АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1715-Ф/10 Г Головуючий суду першої інстанції Кіт М.В.
С Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого судді: Авраміді Т.С.,
суддів Ломанової Л.О.,
при секретарі Притуленко О.В.,
Воронович К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи – ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання правочину недійсним, стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 у якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати договір завдатку, укладений між сторонами 9 листопада 2009 року, недійсним та стягнути з відповідача ОСОБА_7 11863,05 грн. що еквівалентно 1500 доларів США, які були передані йому позивачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 9 листопада 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір завдатку, згідно якому останній зобов’язався протягом певного строку укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу домоволодіння по АДРЕСА_1, а вона в забезпечення виконання зобов’язання щодо укладення договору купівлі-продажу передала ОСОБА_7 1500 доларів США. На думку позивачки зазначений договір завдатку є недійсним, оскільки його зміст суперечить вимогам цивільного законодавства за тих підстав, що зобов’язання, яке забезпечується завдатком не існувало, тобто договір укладений до виникнення основного зобов’язання - укладення договору купівлі-продажу домоволодіння, який взагалі між сторонами укладений так і не був.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 16 вересня 2010 року позовні вимоги задоволені: визнано недійсним договір завдатку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09 листопада 2009 року, стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача 11877,3 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, надання неналежної оцінки доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що за вказаним договором він фактично грошові кошти не отримував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачки та її представника, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка передала ОСОБА_7 суму у розмірі 1500 доларів США, яка не є завдатком, оскільки договір купівлі – продажу домоволодіння по вул. Курсантів, 1, у м. Керчі між сторонами укладений не був, вказана сума підлягає поверненню позивачці.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 9 листопада 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підписали складений у письмовій формі договір, за яким ОСОБА_7 зобов’язався протягом 31 дня укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу домоволодіння по АДРЕСА_1 за ціною 7500 доларів США, а ОСОБА_6, в свою чергу, передала ОСОБА_7 суму у розмірі 1500 доларів США, яка визначена сторонами у якості завдатку.
Відповідно до положень ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.
Зі змісту вказаної статті випливає, що укладення угоди про завдаток можливе лише після укладення основної угоди. В даному випадку після укладення договору купівлі – продажу домоволодіння.
Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Договір купівлі-продажу зазначеного домоволодіння сторонами укладений не був, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що передана позивачем ОСОБА_7 сума грошових коштів у розмірі 1500 доларів США не є завдатком, а тому підлягає поверненню позивачу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано захистив права позивача, стягнувши з ОСОБА_7 на користь позивачки суму грошових коштів, передану нею у рахунок майбутніх платежів за договором, який так і не був укладений.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не передавала відповідачу спірну грошову суму 9 листопада 2009 року спростовуються сукупністю зібраних у справі доказів, яким суд першої інстанції надав оцінку у відповідності зі ст. 212 ЦПК України, зокрема, складеним сторонами у письмовій формі договором від 9 листопада 2009 року, за яким відповідач отримав від позивачки 1500 доларів США.
Посилання апелянта на відсутність у нього на момент укладення спірної угоди довіреності на укладення договору купівлі-продажу домоволодіння від власника будинку ОСОБА_10 не спростовують факт передачі йому позивачем грошових коштів.
Також, не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про те, що стороною у спірному правочині є власник домоволодіння ОСОБА_10, від імені якої і діяв відповідач, оскільки за умовами договору від 9 листопада 2009 року, за яким позивачем були передані грошові кошти ОСОБА_7, останній виступав від свого імені.
Крім того, на момент укладення спірної угоди, право відповідача вчиняти правочин від імені власника домоволодіння належним чином оформлено не було, а відтак правила ст. 239 ЦК України до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.
Оскаржуючи рішення, апелянт посилається на те, що факт передачі позивачем в рахунок майбутніх платежів 09 листопада 2009 року грошових коштів у розмірі 1500 доларів спростовуються документом під назвою «Авансовий платіж», в якому зазначено вартість будинку в розмірі 6000 доларів США та розпискою позивачки, згідно якої саме цю суму вона зобов’язується сплатити відповідачу.
Виходячи з того, що в договорі від 9 листопада 2009 року вартість спірного домоволодіння визначена сторонами в розмірі 7500 доларів США, 1500 доларів з яких передана позивачем ОСОБА_7 в рахунок майбутніх платежів, обов’язок ОСОБА_11 сплатити відповідачу при отриманні правовстановлюючих документів на домоволодіння суму у розмірі 6000 доларів США, зазначений в розписці позивачки від 19 грудня 2009 року, узгоджується зі змістом вказаного договору та не спростовує факту передачі позивачем грошових коштів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 вересня 2010 року – відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 вересня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: