РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі
Головуючого судді Чистякової Т.І.
Суддів Філатової Є.В.
Любобратцевої Н.І.
При секретарі Лобунській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України в інтересах Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року у цивільній справі за позовом Національного університету біоресурсів і природокористування України в інтересах Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_2 про виселення,
ВСТАНОВИЛА:
Національний університет біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіПУ) в інтересах Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі – ПФ «КАТУ НУБіПУ) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про виселення з кімнати АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач проживає у цьому гуртожитку у кімнаті №21, 31.03.2008 року він самовільно зайняв кімнату №22 і звільнити її добровільно відмовляється.
Відповідач проти позову заперечував, пояснивши, що кімната, з якої його намагаються виселити, не є жилим приміщенням, це – підсобне приміщення. Він ніколи не жив у цій кімнаті і не займав її, проте, це приміщення йому необхідне для розміщення своїх речей, оскільки він проживає у кімнаті №21 із сім’єю у складі з чотирьох осіб, в тому числі – хвора дитина і мати, яка потребує догляду.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, Національним університетом біоресурсів і природокористування України в інтересах Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом в рішенні зазначено, що відповідач у 1995 році звертався до ректора із заявою про поліпшення житлових умов, проте, у чому саме полягає поліпшення житлових умов – не роз’яснено. Крім того, на думку апелянта, судом не враховане те, що відповідачем не доведений факт використання спірного приміщення у якості підсобного.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні скарги, залишивши рішення суду без змін. Звертає увагу на те, що доводи апелянта відносно того, що відповідачем не надано доказів використання спірної кімнати як підсобного приміщення, є такими, що не відповідають дійсності, оскільки це підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_3 і листом заступника директора університету.
___________________________________________________________________________________
Справа №22-ц/0190/383/11 Головуючий у першій
інстанції, суддя – Харченко І.О.
Доповідач, суддя – Чистякова Т.І.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що оскільки позивач вимагає виселення відповідача з приміщення, яке не є житловим, то до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.116 ЖК України, тому оскільки вимоги заявлені лише по ст.109, 116 ЖК України, то такі вимоги не можуть бути задоволені.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають законодавству.
Так, відповідно до правової позиції, висловленої в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», суд, уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). У відповідача суд з’ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий). З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
В зв’язку з викладеним, відмова в задоволенні позову саме з підстав того, що позивачем зроблено посилання не на ту норму матеріального закону, не відповідає вимогам процесуального законодавства.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що гуртожиток за адресою АДРЕСА_1, знаходиться на балансі Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України (ПФ «КАТУ НУБіПУ»)
У вказаному гуртожитку відповідач проживає з жовтня 1987року. Згідно з рішенням ректорату та профкому позивача відповідачу в травні 1994року був наданий для проживання блок №21 в зазначеному гуртожитку, куди він з сім’єю вселився 25 червня 1994року ( а.с.97)
Актом від 31.03.2008року підтверджується факт того, що відповідач самовільно зайняв кімнату №22 вказаного гуртожитку, яка позивачем надана іншому співробітнику ПФ «КАТУ НУБіПУ» ( а.с.11)
В ході розгляду справи позивач уточнив номер кімнати, вказав що кімната №22 є підсобним приміщенням та наполягав на звільненні відповідачем вказаної кімнати ( а.с. 94, 96)
Відповідач в судовому засіданні суду першої інстанції визнавав факт зайняття ним кімнати №22 для особистих потреб і зберігання речей. В судовому засіданні апеляційного суду він вказав, що вказану кімнату використовують також і інші мешканці гуртожитку для зберігання речей, сушки білизни, приготування їжі.
Позивачем надана письмова інформація щодо того, що в спірній кімнаті розташовані побутові предмети, вмивальник, стіл з кухонними при належностями, електрична плита. Вхідні двері були самовільно змінені ОСОБА_2, тому доступ до кімнати обмежений.
Вищевказаними доказами підтверджується факт того, що відповідач самоправно зайняв нежиле приміщення - кімнату АДРЕСА_1 Спірна кімната №22 знаходиться в гуртожитку, використовується відповідачем для своїх потреб, тому, на думку колегії суддів виселення із вказаної кімнати можливе саме на підставі норм Житлового Кодексу. За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ч.3 ст.116 ЖК України.
Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, 309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України в інтересах Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Виселити ОСОБА_2 із самоправно зайнятої кімнати АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Чистякова Т.І. Філатова Є.В. Любобратцева Н.І.