АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1754-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Самойлова О.В.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді Авраміді Т.С.,
суддів: Ломанової Л.О., Притуленко О.В.
при секретарі Воронович К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПриватБанк», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, анулювання запису у трудовій книжці, стягнення моральної шкоди та заборгованості із заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА :
У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк», Кримського РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», ГФВ КРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, анулювання запису у трудовій книжці, стягнення моральної шкоди та заборгованості із заробітної плати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 16 листопада 2003 року ОСОБА_6 перебував» у трудових відносинах із ЗАТ КБ «ПриватБанк. Наказом № 1374 від 10 серпня 2006 року позивач звільнений за п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри. Звільнення вважає незаконним, оскільки він безпосередньо не обслуговував грошові чи товарні цінності і не вчиняв дій, які б давали підстави для втрати довіри зі сторони власника. Крім того, при звільненні відповідачем були порушені норми трудового законодавства, а саме: в день звільнення не була видана трудова книжка та не здійснений розрахунок. Пропозицію щодо отримання трудової книжки у відділі кадрів у м. Сімферополі вважає також порушенням своїх прав. Неправомірні дії відповідача призвели до моральних страждань, погіршення стану здоров’я і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір компенсації моральної шкоди позивачем в уточненій позовній заяві визначений у 500 000 гривень.
Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 08 лютого 2007 року провадження по справі було зупинено до розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину.
Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 22 жовтня 2007 року провадження по справі відновлено.
Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 26 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6. у частині, що заявлені до Кримського РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», ГФВ КРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», залишені без розгляду.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2010 року у задоволенні позову до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та надання неналежної оцінки доказам, просить вказане судове рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 16 листопада 2003 року ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах із ЗАТ КБ «ПриватБанк», працюючи з 01.01.2006 року на посаді експерта Головного Феодосійського відділення (а.с.104).
Наказом № 1374 від 10 серпня 2006 року (а.с.100) ОСОБА_6 звільнений за п. 2 ч.1ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, працюючи на посаді експерта Головного Феодосійського відділення, будучі особою, яка безпосередньо обслуговувала грошові цінності, вчинив дії, що давали відповідачу підстави для втрати до нього довіри, а тому звільнення позивача за п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України відповідачем було проведене правомірно.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Поняття вини сторони трудових правовідносин можна визначити як психічне ставлення до вчиненої протиправної дії чи бездіяльності, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні своїх трудових обов’язків, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В усіх випадках наявності вини спільним і обов'язковим її елементом є усвідомлення особою протиправності свого діяння.
Як роз'яснено в абз. 2 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", звільнення з підстав втрати довірия (п. 2 ч.1ст. 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри.
Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна зробити висновок, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 особисто під розписку (звіт) отримував кредитні картки (а.с.134-135) та видавав їх особам із встановленим кредитним лімітом.
Порушення позивачем «Порядку надання неактивних кредитних карт «Подія» (неузгодження з кредитоотримувачем суми кредиту, відсутність документального підтвердження фактичного рівня доходів та майнового становища особи), затвердженого Наказом ЗАТ КБ «ПриватБанк» №2769, з яким був ознайомлений позивач (а.с.127-129), стали підставою для втрати довіри з боку власника та звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, які були досліджені судом першої інстанції і якім була дана належна оцінка, зокрема: матеріалами службового розслідування, яким встановлено, що ОСОБА_6 з метою видачі кредитних карток «Подія» особам, які не можуть підтвердити свою платоспроможність, не одноразово сприяв оформленню даним особам грошових переводів на суму порядку 1000 грн., після чого на підставі документів про перевід, як документів, що підтверджують платоспроможність позичальника, видавав відправнику та одержувачу переводу кредитні картки «Подія», встановлюючи на них кредитний ліміт у розмірі 1500-2000 грн. При цьому значна частина заяв на відправку і одержання грошових коштів заповнювалися самим ОСОБА_6, а перевід відправлявся та був отриманий у одному і тому ж відділенні банку при безпосередній його участі. Таким чином ОСОБА_6 було видано 32 кредитних картки з лімітом на загальну суму 52700 грн., по яким майже по всіх наявна прострочка платежів (а.с.100,101,102); особистими поясненнями ОСОБА_6 від 25 травня 2006 року (а.с.123) та від 05.06.2006 року (а.с.133).
Доводи апеляційної скарги про упереджене ставлення особи, що проводила службове розслідування, внаслідок неприязнених стосунків з позивачем, не підтверджені матеріалами справи.
Неналежне виконання трудових обов’язків позивачем та неправомірність дій при видачі кредитних карток, зазначені у матеріалах службової перевірки, також знайшли своє підтвердження при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.
Вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 2 квітня 2007 року, що набрав законної сили, ОСОБА_6 був визнаний винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб) та засуджений до трьох років обмеження волі (а.с.49-62).
Аналіз фактичних обставин справи та вимог закону дозволив суду першої інстанції дійти висновку про правомірне звільнення позивача.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване посилання суду на вирок Феодосійського міського суду АР Крим від 2 квітня 2007 року з урахуванням положень ст. 61 ЦПК України не заслуговують на увагу.
Також не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта щодо наявності вини відповідача у невидачі трудової книжки.
Відповідно до змісту ст. 47 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України, від 29.07.1993, № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Пересилання трудової книжки поштою (цінним листом) допускаються тільки за наявності письмової згоди працівника.
З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивача зберігалась у КРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», що розташований у м. Сімферополь, куди і було запропоновано позивачу з’явитися для її отримання, що ОСОБА_6 не заперечувалося.
Однак, позивач для отримання трудової книжки у відділ кадрів КРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» не з’явився, із заявою про згоду на пересилку трудової книжки до відповідача не звертався.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду про те, що вимог про витребування трудової книжки позивачем заявлено не було, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позовна заява ОСОБА_6 від 04.09.2006 року (а.с.2-9) таких вимог не містить, а тому відповідно до положень ст. 11 ЦПК України вони не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати не підлягають задоволенню, оскільки як вбачається з матеріалів справи, належні позивачу грошові кошти були зараховані на рахунок ОСОБА_6 та ним отримані (а.с.193-195,216).
У зв’язку з тим, що позивачем не доведено порушення з боку відповідача його трудових прав, суд першої інстанції не встановив підстав для стягнення компенсації моральної шкоди.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2010 року - відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: