ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  “23” березня 2011 р.                                                            Справа №5023/1067/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., Гончар Т.В.,  суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.,

за участю представників сторін:

позивача -   ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 27.12.2010р.,

1-го відповідача - не з’явився,

2-го відповідача  - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 (вх. №1074Х/3-11 від 04.03.11 р.) на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.02.2011 р. у справі №5023/1067/11

за позовом  фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, с.м.т. Есхар Чугуївського району Харківської області,

до  

1.          товариства з обмеженою відповідальністю «Харківнадропостач», м. Харків,

2.          товариства з обмеженою відповідальністю «Норма», с. Козинка Гайворонського району Белгородської області  РФ,

про  стягнення 15 894 173, 64 грн.,

встановила:

  15 лютого 2011 року позивач звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 15 894 173, 64 грн.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що за договором №7 від 30.07.2009 р., укладеним між позивачем та другим відповідачем, останній зобов’язався прийняти переданий позивачем товар і оплатити його. Невиконання другим відповідачем свого обов’язку по оплаті отриманого товару призвело до виникнення заборгованості в розмірі 1 514 504,71 дол. США. Вимога про стягнення даного боргу звернена позивачем до обох боржників солідарно, оскільки 06.05.2010 р. між позивачем та першим відповідачем був укладений договір поруки, за яким ТОВ «Харківнадропостач»поручилося за виконання зобов’язань ТОВ «Норма»в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 лютого 2011 р. у справі № 5023/1067/11 в прийнятті позовної заяви відмовлено з підстав непідсудності спору даному суду, з посиланням на п.1 ст. 62, ст. 86 ГПК України.

Місцевий господарський суд, обґрунтовуючи свій висновок про непідсудність спору, послався на те, що відповідно до змісту договору №7 від 30.07.2009 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Норма», спір підлягає вирішенню у відповідності з правилами про підсудність на підставі законодавства Російської Федерації.

ФОП ОСОБА_2 з цим висновком місцевого господарського суду не погодилася, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в який просить ухвалу господарського суду Харківської області від 17.02.2011 р. по даній справі скасувати та передати справу до господарського суду Харківської області для розгляду по суті. В обґрунтування апеляції суб’єкт її подання зазначає, що ухвала винесена при довільному тлумаченні положень договору від 30.07.2009 р.. В дійсності зміст п. 6 договору встановлює тільки порядок визначення норм, що регламентують підсудність спору, шляхом посилання на процесуальне законодавство РФ і норми цього законодавства визначають можливість вирішення спору в господарському суді Харківської області, за місцем знаходження одного з відповідачів.  

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2011 р. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 прийнято до провадження.

В судове засідання представники відповідачів не з’явилися,  про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином і своєчасно. Враховуючи небажання відповідачів реалізувати своє право на участь у вирішенні спору,  колегія суддів вважає за можливе вирішення спору за відсутності представників відповідачів.

Дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Харківської області від 17.02.2011 р. по даній справі підлягає скасуванню.

Вирішення спору і кваліфікація правовідносин по справі здійснені колегією суддів з додержанням  принципу змагальності, передбаченим ст. 4-3, 33, ч.2 ст. 82 ГПК України, зокрема, на підставі і в обсязі наданих сторонами доказів.

Вивчивши оскаржену ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає, що вона підлягає скасуванню як така, що винесена з порушенням норм процесуального права.

Так, відповідно до п.3 ч.2 ст. 86 ГПК України мотивувальна частина ухвали суду повинна містити мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство.

Аналогічну позицію займає Верховний Суд України, який в п.2 Постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначив, що рішення суду (ухвала суду також є окремим видом судового рішення) як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі

Зі змісту оскарженої ухвали вбачається, що місцевий господарський суд, вирішуючи процесуальне питання відмови в прийнятті позову, не послався на жодну норму процесуального права, яка регламентує підсудність.

Так, з ухвали не можна зрозуміти, яка процесуальна норма встановлює правило підсудності для даного спору та якому суду, відповідно до такої норми, підсудний цей спір.

Колегія суддів вважає, що допущене місцевим господарським судом порушення є суттєвим і таким, що з невідворотністю тягне скасування винесеної ухвали як незаконної.  

Вирішуючи питання підсудності, колегія суддів встановила наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Зі змісту позову і доданих доказів випливає, що вимога про стягнення заборгованості пред’явлена двом відповідачам, один з яких є резидентом України, а інший нерезидентом, підприємством, що зареєстроване і знаходиться на території Російської Федерації.

Відповідно до п. 6 договору між позивачем та відповідачем від 30.07.2009 р. №7 спори вирішуються в суді у відповідності із нормами про підсудність на підставі законодавства РФ.

Оскільки відповідачі по справі є резидентами різних держав, учасниць СНД, відносини підсудності регламентуються ратифікованою як Російською Федерацією, так і Україною Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р.

Тому в даному випадку процесуальною нормою, що встановлює правило визначення підсудності, є п.п. «а»п.1 ст. 4  Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яка ратифікована Україною 19.12.1992 р.

Зазначена норма встановлює, що в разі, коли у справі беруть участь декілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав - учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача.

Позивач визначив свій вибір шляхом подання позову до господарського суду Харківської області, що відповідає приписам цитованої вище норми.

Таким чином, спір підсудний господарському суду Харківської області, а висновок місцевого господарського суду про непідсудність спору є хибним.

За таких умов колегія суддів доходить до висновку про невідповідність оскарженої ухвали вимогам законодавства і наявності підстав до скасування.

Відповідно до ч.7 ст. 106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 99, ст. 101, 103, п.4 ст. 104, ст. 106 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.02.2011 р. у справі №5023/1067/11 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 17.02.2011 р. у справі №5023/1067/11 скасувати.

Справу передати на розгляд господарського суду Харківської області.

  Головуючий суддя                                                            В.Я. Погребняк

суддя                                                                       М.М. Слободін

          суддя                                                                      Т.В. Гончар

  Повний текст постанови підписано 25 березня 2011 р.