АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

     Справа № 22-ц-2037-Ф/10 Г   Головуючий суду першої інстанції      Муратова Ж.А.

С Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції      Авраміді Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

22 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого судді: Авраміді Т.С.

суддів     Кустової І.В.,

при секретарі Притуленко О.В.

Воронович К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договорами найму, за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання договорів найму недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 – ОСОБА_9 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2010 року,

                                                             ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року ОСОБА_10,  в інтересах ОСОБА_6, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у якому просить стягнути: з ОСОБА_7 заборгованість за договором найму у розмірі 20000 грн. та неустойку у сумі 116 грн., з ОСОБА_8 30000 грн. заборгованості за договором найму та 276 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_9, яка виступала від імені позивача на підставі довіреності, 5 березня 2009 року уклала з ОСОБА_7 договір найму нежилого приміщення площею 200 кв.м., що розташовано по АДРЕСА_1 строком на один рік. ОСОБА_7 згідно умов договору зобов’язався сплачувати орендну плату у розмірі 50 грн. за 1 кв.м. (10000 грн.) щомісяця. Однак, останній вказані зобов’язання порушив і з січня 2010 року перестав сплачувати орендну плату, у зв’язку з чим виникла заборгованість у вищезазначеному розмірі. У лютому 2010 року ОСОБА_7 запропонував укласти договір з його донькою ОСОБА_8 1 березня 2010 року  з ОСОБА_8 був укладений договір найму зазначеного приміщення на тих самих умовах. Проте ОСОБА_8 також порушила умови договору і орендну плату з березня по червень 2010 року не вносила. У червні 2010 року орендатор приміщення звільнила, однак заборгованість по заробітній платі не виплатила.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 позов не визнали та звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили визнати вищенаведені договори оренди недійсними з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, посилаючись на те, що ОСОБА_9, укладаючи спірні право чини, скрила той факт, що не є власником нежилого приміщення, що є предметом договорів найму.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2010 року у позові ОСОБА_6  та зустрічному позові відмовлено.

Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду в цій частині скасувати з направленням справи на новий розгляд.

В якості доводів апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір  не взяв до уваги положення ч. 2 ст. 761 ГК, згідно якої ОСОБА_9 мала право укладати спірні договори найму, оскільки на її ім’я ОСОБА_6 видав довіреність.  На думку апелянта висновок суду першої інстанції про те, що вказані договори є нікчемними є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам закону.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається  з матеріалів справи, ОСОБА_6 є власником нежилих приміщень площею 200 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.7).

5 березня 2009 року ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_7 договір найму вказаних нежилих приміщень строком на один рік (а.с.6). Згідно умов договору ОСОБА_7 були передані вказані приміщення у користування, а останній в свою чергу зобов’язався сплачувати орендну плату у розмірі 50 грн. за 1 кв.м. (10000 грн.) щомісяця. 1 березня вказаний договір був розірваний і ОСОБА_9 уклала договір найму зазначених приміщень з ОСОБА_8 на тих самих умовах (а.с.31).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягненні заборгованості з орендної плати, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 не мала відповідних повноважень на укладення вказаних договорів, а тому вказані договори є нікчемними.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи і суперечить  вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Ст. 761 ЦК України встановлено, що наймодавцем може бути особа, уповноважена на укладення договору найму.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 довіреністю від 16 грудня 2008 року, посвідченою за місцем проживання (а.с.32), уповноважив ОСОБА_9 на укладення договорів оренди нежилих приміщень, розташованих по АДРЕСА_1, належних йому на праві приватної власності.  Крім того,  22 жовтня 2009 року ОСОБА_6 видав на ім’я ОСОБА_9 також нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив останню на укладення договорів оренди зазначених нежилих приміщень (а.с. 17).

Відомості про скасування зазначених довіреностей матеріали справи не містять.

Форма виданих довіреностей відповідала діючим вимогам законодавства, зокрема ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 793 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), строком до трьох років, укладається у письмовій формі.

Наявність у ОСОБА_9 належним чином оформлених довіреностей спростовує висновок суду про відсутність у ОСОБА_9 повноважень на укладення спірних договорів.

Враховуючи, що на момент укладення договорів оренди від 5 березня 2009 року та від 01 березня 2010 року, ОСОБА_9  була уповноваженою позивачем особою  на укладення договорів належних позивачу нежилих приміщень, і умови цих договорів виконувалися сторонами (зокрема відповідачі прийняли зазначені приміщення і використовували їх для здійснення підприємницької діяльності, відповідач ОСОБА_7 до січня 2010 року сплачував орендну плату), підстави вважати, що у сторін не виникали права і обов’язки, відповідно до цих договорів відсутні.  

Таким чином, у сторін виникли права і обов’язки згідно вищезазначених договорів найму нежилих приміщень.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 свої обов’язки за договором найму від 5 березня 2009 року щодо оплати за користування майном виконував належним чином лише до січня 2010 року. Так, останнім не було сплачено за користування майном за січень та лютий 2010 року, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 20000 грн.

П. 4.3 Договору зобов’язання оплати за користування майном забезпечено неустойкою у вигляді пені у розмірі 0,01 % за кожен день прострочення, розмір якої становить 116 (сто шістнадцять) грн.  

Відповідач ОСОБА_8  також не виконала свої зобов’язання щодо сплати орендної плати за договором найму від 1 березня 2010 року за  березень, квітень та травень 2010 року, у наслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 30000 грн. Зобов’язання ОСОБА_8 також були забезпеченні неустойкою на таких самих умовах, розмір якої становить 276 (двісті сімдесят шість) грн.

За таких обставин, враховуючи, що на підставі положень ст.ст.239,509,611 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 є обґрунтованими, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив в їх задоволенні.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачів підтвердив факт використання відповідачами належних позивачу приміщень та пояснив, що відповідачами проводилася оплата за користування зазначеними приміщеннями.

Разом з тим, на підтвердження проведення оплати за оренду приміщень належних та допустимих доказів відповідачами ні суду першої, ні апеляційної інстанції надано не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_9 повноважень на укладення спірних правочинів і як наслідок відсутність у позивача права на отримання грошових коштів за оренду приміщень не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення в частині відмови  у задоволенні позову ОСОБА_6 ухвалене з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в  цій частині, з  ухваленням нового про задоволення позову.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

В іншій частині рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2010 року  не оскаржується, а тому не перевіряється.

    На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_9 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2010 року – задовольнити частково.

Рішення  Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2010 року  в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договорами найму  – скасувати.

Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договорами найму – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість по орендній платі за договором найму нежилого приміщення від 5 березня 2009 року в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. та неустойку у розмірі 116 (сто шістнадцять) грн., а також у відшкодування судових витрат 248 (двісті сорок вісім) грн. 69 коп., а всього 20364 (двадцять тисяч триста шістдесят чотири)  грв. 69 коп.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 заборгованість по орендній платі за договором найму нежилого приміщення від 1 березня 2010 року в сумі  30000 (тридцять тисяч) грн. та неустойку у розмірі 276 (двісті сімдесят шість) грн., а також у відшкодування судових витрат 374 (триста сімдесят чотири) грн. 30 коп., а всього 30650 (тридцять тисяч шістсот п’ятдесят) грв. 30 коп.

В решті рішення  Керченського міського суду АР Крим від 19 листопада 2010 року – залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: