АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1231-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Хачикян А.Х.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Ломанова Л.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого – судді Ломанової Л.О.,
суддів Авраміді Т.С.,
Притуленко О.В.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Артек-Союз» про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасність розрахунку при звільненні, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зобов’язання повернути трудову книжку, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 3 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до приватного підприємства «Артек – Союз» на підставі статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасність розрахунку при звільненні, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зобов’язання повернути трудову книжку.
Позов мотивований тим, що він працював у відповідача на посаді завідувача їдальнею з липня 2007 року до лютого 2008 року. До цього часу трудова книжка йому не повернена та не виплачена заробітна плата. Позивач вважає, що за час вимушеного прогулу заборгованість відповідача із заробітної плати за час вимушеного прогулу складає, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, 13 479 грн., яку просив стягнути суд на його користь, а також зобов’язати відповідача повернути трудову книжку.
Рішенням Кіровського районного суду від 3 червня 2010 року у позові ОСОБА_4 було відмовлено та вирішене питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись зі вказаним рішенням, позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові, неправильно встановив обставини, які мають істотне значення у справі та необгрунтовано відмовився визнати докази, надав їм не правову оцінку. Апелянт зазначає, що суд, виходячи з висновку про відсутність доказів оформлення трудових відносин з відповідачем, не застосував частину 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, що призвело до неправильного вирішення спору. Апелянт вважає, що доказом підтвердження його трудових відносин з відповідачем є показання свідків та акт від 9 жовтня 2007 року, який був долучений до справи, проте суд не дав цьому документу оцінки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Між тим такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права, внаслідок чого рішення суду не може бути визнане законним.
Так, на доведення підстав свого позову ОСОБА_4 посилається на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які показали, що позивач працював начальником їдальні та їх керівником з липня 2007 року до лютого 2008 року (а.с. 26, 39), а також був наданий документ військової частини А 1343 (а.с. 28), в якому позивач був зазначений працівником ПП «Артек – Союз». Зокрема, з пояснень свідків, які згідно із записами в їх трудових книжках перебували у трудових правовідносинах з відповідачем в період з квітня 2007 року до лютого 2008 року, вбачається, що ОСОБА_4 працював в ПП «Артек – Союз» та виконував обов’язки їх керівника та начальника їдальні
Оцінюючи зазначені докази, суд дійшов висновку про неможливість взяття до уваги показань свідків за відсутності їх підтвердження іншими доказами.
Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1). Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частина 2).
Положеннями статті 63 цього Кодексу встановлено, що показання свідка – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Показання свідків є самостійним доказом, який не підлягає доказуванню. При цьому матеріалів справи, які б беззаперечно спростовували викладені в показаннях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 факти матеріали справи не містять. Показання зазначених свідків узгоджуються з іншими наданими позивачем доказами – документами, в яких він зазначений працівником ПП «Артек – Союз» (а.с. 28, 37). Колегія суддів погоджується з твердженням суду, що наведені документи самі по собі не можуть підтверджувати факт наявності трудових правовідносин сторін, проте оцінка усіх наданих доказів в сукупності, чого не було зроблено судом першої інстанції, призводить до протилежного висновку – щодо фактичного допуску позивача до роботи в ПП «Артек – Союз».
Відповідно до частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Водночас колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову. Під час розгляду справи та ухвалення рішення, судом не був чітко визначений зміст позовних вимог ОСОБА_4, які полягали у стягненні заробітної плати, компенсації за несвоєчасність розрахунку при звільненні, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та зобов’язання повернути трудову книжку.
Положення, які регулюють спірні правовідносини, містяться в статтях 47, 116, 117, 235 Кодексу законів про працю України.
Так, частиною 1 статті 47 цього Кодексу визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з частиною 1 статті 117 Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 4 статті 235 Кодексу встановлено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Єдиною підставою для задоволення позовних вимог, що ґрунтуються на наведених нормах, є порушення прав працівника зі сторони роботодавця чи уповноваженого ним органу. Наявності таких порушень ОСОБА_4 доведено не було.
Не можна визнати належно доведеними вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 450 грн. за лютий 2008 року, які позивач згідно з його поясненнями обчислює, виходячи з щомісячного розміру заробітної плати – 1500 грн. Жодного доказу як про розмір заробітної плати, так і про наявність заборгованості з її виплати на час звільнення позивачем надано не було. Відтак не мають підстав для задоволення і вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.
Не містять матеріали справи і доказів факту передання адміністрації ПП «Артек – Союз» трудової книжки. Позивачем була надана копія його трудової книжки колгоспника, з якої вбачається, що в спірний період – з липня 2007 року до лютого 2008 року – він працював також директором приватного підприємства, у якому перебував в трудових відносинах з 14 червня 2000 року до 28 лютого 2008 року. Враховуючи, що з 4 березня 2008 року ОСОБА_4, згідно запису в його трудовій книжці, працює на іншій посаді – державного інспектора з карантину рослин, у колегії суддів відсутні підстави застосування стягнень, пов’язаних із вимушеним прогулом позивача на підставі частини 4 статті 235 Кодексу законів про працю України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового – про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасність розрахунку при звільненні, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та зобов’язання повернути трудову книжку.
Виходячи з вищевикладеного, на підставі частини 1 статті 47, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117, частини 4 статті 235 Кодексу законів про працю України, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 3 червня 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Артек-Союз» про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасність розрахунку при звільненні, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зобов’язання повернути трудову книжку відмовити повністю.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді:
Л.О. Ломанова Т.С. Авраміді О.В. Притуленко