АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-2009-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Хачикян А.Х.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
У Х В А Л А
22 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
Головуючого, судді Кустової І.В.,
суддів Притуленко О.В.,
Авраміді Т.С.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Кіровського районного суду АР Крим від 20 вересня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2010 року Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (далі – Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 420 020, 60 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що між сторонами укладений кредитний договір від 14 квітня 2008 року. Банк свої зобов’язання виконав у повному обсязі, однак, відповідач свої обов’язки згідно з умовами кредитного договору належним чином не виконує.
Одночасно з поданням позову Банк звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Кіровського районного суду АР Крим від 20 вересня 2010 року заява Банку задоволена:
накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу;
накладено арешт на майно та грошові кошти, що належать відповідачу;
встановлено тимчасове обмеження виїзду за межи України відповідачу без вилучення паспорту громадянина України, до повного виконання нею зобов’язань перед позивачем.
Також судом допущено негайно виконання ухвали та її копії направлені відповідним державним установам.
На дану ухвалу ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування ухвали суду з постановленням нової – про відмову у задоволенні заяви Банку про забезпечення позову.
Вимоги скарги мотивовані порушенням норм процесуального права.
Зокрема, відповідач зазначає, що суд наклав арешт на квартиру, яка їй не належить, та на грошові кошти, не визначивши, які саме та не врахувавши, що вона отримує державну допомогу по догляду за дитиною відносно якої не допускається забезпечення позову.
Вважає, що встановлення такого заходу забезпечення позову, як тимчасове обмеження виїзду за межи України відповідачу до повного виконання нею зобов’язань перед позивачем, є вирішенням справи по суті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи заяву Банку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу, а також шляхом тимчасового обмеження відповідача в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання нею зобов’язань перед Банком, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття цих заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з частиною 3 статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Частиною 2 статті 152 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам .
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу неналежного виконання зобов’язань за кредитним договором та існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідач не реагує на вимоги Банку, при цьому заборгованість відповідача за кредитними зобов’язаннями, яка визначена Банком у сумі 420 020, 60 грн., є значною.
Тому, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість задоволення заяви Банку про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, інше майно та грошові кошти, що належать відповідачу, та співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам.
Заперечуючи проти правомірності накладення арешту на зазначене майно відповідач ОСОБА_4 посилалась на те, що вона не є власником арештованої квартири та отримує державну допомогу по догляду за дитиною, щодо якої не допускається забезпечення позову.
Проте, всупереч вимогам частини 3 статті 10 та частини 1 статті 60 ЦПК України апелянт не підтвердила дані обставини належними доказами. Тому, ці заперечення апелянта колегія суддів до уваги взяти не може.
Також, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що встановлення заходів забезпечення позову до повного виконання нею зобов’язань перед позивачем є вирішенням справи по суті, оскільки воно не засноване на законі.
Однак, колегія суддів вважає, що застосування такого виду забезпечення позову, як тимчасове обмеження ОСОБА_4 у виїзді за кордон, не є співмірним із заявленими позивачем вимогами та жодним чином не стосується предмету позову. Тому, оскаржувана ухвала в цій частині постановлена з порушенням вимог статей 151 та 152 ЦПК України.
Таким чином, у хвала Кіровського районного суду АР Крим від 20 вересня 2010 року підлягає скасуванню в частині тимчасового обмеження виїзду відповідача за межи України з постановленням в цій частині нової ухвали - про відмову у задоволенні цих вимог Банку.
На підставі вказаного і керуючись статтею 151, пунктом 2 частини 2 статті 307, пунктом 2 частини 1 статті 312, пунктом 6 частини 1 статті 314, статтями 313 та 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Кіровського районного суду АР Крим від 20 вересня 2010 року в частині задоволення заяви Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» шляхом тимчасового обмеження виїзду ОСОБА_4 за межи України скасувати, ухвалити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» щодо тимчасового обмеження виїзду ОСОБА_4 за межи України.
В решті ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
І.В. Кустова О.В. Притуленко Т.С. Авраміді