РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
При секретарі Вернігор О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в особі Кримського регіонального відділення публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
28 серпня 2009 року ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому уточнивши позовні вимоги, просить стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 38062,64 доларів США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, а при недостатності цього майна – на інше майно відповідачів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_5 було укладено споживчий кредитний договір № 1101/0807/88/355 на суму 35000 доларів США під 12,5% річних строком до 15 серпня 2017 року.
На забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_5 за цим кредитним договором АКБ «ТАС-Комерцбанк» 16 серпня 2007 року з ОСОБА_6 було укладено договір поруки, а 17 серпня 2007 року з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 і ОСОБА_6 надали в іпотеку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1.
Внаслідок порушення ОСОБА_5 умов договору про своєчасне погашення кредиту і сплату процентів станом на 26 січня 2010 року склалась заборгованість в сумі 38062,64 доларів США, яка підлягає солідарному стягненню з боржника і поручителя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а при недостатності цих коштів – за рахунок іншого майна відповідачів.
Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2010 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором № 1101/0807/88/355 від 16.08.2007 року у загальному розмірі 38062,64 доларів США, що складається: із заборгованості по кредиту в сумі 30328 доларів США, заборгованості по процентах в сумі 4423,69 доларів США, заборгованості по пені в сумі 3310,95 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення публічних торгів за початковою ціною, визначеною у пункті 5 договору іпотеки. В іншій частині позову відмовлено.
Представник ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи, і порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що під час розгляду справи суд не врахував, що відповідно до вимог ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України, ст. 198 ГК України грошове зобов’язання в договорі має бути виражено у національній валюті України, а саме у гривні. Грошове зобов’язання може бути виражено у іноземній валюті лише у випадках, коли суб’єкти господарської діяльності мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті. Законодавством України, а саме Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» і Правилами Національного Банку України «Про використання іноземної валюти на території України» не передбачена можливість використання юридичними і фізичними особами іноземної валюти на території України як засобу платежу за відсутності індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління НБУ.
Позивач не надав доказів на підтвердження наявності у нього такої ліцензії для надання кредитів у валюті фізичним особам, а тому суд не мав підстав для задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В частині відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за рахунок іншого майна відповідачів, крім предмету іпотеки, рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Сведбанк», суд першої інстанції керувався ст. ст. 525, 526, 590, 625 ЦК України і Законом України «Про іпотеку» і виходив з того, що ОСОБА_5 не виконала умови кредитного договору № 1101/0807/88/355 від 16 серпня 2007 року, забезпеченого порукою і іпотекою, внаслідок чого станом на 26 січня 2010 року утворилась заборгованість в загальній сумі 38062,64 доларів США, що складається: із заборгованості по кредиту в сумі 30328 доларів США, заборгованості по процентах в сумі 4423,69 доларів США; заборгованості по пені в сумі 3310,95 доларів США. Стягнення цієї суми має бути звернено на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 шляхом її реалізації з публічних торгів з встановленням початкової ціни, яка зазначена у пункті 5 договору іпотеки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Проте визначення судом суми стягнення у доларах США не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що 16 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 1101/0807/88/355, згідно з яким ОСОБА_5 отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 35000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення 15 серпня 2017 року.
У забезпечення вказаного кредитного договору АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклав 16 серпня 2007 року з ОСОБА_6 договір поруки № 1101/0807/88/366-Р-1, а 17 серпня 2007 року з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір іпотеки трикімнатної квартири АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_5 порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого станом на 26 січня 2010 року утворилась заборгованість в сумі 38062,64 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 30328 доларів США, заборгованості по процентах в сумі 4423,68 доларів США, заборгованості по пені за несвоєчасне виконання зобов’язань в сумі 3310,95 доларів США.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до вимог частини 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною 1 ст. 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 11 договору іпотеки, укладеного між позивачем і відповідачами, звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя (угода про задоволення вимог іпотекодержателя).
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Пунктом 5 договору іпотеки вартість предмету іпотеки встановлена сторонами у 280000 грн., що за курсом НБУ станом на 17.08.2007 року становить 55445,54 доларів США.
Відповідно до статей 526, 525 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про звернення стягнення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором на предмет іпотеки.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пунктом 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) передбачено, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Підпунктом 2 ст. 1 Декрету встановлено, що «валютні операції» - це: операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Відповідно до пункту 1 ст. 3 Декрету валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Пунктом 1 ст. 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Згідно з пунктом 2 цієї статті генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пунктом 4 цієї статті передбачено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Зокрема, згідно з підпунктами «б» і «в» цього пункту індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Пунктом 5 ст. 5 Декрету передбачено, що одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Таким чином, здійснення відповідачами погашення кредиту, процентів і пені за кредитним договором № 1101/0807/88/355 від 16 серпня 2007 року у доларах США потребує одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін договору.
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Всупереч зазначеним процесуальним нормам позивач не надав доказів на підтвердження отримання ним або відповідачами такої ліцензії.
Таким чином, визначення суми заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, у доларах США суперечить вимогам ст. 533 ЦК України і Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Наявність у позивача генеральної ліцензії на здійснення валютних операції не надає право відповідачам здійснювати погашення кредиту у іноземній валюті.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідно до вимог пункту 4 частини 1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні шляхом визначення суми, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача за рахунок продажу предмету іпотеки, у доларах США, на її еквівалент у валюті України за офіційним курсом Національного Банку України.
На день розгляду справи апеляційним судом цей курс становить 793,88 грн. за 100 доларів США, а тому сума стягнення замість 38062,64 доларів США, в тому числі: заборгованість по кредиту в сумі 30328 доларів США, заборгованість по процентах в сумі 4423,69 доларів США, пеня в сумі 3310,95 доларів США, має складати 302312,52 грн., в тому числі: заборгованість по кредиту в сумі 240880,14 грн., заборгованість по процентах в сумі 35135,16 грн., пеня в сумі 26297,22 грн.
Відсутність у банка індивідуальної ліцензії на укладення кредитного договору з ОСОБА_5 в іноземній валюті не дає підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки кредитний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний і відповідач має виконувати свої зобов’язання за цим договором.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктом 4 частини 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2010 року про часткове задоволення позову ПАТ «Сведбанк» змінити, вказавши у його мотивувальній і резолютивній частинах замість загальної суми стягнення у розмірі 38062,64 доларів США, в тому числі: заборгованість по кредиту в сумі 30328 доларів США, заборгованість по процентах в сумі 4423,69 доларів США, пеня в сумі 3310,95 доларів США, еквівалент цієї суми в валюті України, що складає 302312,52 грн., в тому числі: заборгованість по кредиту в сумі 240880,14 грн., заборгованість по процентах в сумі 35135,16 грн., пеня в сумі 26297,22 грн.
В решті рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 жовтня 2010 року про часткове задоволення позову залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: