УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді М’ясоєдової Т.М.,
суддів Сінані О.М.,
Даніла Н.М.,
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_5 на рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 27 грудня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ВАТ «Крименерго» Бахчисарайські РЕМ про визнання актів про порушення Правил користування електричною енергією побутовим споживачем неправомірними, визнання розрахунків розмірів збитків неправомірними, визнання вимог щодо сплати збитків неправомірними ,
ВСТАНОВИЛА:
28 січня 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Крименерго» Бахчисарайські РЕМ про визнання актів №037334 від 7 квітня 2005 року і №050386 від 25 листопада 2005 року про порушення Правил користування електричною енергією побутовим споживачем неправомірними, визнання розрахунків розмірів збитків неправомірними, визнання вимог щодо сплати збитків неправомірними.
Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 27 грудня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням представник позивача ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6 повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що суд безпідставно вважав строк позовної давності пропущеним, складені відповідачем акти і нараховані на їх підставі суми збитків незаконні.
Заслухавши пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_5 підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки оскаржувані позивачем акти не встановлюють для нього будь-яких обов’язків, крім рекомендації сплатити нараховані збитки, що є різновидом претензії, визнання їх неправомірними не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав.
Крім того, за заявою представника відповідача суд застосував правила про позовну давність, передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України і відмовив ОСОБА_6 в позові у зв’язку зі спливом позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист порушеного права і відсутністю поважних причин пропущення позовної давності.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, вважає їх правильними, заснованими на законі і матеріалах справи.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту статей 11, 15 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Стаття 16 наведеного Кодексу містить загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Судом встановлено, що під час перевірки контролерами Бахчисарайського РЕМ 7 квітня та 25 листопада 2005 року в будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1, були виявлені порушення «Правил користування електричною енергією для населення». У зв’язку з чим складені акти «Про порушення Правил користування електричною енергією побутовим споживачем» №037334 від 7 квітня 2005 року і №050386 від 25 листопада 2005 року та розраховані на їх підставі збитки в сумі 8978,41 грн.
Із позовної заяви ОСОБА_6 слідує, що він просить суд визнати неправомірними акти про порушення правил користування електричною енергією працівниками Бахчисарайського РЕМ, а також розрахунків розмірів збитків і вимогу щодо їх сплати (а.с. 2-3). Протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивач не змінював позовні вимоги.
Проте зазначені акти як і розрахунок розміру збитків не встановлюють для позивача будь-яких обов’язків, тому поданий позов про визнання цих актів і розрахунків неправомірними як обраний позивачем спосіб захисту свого права не може бути задоволений, оскільки не встановлює для позивача будь-яких обов’язків, тому обґрунтовано залишений судом першої інстанції без задоволення.
Як правильно зазначив районний суд, оскаржувані позивачем акти можуть бути визнані в якості доказів при вирішенні іншого спору, зокрема, про визнання дій відповідача щодо відключення будинку від електропостачання неправомірними, або при заявлені позову про стягнення матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов’язаний буде дати оцінку вказаним актам. Однак таких вимог позивачем заявлено не було.
Вирішуючи суперечку, суд першої інстанції як на підставу для відмови у позові ОСОБА_6 послався також на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Правила про позовну давність застосовуються для захисту в судовому порядку особи, чиї законні права і охоронювані законом інтереси порушені.
У відповідності зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261).
Згідно з ч. 4 ст. 267 цього Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на зміст наведених статей, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведене існування самого суб’єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.
Вирішуючи спір, районний суд зазначені вимоги закону врахував і відмовив позивачу у задоволенні позову за спливом позовної давності у 2008 році з огляду на те, що з позовом до Бахчисарайського районного суду позивач звернувся тільки в січні 2010 року і заяву про поновлення пропущеного строку у зв’язку з поважністю причин пропуску строку не надавав.
Доводи представника позивача про те, що позовна давність не сплинула у зв’язку з тим, що про майнову вимогу відповідача позивачу стало відомо у 2009 і 2010 році не беруться колегією суддів до уваги, оскільки у позовній заяві ОСОБА_6 просить визнати акти складені у 2005 році і розрахунок неправомірними, тому виходячи із положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається саме з дня складання відповідних актів.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що при встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм цивільного і цивільного процесуального закону, висновки суду відповідають встановленим фактам, обставинам справи та нормам матеріального права, справу розглянуто в межах заявлених позивачем вимог, тому правових підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Викладені в апеляційній скарзі доводи по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не можуть бути прийняті до уваги, тому що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам закону в зв’язку з чим оскаржуване рішення не може бути скасовано чи змінено по суті.
Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315, статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 27 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: