У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.12.07 Справа №2/2/2176-8/220-15/320
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кагітіна Л.П. судді Кагітіна Л.П. , Колодій Н.А. , Яценко О.М.
при секретарі: Лолі Н.О.,
за участю представників:
позивача: Самошост І.І. – довіреність № 01/155 від 24.09.2007р.;
відповідача: Наливайко І.А. – довіреність № 10/11631-221 від 26.11.2007р.;
ДВС: не з’явися
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя на ухвалу господарського суду Запорізької області від 01.10.2007 р. у справі № 2/2/2176-8/220-15/320
за позовом: Закритого акціонерного товариства «Павлоградбуд», м. Павлоград
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя
за участю: Ленінського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, м. Запоріжжя
про визнання наказу таким, що частково не підлягає виконанню
Закрите акціонерне товариство «Павлоградбуд» звернулося до господарського суду Запорізької області із заявою про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року № 2/2/2176-8/220-15/320 таким, що частково не підлягає виконанню.
Ухвалою господарського суду Запорізької області (суддя Попова І.А.) від 01.10.2007 р. у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 відхилено заяву про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 таким, що частково не підлягає виконанню.
Ухвалу суду мотивовано тим, що згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» внаслідок певного факту припиняються зобов’язання боржника, а не виконання судових рішень.
Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго» не погодилося із вказаною ухвалою суду та звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 01.10.2007 р. у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 та прийняти нове рішення, яким заяву щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Вважає, що ухвала суду суперечить нормам чинного законодавства України. Зазначає, що висновок суду про те, що рішення суду, яким з Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства «Павлоградбуд» суму грошових коштів, прийнято судом вже після опублікування заяви про порушення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» є неправильним, оскільки вимоги позивача до відповідача виникли у грудні 2000 р., тому ці вимоги є конкурсними. Вказує, що наявність судового рішення не є обов’язковою умовою для звернення до суду із заявою про включення вимог до реєстру кредиторських вимог, оскільки обов’язкова умова – це наявність вимоги. Вважає, що вимоги позивача вважаються погашеними та не підлягають виконанню Відкритим акціонерним товариством «Дніпроенерго».
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.11.2007 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 апеляційний розгляд справи призначено на 18.12.2007 року.
У доповненні до апеляційної скарги, заявник вказує, що у даному випадку, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює додаткові підстави для закінчення виконавчого провадження, зокрема, у зв’язку з припиненням грошових зобов’язань в силу закону відповідно до ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Вважає, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржника Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» набирає силу норми спеціальної дії щодо такого боржника та його кредиторів. Посилається на те, що в даному випадку, рішення суду залишається не скасованим, але воно втрачає право на реалізацію через процедуру виконання.
Закрите акціонерне товариство «Павлоградбуд» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Вважає оскаржувану ухвалу суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 3277 від 17.12.2007 року справу № 2/2/2176-8/220-15/320 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Колодій Н.А., Яценко О.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.
В судовому засіданні 18.12.2007 р. присутні представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник Ленінського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, м. Запоріжжя в судове засідання не з’явився. Запорізьким апеляційним господарським судом було належним чином повідомлено Державну виконавчу службу Запорізького міського управління юстиції, м. Запоріжжя, як учасника процесу, про час та місце апеляційного розгляду справи. Враховуючи достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Ленінського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, м. Запоріжжя.
За заявою представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.
По закінченні судового засідання, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 106 вказаного кодексу також передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.01.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 (суддя Колодій Н.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя на користь Закритого акціонерного товариства «Павлоградбуд», м. Павлоград Дніпропетровської області 777839 грн. 36 коп. основного боргу, 41069 грн. 92 коп. річних, 25668 грн. 36 коп. суми інфляції, 1594 грн. 28 коп. витрат на державне мито, 110 грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Згідно постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2005 року, рішення господарського суду Запорізької області від 12.01.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 вступило у законну силу.
22.06.2005 року господарським судом Запорізької області на виконання постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 видано наказ № 2/2/2176-8/220-15/320.
19.08.2005 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного наказу суду.
12.12.2001 року господарським судом Запорізької області порушено справу № 5/5/466(01) про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго».
30.08.2005 року зупинено виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року № 2/2/2176-8/220-15/320, у зв’язку із введенням ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2001 року у справі № 5/5/466 мораторію на задоволення вимог кредиторів Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго».
Відповідач вважає, що оскільки позивач є конкурсним кредитором Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», яким у встановлений законом термін, не була подана заява про грошові вимоги в рамках справи про банкрутство, спірні грошові вимоги відповідача перед позивачем вважаються погашеними.
Предметом даного судового розгляду була заява відповідача про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року № 2/2/2176-8/220-15/320 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 777839грн.36коп., витрат від інфляції в розмірі 37042грн.90коп., 3% річних в сумі 24038грн.43коп., 1594грн.28коп. державного мита і 110грн.28коп.витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Колегія суддів, заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного:
Відповідно до ч.1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Згідно ст. 117 вказаного кодексу, наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Колегія суддів вважає безпідставними вимоги відповідача щодо визнання наказу господарського суду Запорізької області від 22.06.2002 року № 2/2/2176-8/220-15/320 таким, що частково не підлягає виконанню на підставі ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п. 9 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов’язковість рішень суду.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України «Про господарські суди», цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ст. 45 вказаного кодексу, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Як вже зазначалося, наказ господарського суду Запорізької області № 2/2/2176-8/220-15/320 від 22.06.2005 року видано на виконання постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320, якою залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 12.01.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320. Вказане рішення є чинним і обов’язковими до виконання.
Доводи відповідача щодо наявності підстав для визнання таким, що частково не підлягає виконанню наказ господарського суду Запорізької області № 2/2/2176-8/220-15/320 від 22.06.2005 року спростовуються вищевикладеним та наступним:
Так, відповідач посилається на те, що згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошові вимоги позивача у цій справі вважаються погашеними.
Однак, в даному випадку, спірний наказ виданий на виконання судового акту і знаходиться на виконанні у державній виконавчій службі, згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження». Ні цим законом, ні Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ні будь-яким іншим законом не передбачено обов’язку сторони із зверненням до суду з відповідними вимогами (які були розглянуті судом в позовному провадженні, і щодо яких судом прийнято обов’язкове до виконання судове рішення і видано наказ) в іншому провадженні по справі про банкрутство.
До того ж, згідно п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні доведеності будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У розумінні вищенаведеної норми, право на суд включає, у тому числі, і виконання судового рішення.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку, визнання наказу по цій справі, таким, що частково не підлягає виконанню, порушило б право позивача на справедливе судове рішення (право на суд), що включає і право на виконання судового рішення.
Зазначена позиція наведена і в модельних рішеннях Європейського суду з прав людини.
До того ж, п. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло причин, з яких наказ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов’язується саме з відсутністю у боржника обов’язку сплатити борг за таким наказом.
Однак, в даному випадку, відсутні підстави для звільнення Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя від сплати заборгованості, визнаної рішенням суду, що вступило у законну силу.
До того ж, рішення господарського суду по справі № 2/2/2176-8/220-15/320 прийнято 12.01.2005 р., тоді як опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство відбулося 04.06.2002 р.
Згідно постанови Вищого господарського суду від 22.06.2005 р. по даній справі, спірні правовідносини виникли в період дії Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції 1999 року, яким було встановлено місячний строк для звернення кредиторів з письмовими вимогами до боржника і цей строк не був присічним. Статтею 1 вказаного закону визначено, які вимоги кредитора вважаються погашеними, це передусім - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну зобов’язань або припинення зобов’язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього закону вважаються погашеними. Таким чином, діюче в період виникнення спірних правовідносин законодавство про банкрутство не передбачало погашення заборгованості у разі, якщо відповідні вимоги не було заявлено у процедурі банкрутства боржника.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо того, що в даному випадку, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про визнання наказу господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 таким, що частково не підлягає виконанню на підставі ст. 117 Господарського процесуального кодексу України.
При прийнятті цієї постанови, колегія суддів також враховує наступне:
Як вже зазначалося, згідно ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
За змістом п. 8 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження з виконання рішення суду підлягає обов’язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з пунктом 4 статті 12 Закону забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Статтями 34, 37, 40, 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено повернення виконавчого документа чи припинення виконання рішення суду на підставах, зазначених у ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження закінчується передачею Державною виконавчою службою виконавчого документа ліквідаційної комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом.
Ця правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України (від 17.07.2007 року у справі № 2/5/2146 та від 24.04.2007 року у справі № 3/1/657) та Верховного суду України від 31.10.2006 року № 06/349 зі справи № 9/464пн.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом прийнято оскаржувану ухвалу при повному з’ясуванні всіх обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ухвалу господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105, ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 01.10.2007 р. у справі № 2/2/2176-8/220-15/320 – без змін.
Головуючий суддя Кагітіна Л.П.
судді Кагітіна Л.П.
Колодій Н.А. Яценко О.М.