УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді М’ясоєдової Т.М.,
суддів Сінані О.М.,
Даніла Н.М.,
при секретарі Горкун М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Роздольненського районного суду АР Крим від 23 листопада 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Служба у справах дітей Роздольненської Районної державної адміністрації, орган опіки та піклування - Роздольненська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням ,
ВСТАНОВИЛА:
13 липня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Служба у справах дітей Роздольненської Районної державної адміністрації, орган опіки та піклування - Роздольненська районна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Рішенням Роздольненського районного суду АР Крим від 23 листопада 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням позивач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не повне з’ясування обставин, що мають значення для справи, вважає, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як власника домоволодіння передбачені статтями 321, 391 ЦК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, що з’явився в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що жиле приміщення, що належить позивачу на праві приватної власності, в якому проживали неповнолітні діти ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на підставі ст. 25 ЗУ «Про охорону дитинства» повинно бути збережено за ними протягом усього часу перебування їх у відповідних закладах в тому числі у опікунів чи піклувальників.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, вважає їх правильними і заснованими на законі.
Житловий кодекс України і Цивільний кодексу України закріплюють загальні принципи захисту житлових прав та права власності громадян, що передбачають неможливість виселення або іншим чином примусового позбавлення житла фізичної особи, крім випадків установлених законом і протиправного позбавлення особи права власності чи обмеження у його здійсненні (стаття 311, 321 ЦК України, статті 9, 109-111 ЖК України).
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше ніж з підстав і в порядку, визначених законом.
Статтею 25 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї.
Як вбачається із матеріалів справи, неповнолітні ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані у будинку АДРЕСА_1, який на праві власності зареєстрований за позивачем ОСОБА_5 29.07.2009 року (а.с. 10, 11, 14)
Рішенням Роздольненського районного суду Ар Крим від 3 липня 2007 року ОСОБА_8 та ОСОБА_11 позбавлено батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_9 і передано під опіку ОСОБА_7. (у шлюбі ОСОБА_7) (а.с. 7, 48).
Згідно рішення виконавчого комітету Ботанічної сільської ради Роздольненського району АРК від 25 липня 2007 року №90, яке діє до теперішнього часу, за неповнолітньою ОСОБА_9 закріплене житло за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Із акту обстеження вказаного домоволодіння на а.с. 15 слідує, що за неповнолітніми ОСОБА_9 і ОСОБА_10 закріплене житло за вищевказаною адресою, однак діти мешкають в іншому будинку з бабусею у с. Роздольне, тому що спірний будинок зруйнований, відповідальність за збереження будинку покладена на ОСОБА_11, який перебуває у місцях позбавлення волі.
Об’єкт власності ОСОБА_5 є жилим будинком, тому режим проживання в ньому регулюється нормами Житлового кодексу України.
Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Частиною 3 цієї ж статті також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Частиною 1 статті 7 цього ж Закону передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, реєстрація відповідачів в належному позивачу будинку є лише офіційним документальним підтвердженням місця їх проживання і не може вважатися дією яка порушує право власності позивача на цей будинок, а її припинення за рішенням суду можливе лише у разі втрати відповідачами права на користування цим жилим приміщенням.
Проте, позивач вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право на користування спірним жилим приміщенням на підставі норм Житлового та Цивільного кодексів, якими регулюється вирішення цього питання, не заявляла.
Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не можуть бути прийняті до уваги, тому що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам закону в зв’язку з чим оскаржуване рішення не може бути скасовано чи змінено по суті.
Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції позивачем і його представником суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала суду від 23 листопада 2010 року колегією суддів не переглядалась, оскільки не була оскаржена сторонами в апеляційному порядку.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315, статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Роздольненського районного суду АР Крим від 23 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: