
Проте, з адресної довідки довідкового бюро Вороніжської області вбачається, що ОСОБА_7 була тимчасово прописана у АДРЕСА_2 лише з 18 грудня 2007 року по 14 серпня 2008 року. Будь-яких достовірних доказів перебування ОСОБА_7 за межами України після 14 серпня 2008 року позивач суду не надав.
Свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 в судовому засіданні показали, що ОСОБА_12 не проживає в спірній квартирі у зв’язку з тим, що здає її квартирантам. Проте, ці показання не свідчать про те, що ОСОБА_12 безперервно відсутня у квартирі понад 6 місяців, не відвідує її, втратила до неї будь-який інтерес і вивезла з неї свої речі.
З пояснень ОСОБА_12 вбачається, що вона дійсно у 2007 році виїжджала до Вороніжу щоб влаштувати на навчання дочку і була там тимчасово прописана з грудня 2007 року по серпень 2008 року. Але після закінчення тимчасової прописки на території Російської Федерації вона повернулась до м. Ялти і з того часу постійно проживає за місцем реєстрації. Періодично вона здає спірну квартиру в оренду у зв’язку з важким майновим станом, проживаючи по 3-4 місяці у подруги. При цьому всі свої речі зберігає у спірній квартирі. Комунальні послуги оплачує нерегулярно у зв’язку з відсутністю грошей.
З рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2009 року у цивільній справі за позовом комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості вбачається, що ОСОБА_7 була присутня в суді під час розгляду цієї справи і визнала позовні вимоги.
За таких обставин суд першої інстанції безпідставно вважав доведеними ті обставини, що ОСОБА_7 не проживає у спірній квартирі безперервно більше шести місяців без поважних причин і задовольнив позовні вимоги про визнання її такою, що втратила право користування цим жилим приміщенням.
Відсутність ОСОБА_7 в спірній квартирі у зв’язку з перебуванням у Вороніжі з грудня 2007 року по серпень 2008 року не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування цим жилим приміщенням, оскільки після повернення вона вселилась в цю квартиру знов, і позивач на той час її право на користування квартирою не оспорював.
Те, що ОСОБА_7 має заборгованість по оплаті комунальних послуг, не свідчить про її відсутність у спірній квартирі без поважних причин понад встановлені законом строки.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову
Відповідно до вимог частини 5 ст. 88 ЦПК України рішення суду також підлягає скасуванню в части стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктом 4 частини 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням і стягнення судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: