РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду  Автономної Республіки  Крим  у складі:                  

                                     Головуючого, судді:       Чистякової Т.І.                                                                                                                  

                                     Суддів:                                             Любобратцевої Н.І.

                                                            Курської А.Г.                                                                                                                

                                     При секретарі:                                 Галіч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського громадського освітньо-видавничого центру „Полікультурний світ” на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 липня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Київського громадського освітньо-видавничого центру „Полікультурний світ” про захист честі, гідності, ділової репутації і стягнення моральної шкоди,    

ВСТАНОВИЛА:

17.08.2007року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та Редакції журналу «Педагогіка толерантності» про захист честі, гідності, ділової репутації і стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2009 року здійснено заміну відповідача Редакції журналу «Педагогіка толерантності” на Київський громадський освітньо-видавничий центр «Полікультурний світ».

Ухвалою того ж суду від 02 липня 2009 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди закрито в зв’язку з відмовою позивача від позову до вказаного відповідача.

Позивач просить визнати інформацію, поширену відповідачем шляхом публікації редакцією журналу "Педагогіка толерантності" в журналі НОМЕР_1 статті : «ІНФОРМАЦІЯ_2» - такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2, а саме: «...Без всякого сомнения  во главе всего этого грязного дела стоит спровоцировавший опус подвластной ему группки бессовестных писак ректор КИПУ, доктор технических наук, профессор ОСОБА_2, который превратил вуз в средство раскрутки своего величия, получения всех возможных и невозможных званий и регалий. Вуз, где интриги склоки, разборки, гонения на специалистов, имеющих собственное мнение, давно стали повседневностью. Стало нормой доносительство студентов (а это наше будущее) на своих учителей в письменной или устной форме. Это приветствуется,  а наиболее “способных” поощряют, т.к. групповое доносительство используется, как аргумент “коллективного негодования” в травле неугодных преподавателей. При этом все средства хороши… Делается это открыто, без боязни под руководством “неприкасаемых”. Из этого вуза вынуждены были “добровольно” уйти многие видные ученые. По статье уволена доктор архитектуры и искусства ОСОБА_6, автор известного монумента “ІНФОРМАЦІЯ_1благодаря которой ОСОБА_2 получил звание лауреата премии им. Т. Шевченко и “протолкнулся” в состав Комиссии по присуждению этой премии...» «… Проводя порочную кадровую политику, ОСОБА_2 создал в вузе в последние годы семейный клан, идеальные условия для наживы, обогащения узкого круга своих подельщиков…» «…университет превратили в рассадник морального растления профессорско-преподавательского корпуса и студентов… А жестокая расправа с Хайруддиновим, его многолетняя травля, преследование... доказательство того, о чем свидетельствует Хаяли…».   Позивач просить _____________________________________________________________________________

Справа №22-ц/0190/537/11                        Головуючий в першій  

                                                                      інстанції, суддя –  Гулевич Ю.Г.                                                                                    

                                                                      Доповідач, суддя –  Чистякова Т.І.

зобов’язати Київський громадський освітньо-видавничий центр «Полікультурний світ» опублікувати в журналі «Педагогіка толерантності» резолютивну частину рішення суду у цій справі після набрання ним законної сили під рубрикою «СПРОСТУВАННЯ» в тому ж місці стовпця, де поміщалася неправдива інформація і принести вибачення перед ОСОБА_2, яке також опублікувати в журналі; стягнути з Київського громадського освітньо-видавничого центру «Полікультурний світ» 850 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.  

Вимоги мотивовані тим, що у журналі «Педагогіка толерантності» за № 4 (38) 2006 і № 1 (39) 2007 на листах 238-253 опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2».   Частина статті складається з виступів 14.09.2006 року ОСОБА_3 на засіданні Спеціалізованої вченої Ради інституту педагогіки Академії педагогічних наук України і коментарю редакції журналу. Відповідно до Державного реєстру друкарських засобів масової інформації і інформаційних агентств відповідач є засновником журналу і юридичною особою. У вказаній статті поширена неправдива інформація, тобто відомості, що не відповідають дійсності і принижують честь і гідність, підривають ділову репутацію, порочать в громадській думці громадянина України, Героя України,  лауреата премії імені Т.Г.Шевченка, доктора технічних наук, професора, ректора Кримського державного інженерно-педагогічного університету ОСОБА_2. Журнал призначений для вчителів, викладачів, вихователів, організаторів освіти, батьків і юнацтва, а неправдива інформація була поширена серед безліч осіб, що виписують   журнал, як професійну методичну допомогу.

Відповідач представив смугу для опонентів ОСОБА_2 і не представив можливості самому ОСОБА_2 особисто або через представника надати редакції свою точку зору на події, що відбуваються навколо університету і його ректора. Читачам журналу стало б відомо, що ОСОБА_8 намагався обчорнити ОСОБА_2 у засобах масової інформації, а поширена ним інформація визнана судом недостовірною, ОСОБА_8 з рішенням суду погодився, відшкодував ОСОБА_2 визначену судом моральну шкоду.

ОСОБА_8 і ОСОБА_6 звільнені з університету не як жертви свавілля з   боку ректора, а ОСОБА_6 звільнена на підставі вироку суду за отримання хабара і вирок набрав законної сили. Що стосується доктора ОСОБА_8, то він намагався вирішити свою трудову суперечку з університетом в судових інстанціях України, але безрезультатно.  Метою розповсюдження неправдивої інформації, на думку позивача, було бажання відповідача, редакції журналу зганьбити позивача в громадській думці.

Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 липня 2009 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Київський громадський освітньо-видавничий центр „Полікультурний світ” просить скасувати рішення, посилаючись на те, що судом під час розгляду справи припущено ряд процесуальних порушень: копію позовної заяви зі змінами відповідачу надіслано не було, копію рішення йому було надіслано з порушенням законного строку. Крім того, апелянт вважає, що суд необґрунтовано прийшов до висновку, що у газетній статті редакція коментувала виступ ОСОБА_3 і характеризувала ОСОБА_2, оскільки у статті був не коментар, а цитата з письмового звіту ОСОБА_3 про засідання вченої ради, і саме він, а не редакція, дає характеристику ОСОБА_2.  Апелянтом також зазначено, що суд, дійшовши висновку про те, що інформація не є правдивою, послався на те, що ОСОБА_3 редакції журналу письмового звіту про засідання Ради не направляв. Проте, редакція має письмовий звіт про засідання Ради з підписом ОСОБА_3, саме з нього у публікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» наведено цитату, яку суд вказав в рішенні.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника апелянта, представника позивача, допитавши в якості свідка ОСОБА_3, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Цим вимогам закону оскаржене рішення не відповідає.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, способами що встановлені ст. 16 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із їх обґрунтованості. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи та законодавству.

Відповідно до Державного реєстру друкарських засобів масової інформації і інформаційних  агентств   Київський  громадський  освітньо - видавничий центр «Полікультурний світ» є засновником журналу «Педагогіка толерантності»  і юридичною особою, тому суд правильно притягнув його  до участі у справі в якості відповідача.

Із    матеріалів  справи    вбачається, що 14.09.2006 року відбулося засідання спеціалізованої вченої Ради в  Інституті педагогіки АПН України щодо розгляду докторської дисертації ОСОБА_8 згідно п.46 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» про позбавлення наукових ступенів і вчених звань.  В обговоренні вказаного питання поряд з іншими прийняв участь ОСОБА_3 ( стенограма засідання - т.2, а.с.56-87)

У    журналі    «Педагогіка  толерантності» за № 4 (38) 2006 і № 1 (39) 2007 на листах 238-253 опублікована стаття «Двічі доктор педагогічних наук», в якій, в тому числі, був відображений хід вказаного засідання,  наведені витяги з виступів осіб, присутніх на засіданні та дані коментарі редакції.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов'язок  довести,  що  поширена інформація є достовірною,  покладається на відповідача, проте позивач має право подати   докази   недостовірності  поширеної  інформації.  Позивач
повинен довести факт поширення інформації  відповідачем,  а  також те,  що  внаслідок  цього  було  порушено  його особисті немайнові права.

Інформація, яку позивач просить визнати такою, що не відповідає дійсності, принижує  його  честь, гідність і ділову репутацію, складається частково з письмового звіту про засідання Ради і частково з коментарію редакції. Інформація від імені ОСОБА_3 наведена в лапках та іншим шрифтом.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що внаслідок неправдивої інформації, викладеної у тій частині статті, що наведена вище, принижена його ділова репутація, заподіяна моральна шкода, не надаючи при цьому достатніх доказів по справі.

Визнаючи позовні вимоги обґрунтованими, суд визнав, що вказана інформація, не відповідає дійсності, принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, оскільки вказані відомості ОСОБА_3 не поширювались, він не направляв редакції журналу письмового звіту про засідання Ради, ніколи не був співробітником редакції.

 В ході розгляду справи позивач відмовився від своїх вимог до ОСОБА_3

 В судовому засіданні апеляційного суду АР Крим ОСОБА_3 був допитаний в якості свідка і пояснив, що письмовий звіт до редакції журналу  він не направляв.

Судом  свідку був представлений письмовий звіт, за його підписом, наданий відповідачем (т.2, а.с.243-250). Після ознайомлення з письмовим звітом, свідок ОСОБА_3 підтвердив, що це дійсно його підпис. В зв’язку з чим, колегія суддів критично  ставиться до пояснень свідка в тій частині, де він стверджує, що не направляв редакції письмовий звіт.

В свою чергу, ОСОБА_3 знав про цю публікацію, був з нею ознайомлений, але не звертався до відповідача з  позовом про спростування інформації, яка наведена від його імені і  тим самим  фактично визнав, що вказана інформація процитована з його письмового звіту.

Крім того, визнаючи інформацію  від імені ОСОБА_3 та коментар редакції такими, що не відповідають  дійсності,  принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача, суд  не врахував вимоги норм законодавства України, Європейської  конвенції про захист основних прав та свобод людини, яка є частиною національного законодавства України, а також  практику Європейського Суду з прав людини.

Стаття 10 Європейської Конвенції  передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів.

Відповідно до практики Європейського Суду, преса відіграє суттєву роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших осіб, тим не менш, її обов’язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов’язками  та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань загального інтересу.

Згідно правової позиції, висловленої в Постанові Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації  фізичної та юридичної особи», п.19,  
вирішуючи  питання  про  визнання  поширеної   інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати,  чи  є  вона  фактичним  твердженням,  чи   оціночним судженням.

Відповідно до  частини  другої статті 47 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями,  за винятком образи чи  наклепу,  є  висловлювання,  які  не  містять фактичних даних, зокрема критика,  оцінка дій,  а також висловлювання, що не можуть бути  витлумачені як такі,  що містять фактичні дані,  з огляду на характер використання мовних засобів,  зокрема гіпербол, алегорій,сатири.  Оціночні судження не

 підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

     Таким чином,  відповідно до статті 277 ЦК України не  є предметом судового захисту оціночні судження,  думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків,  які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача,  не можна перевірити на предмет їх  відповідності  дійсності  (на  відміну  від  перевірки істинності  фактів)  і  спростувати,  що  відповідає  прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини  при  тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

     Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію,  а  також  інші  особисті немайнові права,  вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та  відповідним  законодавством  правом  на відповідь,  а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про  пресу,  стаття  65 Закону  України  "Про  телебачення і радіомовлення")  у тому  ж  засобі   масової   інформації   з   метою   обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку, про що позивач вказує в своїй позовній заяві, однак цим правом він не скористався. Матеріали  справи також не містять даних щодо того, що позивач бажає скористатися правом на відповідь.

Матеріалами справи підтверджено, що в університеті відбуваються певні події, у зв’язку з чим кожен учасник цих подій  може висловити свою думку щодо них, що, фактично, і мало місце.

В пункті 21 вищезазначеного Пленуму Верховного суду  України вказано, що
при   поширенні   недостовірної    інформації    стосовно приватного  життя  публічних  осіб  вирішення  справ про захист їх гідності,  честі чи ділової репутації має свої  особливості.  Суди повинні  враховувати  положення  Декларації про свободу політичних дебатів  у  засобах  масової  інформації  (далі   -   Декларація), схваленої  12  лютого  2004  року  на  872-му  засіданні  Комітету Міністрів Ради  Європи,  а  також  рекомендації,  що  містяться  у Резолюції  1165  (1998)  Парламентської  Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

     Зокрема, у названій  Резолюції  зазначається,  що  публічними фігурами   є   особи,   які  обіймають  державні  посади  і  (або) користуються державними ресурсами,  а також усі ті,  хто  відіграє певну  роль  у  суспільному  житті (у галузі політики,  економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

     У статтях  3,  4,  6  Декларації  вказується,   що   оскільки політичні  діячі та посадові особи,  які обіймають публічні посади або  здійснюють  публічну  владу  на   місцевому,   регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри
громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у  засобах  масової інформації з приводу того,  як вони виконували або виконують свої функції.  При цьому зазначені діячі та особи не повинні  мати  більшого  захисту  своєї  репутації  та  інших прав порівняно з іншими особами.

     У зв'язку з цим,  межа допустимої  критики  щодо  політичного діяча  чи  іншої  публічної  особи  є  значно ширшою,  ніж окремої пересічної  особи.  Публічні  особи  неминуче  відкриваються   для прискіпливого   висвітлення  їх  слів  та  вчинків  і  повинні  це усвідомлювати.

Безспірно, позивач по справі є публічною особою.  Обираючи свою посаду та погоджуючись бути ректором, він залишив себе відкритим для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який публічна особа має прийняти в демократичному суспільстві. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи, яка виступає у своїй публічній якості, є ширшою ніж щодо приватної особи. На відміну від  останнього, перший неминуче та свідомо відкриває кожне своє слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість.

Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних. При дотриманні умов параграфу 2 статті 10 Конвенції, право вільно передавати інформацію поширюється не лише  на «інформацію» та  «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму.

У своїй практиці Європейський Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненою і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

Ухвалюючи рішення, суд не взяв до уваги, що висловлювання, наведені в статті носять характер оціночних суджень, а тому їх правдивість не можна довести.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стаття «Двічі доктор педагогічних наук», містить в собі  також  не менш критичні виступи відносно позивача і інших осіб, однак претензій до інших виступаючих, крім ОСОБА_3, позивач не має.

На думку колегії суддів, наведені оціночні судження не є підставою для обмеження прав відповідачів, передбачених ст. 10 Конвенції та втручання держави у свободу слова.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог про захист честі, гідності і ділової репутації і вважає, що в їх задоволенні слід відмовити.

Згідно з пунктом 26 вище вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України,
відповідно   до    статті    19    Конституції    України  правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те,  що не передбачено законодавством.    У   свою   чергу,   частина   перша статті 34 Конституції України кожному гарантує  право  на  свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

     Суд не  вправі  зобов'язувати  відповідача  вибачатися  перед позивачем у тій чи іншій формі,  оскільки примусове  вибачення  як спосіб  судового  захисту гідності,  честі чи ділової репутації за поширення недостовірної    інформації     не     передбачено     у статтях 16, 277 ЦК України.

За таких обставин  позовні вимоги  про зобов’язання відповідача  принести вибачення перед позивачем, не ґрунтуються на законі.

Вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про захист честі та гідності, ділової репутації. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації, тому не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;  недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального  або процесуального права.

Оскільки рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.303, 309  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Київського громадського освітньо-видавничого центру „Полікультурний світ” задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 липня 2009 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Київського громадського освітньо-видавничого центру „Полікультурний світ” про захист честі, гідності, ділової репутації і стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді:    Чистякова Т.І.               Любобратцева Н.І.          Курська А.Г.