АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1469-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Звєрев Г.С.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Ломанова Л.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Ломанової Л.О.,
суддів Авраміді Т.С.,
Притуленко О.В.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Мисівської сільської ради Ленінського району АР Крим, Приватного підприємства «Гостинний двір», третя особа – Комунальне підприємство «Ленінське бюро технічної інвентаризації», про припинення права власності на знесене нерухоме майно та визнання права власності на самочинне будівництво, за апеляційною скаргою прокурора Ленінського району АР Крим на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 28 листопада 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2007 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом до Мисівської сільської ради Ленінського району АР Крим, ПП «Гостинний двір» про визнання права власності на самочинне будівництво та просили, уточнивши позовні вимоги, визнати на підставі положень статті 328, частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності в рівних частках на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 а саме: господарський блок, побудований на місці знесених вагонів-сараїв У1, У2 і навісу У3 під господарські приміщення, які належали їм та ПП «Гостинний двір».
Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка, площею 0,305 га, за наведеною адресою передана у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Мисівською сільською радою Ленінського району АР Крим на підставі договору оренди. У подальшому сільрада дала згоду на реконструкцію вагонів-сараїв У1,У2,У3 і навісу, однак будівельний паспорт на будівництво господарського блоку своєчасно виготовлений не був, тому будівництво є самочинним, у зв’язку з чим його неможливо ввести в експлуатацію. Оскільки будівництво господарського блоку завершене зусиллями ОСОБА_4 та ОСОБА_5, позивачі вважають, що вони набули право власності на новозбудовану будівлю в рівних частках, інвентаризаційною вартістю 65 430 грн. і просять припинити право власності на знесені з дозволу виконкому Мисівської сільради вагони-сараї У1, У2 і навісу У3, які належали на праві власності їм та ПП «Гостинний двір».
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 28 листопада 2008 року позов ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був задоволений, припинене право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на знесені у зв’язку з реконструкцією вагони-сараї У1, У2 та навіс У3, за адресою: АДРЕСА_1 за позивачами визнано право власності в рівних частках на самовільно побудовану будівлю за зазначеною адресою – господарський блок, площею першого поверху 197,3 м2, площею другого поверху 200,7 м2, загальною вартістю 65 430 грн.
На рішення суду прокурором Ленінського району АР Крим в інтересах держави в особі Мисівської сільської ради Ленінського району АР Крим та Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в АР Крим подана апеляційна скарга, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення у справі – про відмову у позовні ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачами не доведена наявність спірних правовідносин між ними та Мисівською сільською радою як відповідачем у справі, до якого були заявлені вимоги матеріально-технічного характеру; позивачами не дотримано вимог законодавства щодо проходження адміністративної процедури вирішення питання щодо самочинного будівництва, судом в порушення положень частини 3 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України не було залучено до участі в справі Державну інспекцію архітектурно-будівельного контролю в АР Крим, до повноважень якої віднесено проведення перевірок відповідності виконання будівельних робіт, будівельних матеріалів, виробів і конструкцій вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил технічним умовам, затвердженим проектним рішенням.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню з ухваленням нового – про відмову у позові.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі збудували новий об’єкт нерухомості, визначений в технічному паспорті під літ. «Г-1», який відповідає санітарним, протипожежним та будівельним нормам та правилам, не порушує прав чи законних інтересів інших осіб, а тому наявні підстави для визнання права власності на об’єкт нерухомості на підставі ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України.
З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить вимогам закону.
Частинами 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Цією ж статтею передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2).
Право власності відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України набувається на підставах, що не заборонені законом.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі фактично збудували новий об’єкт нерухомості на земельній ділянці, яка була отримана у користування на підставі договору суборенди частки земельної ділянки, укладеного 20 липня 2005 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, власником зазначеної земельної ділянки є Мисівська сільська рада Ленінського району АР Крим, яка передала земельну ділянку площею 1,508 га строком на 10 років за договором оренди від 8 червня 2001 року і додаткової угоди від 12 березня 2003 року ПП «Гостинний двір». Зазначені договір та додаткова угода посвідчені нотаріусом і пройшли державну реєстрацію (а.с. 18,20). Договір суборенди частки земельної ділянки між ПП «Гостинний двір», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений 20 липня 2005 року (а.с. 22-23).
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди, або за письмовою згодою орендодавця.
Відомостей про право ПП «Гостинний двір» на передачу земельної ділянки в суборенду договір оренди від 8 червня 2001 року не містить, як не містять матеріали справи і письмової згоди Мисівської сільської ради Ленінського району АР Крим на передачу частки земельної ділянки в суборенду.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Відомості про те, що договір суборенди частки земельної ділянки від 20 липня 2005 року проходив державну реєстрацію суду не надані (а.с. 17 – 18).
Норми статті 331 Цивільного кодексу України не регулюють правовий режим самочинного будівництва. Визнання права власності на самочинне будівництво врегульоване положеннями статті 376 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 301 Закону України «Про планування і забудову території», статті 18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво об’єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, чинного на час проведення будівельних робіт і розгляду справи судом, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об’єктів нового будівництва.
Абзацами 1, 2, 4 пункту 6 статті 4 Положення «Про інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі» передбачено, що одним з завдань та повноважень інспекції ДАБК є проведення в установленому порядку перевірок відповідності виконання будівельних робіт, будівельних матеріалів виробів і конструкцій вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, своєчасності та якості проведених передбачених документацією замірів, випробувань, тощо, дотримання порядку прийняття в експлуатацію.
Згідно з підпунктом 6 пункту «б» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів.
Таким чином загальною процедурою вирішення спорів щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування та інспекції ДАБК.
З вищенаведеного випливає, що позивачі до початку будівництва мали отримати дозвіл інспекції ДАБК, а після здійснення будівництва мали звернутися із заявою про приймання до експлуатації зазначеної будівлі, надавши докази про те, що самочинна будівля відповідає вимогам будівельних, протипожежних та санітарних норм, а у випадку відмови у прийнятті самочинної будівлі до експлуатації звертатись за вирішенням спору в суді.
Проте з матеріалів справи вбачається, що позивачі взагалі не зверталися до відповідних органів з приводу прийняття самовільно збудованого нерухомого майна до експлуатації. Жодного рішення з цього приводу компетентними органами не приймалось.
Крім того висновок суду першої інстанції про те, що збудована позивачем споруда відповідає санітарним, протипожежним та будівельним нормам є недоведеним, оскільки висновки компетентних органів з цих питань в матеріалах справи відсутні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Однак, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка позивачам у встановленому порядку не надавалася.
За цих обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення всупереч наведеним нормам, тобто з порушенням норм матеріального права, крім того, обставини справи щодо відповідності самочинних будівель вимогам будівельних, протипожежних та санітарних норм, які суд вважав встановленими, не були доведені, що відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення – про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво.
Рішення суду про припинення права власності на знесене нерухоме майно також підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового – про відмову у позові. Власником ідеальної частки у знесеному майні є і ПП »Гостинний двір», яке самостійних вимог не заявляло, підстави для задоволення позову за відсутності даних про виділ майна позивачів в натурі відсутні.
Крім того вимоги про припинення права власності на вагони-сараї У1, У2 і навіс У3 є взаємопов’язаними із вимогами про визнання права власності на зведене на місці на знесених об’єктів нерухомості, а тому за підступності підстав для задоволення вимог про визнання права власності, не підлягають задоволенню і вимоги про припинення такого права.
Враховуючи наведене, на підставі статей 328, 331 і 376 Цивільного кодексу України, статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 301 Закону України «Про планування і забудову території», статті 18 Закону України «Про основи містобудування», статті 8 Закону України «Про оренду землі», керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 308, пунктами 2, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Ленінського району АР Крим в інтересах держави в особі Мисівської сільської ради Ленінського району АР Крим та Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в АР Крим задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 28 листопада 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_5, ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Гостинний двір», Мисівської сільської ради Ленінського району АР Крим про визнання права власності на самочинне будівництво – господарський блок, площею першого поверху 197,3 м2, площею другого поверху 200,7 м2, загальною вартістю 65 430 грн., за адресою: АДРЕСА_1, а також у позові про припинення права власності на знесені вагони-сараї У1, У2 і навіс У3 за зазначеною адресою – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Л.О. Ломанова Т.С. Авраміді О.В. Притуленко