КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-5136/09/2370 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"16" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Грибан І.О.,
Парінові А.Б.,
При секретарі судового
засіданні: Проказіні О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року у справі за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Тальнівському районі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач (фізична особа –підприємець ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тальнівському районі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_4 зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності 22 лютого 2002 р..
Відповідно до вимог вказаного Закону, у період з 20 серпня 2009 р. по 27 серпня 2009 р. посадовцями державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р.
Результати перевірки оформлені актом НОМЕР_1 від 02.09.2009 р.
За даними зазначеного акта перевірки позивачем, в порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», занижено валовий дохід на суму 98 055 грн. та завищено витрати на суму 24 000 грн. Зокрема, перевіркою встановлено, що відповідно до наданих ФОП ОСОБА_4 довідок в 2008 р. ним було зібрано 257 т. ячменю та 5 т. гречки і залишки продукції в нього відсутні. В той же час, в книзі обліку доходів та витрат відсутні записи щодо реалізації 99 т. ячменю на суму 88 605 грн. та гречки на суму 9 450 грн. Крім того, позивачем віднесено до валових витрат 24 000 грн., які, за поясненнями бухгалтера, були сплачені за придбання насіння соняшника, проте не підтверджені відповідними розрахунковими документами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що доходи фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали загальну систему оподаткування доходів, одержуваних від такої діяльності, оподатковуються в загальному порядку відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26 грудня 1992 року № 13-92 (втратив чинність крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV) (надалі за текстом –«Декрет»).
Згідно з розділом IV цього Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об’єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Механізм застосування норм Декрету викладено в розділі четвертому Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 р. № 12.
Згідно із п. 13 цього розділу Інструкції оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою –суб’єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи.
Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними в додатку № 6 до цієї Інструкції.
До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.14.1.1 названої Інструкції податок утримується від суми доходу за його рахунок, за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(15 відсотків від об’єкта оподаткування (з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка становить 13 відсотків).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в 2008 р. позивачем було занижено валовий дохід на суму 98 055 грн. та завищено витрати на суму 24 000 грн., а тому у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.
Статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04 грудня 1990 року № 509-XII передбачено право органів державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.
Згідно із підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994, № 334/94-ВР (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Законом який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (надалі за текстом –«Закон № 2181-III»).
Стаття перша Закону № 2181-III визначає податкове зобов’язання, як зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до пункту 1.3. статті 1 названого Закону податковий борг (недоїмка) це податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.
Підпункт «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III визначає обов’язок контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянуто справу, правильно встановлено обставини, яким дано правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, з 21.03.2011 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: І.О. Грибан
А.Б. Парінов