РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Чистякової Т.І.
Суддів: Любобратцевої Н.І.
Курської А.Г.
При секретарі: Лабунської О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 серпня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Вимоги мотивовані тим, що 11.10.2006 року за усною домовленістю передав відповідачці 120000 грн., які вона зобов'язалася повернути до 01.07.2008 року із відсотками за весь час користування в розмірі 50% річних, про що була укладена розписка. На звернення позивача 10.07.2008року із проханням повернути зайняті гроші ОСОБА_2 відповіла відмовою і до теперішнього часу борг не повернула. ОСОБА_3 просить стягнути з відповідачки на його користь суму боргу - 120000 грн. та відсотки за користування грошовими коштами в сумі 120000грн. і судові витрати.
В ході судового розгляду справи позивач доповнив свої вимоги, посилаючись на те, що 16 серпня 2006 року він передав відповідачці грошові кошти у розмірі 100000грн. із сплатою 5% відсотків на місяць, або 60% річних. При цьому вона зобов'язалася повернути суму грошових коштів 23 серпня 2006 року, про що надала розписку. Між тим, до теперішнього часу суму боргу і відсотки не повернула.
Позивач остаточно просить стягнути з відповідачки на його користь суму боргу по розписці від 16 серпня 2006 року у розмірі 100000 грн. та відсотки, а також суму боргу по розписці від 11.10.2006 року в розмірі 120000 грн. та відсотки, які згідно до наданого розрахунку складають суму 285000 грн. за три роки. А також просить відшкодувати понесені судові витрати: в розмірі 1700 грн. за сплату судового збору та 30 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.
Відповідачка проти позову заперечувала, посилаючись на те, що борг по розписці від 16 серпня 2006 року позивачу було повернено в повному обсязі, а по розписці від 11.10.2006р. - в сумі 96000 грн. Проте, підтвердити це вона може лише в межах суми 7500 грн., яку було стягнуто із заробітної плати останньої. На думку відповідачки, наявність розписки не є підставою для стягнення відсотків за договором позики, оскільки у відповідності до ст. 536 ЦК України, розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або актом цивільного законодавства. Вважає, що договір позики не укладався, тому й відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 50% стягненню не підлягають.
_________________________________________________________________________________
Справа №22-ц/0190/719/11 Головуючий в першій
інстанції, суддя – Чумаченко Р.Д.
Доповідач, суддя – Чистякова Т.І.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 серпня 2010 року позов задоволено частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено: в рахунок повернення боргу по розписці від 16 серпня 2006 року - 100000 грн., відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 50000грн. та в рахунок повернення боргу по розписці від 11 жовтня 2010 року в розмірі 120000 грн., відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 60000 грн., а також у відшкодування судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору 1700 грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи 30 грн. Всього - 331730 грн. (триста тридцять одну тисячу сімсот тридцять гривень). В решті позову відмовлено. Зі ОСОБА_2 в дохід держави стягнено за інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи 90 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апелянта зводяться до того, що суд, стягуючи суму за договором позики по розписці від 16.08.2006 року, не звернув уваги на той факт, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся до суду лише 06 листопада 2009 року, а строк сплинув 01 вересня 2009 року. Також апелянт зазначає, що суд не врахував суму 7415 грн. 41 коп., яку було стягнено із заробітної плати. На думку апелянта, судом не враховане і те, що позивачем надано лише розписку, з якої не вбачається, що між ним і відповідачем був укладений договір позики, з тексту цієї розписку вбачається лише те, що вона зобов’язується повернути борг. Крім того, в розписці не вказаний термін повернення боргу, тому довід суду про те, що відповідачка зобов’язалась повернути борг у строк до 01 липня 2008 року є безпідставним, а позивачем не надано будь-яких доказів того, що він звертався до неї з вимогою про повернення грошей, а вона відповіла відмовою. Апелянт також посилається на те, що суд безпідставно стягнув проценти за користування коштами, оскільки позивачем не доведено, що між ним і відповідачем були укладені договори позики у встановленому законом порядку.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши осіб, що з’явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Із матеріалів справи вбачається, що 16.08.2006 року відповідачка отримала в борг від позивача 100000 ( сто тисяч) грн. на строк з 16.08.2006 року до 23.08.2006 року, що підтверджується оригіналом розписки, яку складено відповідачкою власноруч. ( а.с.107) Наявність зазначеної розписки у позивача свідчить про існування договірних відносин між ним та відповідачкою, та про те, що сума боргу не повернута.
Оскільки зазначену суму відповідачка у строк, вказаний в розписці, не повернула, то з неї на користь позивача підлягає стягненню сума за розпискою від 16.08.2006 року в розмірі 100000 ( сто тисяч) грн.
Колегія суддів не може в рахунок погашення боргу зарахувати 7415грн. 41коп., стягнутих з відповідачки по виконавчому листу, оскільки вказана сума грошей стягнута за іншим договором.( а.с.149)
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи убачається, що відповідачка або її представник не заявляли про застосування позовної давності до винесення судом рішення, тому суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що вимоги про стягнення вказаної суми заявлені з пропуском строку позовної давності.
Що стосується вимог про стягнення суми боргу за розпискою від 11.10.2008року, то колегія суддів вважає, що вказані вимоги задоволенню не підлягають в зв’язку з їх недоведеністю.
Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до положень ст.. 57, 58, 59, 60 ЦПК України доказами є будь- які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до вищевказаних норм закону, належним доказом на підтвердження укладення договору позики є оригінал боргової розписки, виданої боржником кредитору.
В матеріалах справи відсутній оригінал розписки від 11.10.2008року, стягнення суми боргу за ксерокопією розписки є неприпустимим, оскільки ксерокопія розписки не є належним доказом на підтвердження укладення договору позики. В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта звернув увагу суду на відсутність оригіналу боргової розписки, а представник позивача не надала його, посилаючись на те, що суд першої інстанції оглядав його.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами, то колегія суддів вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Проаналізувавши наявні у справі докази, та виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що пунктом 5 розділу V111 «Прикінцевих положень» Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Відповідно до п.5 ст.1, п.6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою. Фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо не передбачено законом. В інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в своєму рішенні від 17 грудня 2008 року, яким було скасоване рішення Слов’янського міськрайонного суду від 21 квітня 2008 р. в частині стягнення процентів від суми позики, а також ухвали апеляційного суду Донецької області від 3.07.2008 р. про залишення зазначеної частини рішення суду першої інстанції без змін, і ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові про стягнення процентів від суми позики.
Таким чином, Верховний Суд України, в межах повноважень, в схожих правовідносинах з правовідносинами у справі, що переглядається в апеляційному порядку на теперішній час, висловив правову позицію щодо змісту матеріального та процесуального закону у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до п.1, 2, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.
У відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1000 грн та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., та на користь держави підлягають стягненню витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 90 грн.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, 309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 серпня 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по розписці від 16 серпня 2006року в сумі 100000( сто тисяч) гривен. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у відшкодування судових витрат, пов’язаних із сплатою судового збору 1000грн і витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 90 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Курська А.Г. Любобратцева Н.І. Чистякова Т.І.