Справа №2-3374 2007р.

РІШЕННЯ

Іменем  України

03 травня 2007 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді -                                                                                     Оздоби М.О.,

при секретарях -                                                                                          Скиданенко Т.І.,

Сакуновій Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про виселення, суд, -

Встановив:

ОСОБА_1звернулась до суду із позовом про виселення та з урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог просила суд виселити відповідачів із нежилого приміщення по АДРЕСА_1 В обґрунтування позовних вимог посилається на ті обставини, що вказане нежиле приміщення загальною площею 299,2 кв.м. належить їй та відповідачуОСОБА_3. на праві спільної часткової власності, який уклав договір безоплатного користування із суб»єктом підприємницької діяльності - відповідачемОСОБА_2, а той в свою чергу розташував у спірному приміщення магазин. Вва жає, що вказані дії співвласника порушують її права, оскільки ОСОБА_3. без її згоди уклав договір, використовуючи все спірне приміщення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав та збільшив позовні вимоги та просив суд також виселитиОСОБА_3., який в даний час здійснює підприємницьку діяльність у спірному приміщенні, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та уточненні до неї.

Представник відповідачаОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, а також ті обставини, що на момент розгляду справи ОСОБА_2не здійснює підприємницьку діяльність у спірному приміщенні та виселився у зв»язку із розірванням договору оренди.

Залучений судом до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_3. у зв»язку із збільшенням позовних вимог проти позову заперечував, також посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, а також ті обставини, що як власник займає половину спірного приміщення, в якому розміщено магазин, оскільки частки не виділено, вважає, що права позивачки не порушено, а правові підстави для виселення відсутні, оскільки таким чином будуть порушені його права власника.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачаОСОБА_2 та відповідачаОСОБА_3., дослідивши матеріали

2

справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17.06.1999 року, зареєстрованого на товарній біржі „Українська біржа Десятинна", ОСОБА_3. і ОСОБА_4придбали у рівних частинах нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1загальною площею 299, 2 кв.м. (а.с.7-8 том.1).

Згідно з договором дарування від 11.09.2000р., ОСОБА_4подарував ОСОБА_1. 1/2 частину нежилого приміщення магазину по АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 149,6 кв.м. (а.с.7).

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, у всьому спірному житловому приміщенні розміщено магазин, а співвласник ОСОБА_3. уклав договір безоплатного користування зОСОБА_2, не отримавши згоди на це від іншого співвласникаОСОБА_1., чим порушив її права.

Не погоджуючись із даними доводами, представник відповідачаОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3. пояснили суду про те, що 21.06.2000р. між відповідачами було укладено договір безоплатного користування майном, а саме магазином, площею 30 кв.м. строком на п»ять років, про що також свідчить і акт ДШ у Святошинському районі м.Києва (а.с.38 том 2, а.с. 23-33 том 1). 01.06.2006р. між ОСОБА_3. таОСОБА_2 було укладено договір оренди нежилого приміщення відповідно до якогоОСОБА_2 надано у користування 150 кв.м. спірного приміщення, а 01.03.2006р. внесено зміни, відповідно до якихОСОБА_2 передано 149, 6 кв.м. (а.с. 48-50, 51). 17.02.2007р. вказаний договір розірвано (а.с.52).

В даний час частину нежилого приміщення використовує для здійснення підприємницької діяльності відповідач ОСОБА_3., який є його співвласником, а відповідач ОСОБА_2виселився із приміщення у зв»язку із розірванням договору оренди. Про те, що ОСОБА_2виселився в судовому засіданні не заперечував і сам представник позивача, при цьому збільшивши позовні вимоги про виселенняОСОБА_3., який в даний час займає приміщення.

У зв»язку із даними обставинами, суд вважає, що позовні вимоги в частині виселенняОСОБА_2 із нежилого приміщення поАДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_2не займає спірне нежиле приміщення, а тому підстави для його виселення відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦПК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Коментар до ст.358 ЦК України визначає, що у випадку розбіжностей щодо здійснення повноважень    по володінню і користуванню спільним

3

майном це питання за позовом кожного з власників може вирішити суд. Угода співвласників є двостороннім чи багатостороннім правочином, у якому визначаються порядок і способи здійснення повноважень співвласниками, при цьому законом не встановлено обов»язкову форму для даних правочинів.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3., про те, що співвласником нежилого приміщення є позивачка ОСОБА_1він дізнався лише в 2006р. після пред»явлення нею позову про виділ частки із спільного майна в натурі, хоча ОСОБА_1є співвласником з 2000року, але до цього не цікавилась майном і не брала участі у його утриманні, а тому отримати згоду він не мав можливості, оскільки бувший співвласник ОСОБА_4не довів до його відома про відчуження частини нежилого приміщення за договором дарування. Крім того, зазначив, що використовує тільки частину спірного приміщення, загальною площею 150 кв.м., що на 0,4 кв.м. більше його частини у праві власності, а позивачкою та її представником не доведено обставини користування всим приміщенням, а також з якого саме приміщення необхідно його виселити. Такі пояснення відповідачаОСОБА_3. представникомОСОБА_1. в судовому засіданні не спростовані.

Крім того, розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, суд враховує, що позивачка просить захистити своє право власності шляхом виселення, однак такий спосіб захисту порушить право іншого співвласника на володіння та користування майном, а тому задовольнити позов та виселитиОСОБА_3. із спірного приміщення, яке належить йому на праві спільної часткової власності не має підстав.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку про необхідність у задоволенні позовуОСОБА_1. про виселення відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 16, 319, 358 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про виселення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.