РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Адаменко О.Г.
Суддів: Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
При секретарі: Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
23 жовтня 2009 року ОСОБА_5 в особі представника за довіреністю ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому, уточнивши позовні вимоги, просить: визнати домоволодіння АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,1100 га, розташовану під цим будинком, спільною сумісною власністю подружжя, набутою під час шлюбу нею і її чоловіком - ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею право власності на Ѕ частку спільного майна - домоволодіння № 31 і домоволодіння АДРЕСА_1, і земельну ділянку площею 0,1100 га., на якій ці домоволодіння розташовані
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона у 1984 році зареєструвала шлюб з ОСОБА_12. Під час шлюбу ними було придбано нерухоме майно - домоволодіння № 31 і АДРЕСА_1 і земельна ділянка площею 0,1100 га, на якій вони розташовані. У 2003 році шлюб між подружжям було розірвано. При цьому нерухоме майно не ділилося і вона має право на його половину. Проте, після смерті ОСОБА_12 його дружина - ОСОБА_6 не визнає її право на половину подружнього майна.
Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано будинок № 31 і будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1100 га для будівництва та обслуговання жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_5 та ОСОБА_12 За ОСОБА_5 визнано право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_2, на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 та на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,1100 га для будівництва та обслуговання жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1.
ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зокрема, зазначає, що суд не вірно визначив перебіг строку позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки строк, протягом якого ОСОБА_5 мала можливість звернутись до суду з позовом про поділ подружнього майна, сплив 08.04.2006 року.
Крім того, суд безпідставно не прийняв до уваги письмові докази, якими підтверджується той факт, що при розірванні шлюбу подружжя добровільно розділили спільне майно. При цьому ОСОБА_12 отримав нерухоме майно, сплативши ОСОБА_5 половину його вартості.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача і її представника, третіх осіб, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд виходив з того, що домоволодіння № 31 і домоволодіння АДРЕСА_1 були придбані ОСОБА_12 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_5 і відповідно до ст. 22 КпШС України є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки це майно не було поділене подружжям після розірвання шлюбу, позивач згідно з вимогами ст. 29 КпШС України має право на отримання його половини.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він не в повній мірі відповідає обставинам справи і зроблений з порушенням норм процесуального права.
Згідно з вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 57 ЦПК України встановлено,що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Статтею 22 КпШС України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно з вимогами ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до ст. 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Під час розгляду справи суд правильно встановив, що ОСОБА_5 і ОСОБА_12 з 22.09.1984 року по 08.04.2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого на спільні кошти придбали будинок і земельну ділянку по АДРЕСА_1 і будинок АДРЕСА_2.
Проте, всупереч наведеним вище нормам процесуального права, суд безпідставно не прийняв до уваги надані відповідачем ОСОБА_6 письмові докази на підтвердження того, що при розірванні шлюбу ОСОБА_5 і ОСОБА_12 досягли угоди про поділ спільного майна, за умовами якої будинок і земельна ділянка по АДРЕСА_1, залишилися у особистій власності ОСОБА_12, який мав сплатити ОСОБА_5 компенсацію вартості Ѕ їх частки в сумі 4650 доларів США.
Так, з копії мирової угоди, яка підписана ОСОБА_5 і ОСОБА_12 28 лютого 2003 року, вбачається, що ОСОБА_12 зобов’язався виплатити ОСОБА_5 грошову компенсацію Ѕ частки спільного подружнього майна - жилого будинку з присадибною ділянкою (а.с. 52).
З копії розписки, виданої ОСОБА_12 28 березня 2003 року ОСОБА_5, вбачається, що він зобов’язався сплатити Ѕ частку вартості будинку АДРЕСА_1 в сумі 4650 доларів США у наступні строки: 1) 1000 доларів США до 30 березня 2003 року; 2) 2000 доларів США - до 31 грудня 2003 року; 3) 1650 доларів США – до 1 серпня 2004 року (а.с.50).
З копії розписки, виданої ОСОБА_5 27 березня 2003 року, вбачається, що 27 березня 2003 року вона отримала від ОСОБА_12 1000 доларів США в рахунок погашення першої виплати за будинок за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 49).
З копії розписки, виданої ОСОБА_5 5 червня 2005 року, вбачається, що 4 червня 2005 року вона отримала від ОСОБА_12 в рахунок погашення боргу за будинок 5000 доларів США (а.с.47).
Справжність вказаних письмових доказів ОСОБА_5 не заперечувала, але суд першої інстанції безпідставно не взяв їх до уваги і задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_12 і визнання за ОСОБА_5 права власності на половину цього майна.
В той же час відповідач ОСОБА_6 всупереч вимогам частини 3 ст. 10 і частини 1 ст. 60 ЦПК України не надала доказів на підтвердження того, що будинок АДРЕСА_2 був поділений подружжям до або після розірвання шлюбу у добровільному порядку.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_2 і відмову у його іншій частині.
Доводи ОСОБА_5, що у розписці від 05.06.2005 року йде мова про отримання нею від ОСОБА_12 5000 доларів не за будинок по АДРЕСА_1, а за інше майно (збірний фінський будиночок), ніякими доказами не підтверджуються.
Безпідставними вважає колегія суддів також і доводи ОСОБА_6 про пропущення позивачем строку на звернення до суду з позовом про поділ будинку АДРЕСА_2, оскільки під час розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_12 будь-коли заперечував право ОСОБА_5 на це майно.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктами 3, 4 частини 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2010 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_2.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: