УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

                            Головуючого, судді: Чистякової Т.І.

      Суддів: Любобратцевої Н.І., Філатової Є.В.

                 При секретарі: Лобунській О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Сімферополі адміністративну справу за позовом    ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання здійснити перерахунок недоплаченої державної соціальної допомоги, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим на постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка звернулася з позовом до УПФУ в Джанкойському районі АРК (далі Управління) про зобов’язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за період з 01.02.2009 по 01.02.2010 роки в сумі 1225 грн. 20 коп.

Постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2010 року позов задоволено частково. Дії відповідача по нарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії позивачу відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195 від 18.11.2004 року визнані неправомірними. Зобов’язано УПФУ в Джанкойському районі АРК здійснити нарахування та виплатити підвищення до пенсії позивачу відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195 від 18.11.2004 року за період з 25.02.2009 року по 01.02.2010 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить  постанову суду  скасувати  та ухвалити нову про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та вважав, що права позивача повинні бути захищені в межах встановленого ст. 99 КАС України строку звернення до суду.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.

У відповідності з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України  «Про соціальний захист дітей війни»

Судом встановлено, що позивач є громадянином України і дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 Закону  України  від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі-Закон №2195-ІУ).

Проте, таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.

Нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України №2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року чинній у 2009-2010 роках).

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу у період  з 01.02.2009 року по 01.02.2010 роки повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Щодо доводів  апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при зобов’язанні  перерахунку спірних сум за 2009 рік,  то,  на думку колегії суддів, вони є  неспроможними.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення Кабінетом Міністрів України розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.  Отже, не може бути поширена на спірні правовідносини, оскільки розмір  соціальних виплат відповідно до  Закону  № 2195-ІУ залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим  законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть  бути прийняті до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не  передбачена можливість ненадання  цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі  для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії, а  відсутність коштів  не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.

Відсутність у відповідача  бюджетних коштів для  виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, не може  бути підставою для відмови у позові.

Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.

Керуючись статтями 99, 100, 197, 198, 200, 205,  206 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Джанкойського  міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від  19 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців.  

Судді