Справа №2-3725/11

                                                                  Р І Ш Е Н Н Я

                                                І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И     

16 лютого 2011 року             Приморський районний суд  м. Одеси у складі:

головуючого судді: Бондаря  В.Я.

при секретарі:          Подорожній О.С.                          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором надання споживчого кредиту та за зустрічним позовом   ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору нікчемним

                                                       В С Т А Н О В И В:

          Представник  ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовною заявою  до відповідачів, в якій просить   стягнути  з них заборгованість за кредитним договором на загальну суму 579 747,28 гривень, судовий збір у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 252 грн. При цьому посилається на те, що між АКІБ «Укрсиббанк»  та  відповідачем  ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11194275000 від 07 серпня  2007 року, відповідно до якого  АКІБ «Укрсиббанк» надав їй кредит у сумі 68  700 доларів США строком   з 07.08.2007р. по 07.08.2017р.  під 13,5%  річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно, згідно графіку погашення кредиту та відсотків. У якості забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, між АКІБ «Укрсиббанк» та  відповідачем  ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 132000 від 07.08.2007р., згідно п.1.1 якого ОСОБА_2 приймає на себе зобов’язання відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору від 07.08.2007р. Також, у якості забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та  відповідачем  ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 131998 від 07.08.2007р., згідно п.1.1 якого ОСОБА_3 приймає на себе зобов’язання відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору від 07.08.2007р. Проте, відповідачі ОСОБА_1,  ОСОБА_2, ОСОБА_3 порушили умови повернення суми кредиту, відсотків річних за користування кредитом, та інших платежів, згідно умов, положень та  графіку погашення кредиту. Станом на 17 червня 2009 року загальна сума заборгованості за кредитним договором  склала 76 168,28 доларів США, що за курсом НБУ складає  579 747,28 гривень.

          Представник АКІБ «УкрСиббанк» Васильева К.В.  в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх у повному обсязі. До того ж, пояснила, що, згідно  Закону України «Про акціонерні товариства», в статут АКІБ «Укрсиббанк» були внесені зміни, згідно яких нове повне найменування банку стало Публічне  акціонерне товариство «УкрСиббанк»; копію статуту надав до матеріалів справи.

         Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою про визнання кредитного договору нікчемним, в якому посилалась на те, що договір кредиту, укладений 07.08.2007р. з  слід визнати нікчемним, оскільки,   це порушує її права, передбачені  Законом  України «Про захист прав споживачів». При укладенні договору, їй, як споживачу, інформація надавалась у нечіткій, незрозумілій формі.  Також, кредит їй був наданий в іноземній валюті, без відповідної індивідуальної ліцензії.

         В судовому засіданні представник ПАТ «УкрСиббанк»за довіреністю Васильєва К.В. первісний позов підтримала, просила суд його задовольнити, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

        Представник відповідачів за довіреністю  ОСОБА_6 в судовому засіданні первісний позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 просив задовольнити.

         Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ «УкрСиббанк»  підлягає задоволенню у повному обсязі , а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.

          У судовому засіданні встановлено, що  між позивачем  та  відповідачем  ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11194275000 від 07 серпня  2007 року, відповідно до якого  АКІБ «Укрсиббанк» надав їй кредит у сумі 68  700 доларів США строком   з 07.08.2007р. по 07.08.2017р.  під 13,5%  річних з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно, згідно графіку погашення кредиту та відсотків. У якості забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, між позивачем  та  відповідачем  ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 132000 від 07.08.2007р., згідно п.1.1 якого ОСОБА_2 прийняв  на себе зобов’язання відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору від 07.08.2007р. Також, у якості забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором, між позивачем  та  відповідачем  ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 131998 від 07.08.2007р., згідно п.1.1 якого ОСОБА_3 приймає на себе зобов’язання відповідати по зобов’язаннях ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору від 07.08.2007р.

         Станом на 17 червня 2009 року загальна сума заборгованості відповідачів за кредитним договором  склала 76 168, 28 доларів США, що за курсом НБУ складає  579 747,28 гривень, та яка складається з:

- заборгованості  за основним боргом та простроченим кредитом – 65 772,07 доларів США, що  в еквіваленті за курсом НБУ становить 500 617,53 гривень;

- заборгованості по строковим та простроченими відсотками за користування кредитом –9 128,70 США, що  в еквіваленті за курсом НБУ становить 69 482,19 гривні;

-суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом –380,47 доларів США, що  в еквіваленті за курсом НБУ становить 2 895,92 гривень;

-суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками –887,04доларів США, що  в еквіваленті за курсом НБУ становить 6 751,64 гривня.

            Пунктом 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Отже, згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного  кодексу України, передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченного порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якшо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

         Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з наступного.

          Відповідно до ч.2 ст.215 ЦПК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

         Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»( ч. 1 п. 23 та 19), споживчий кредит –кошти, що надаються кредитодавцем  (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.  Продукція –будь-які виріб (товар) робота чи послуга, що виготовляються виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Пунктом 2 Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»передбачене, що оскільки закон не визначає певних меж своєї дії, судам  слід мати на увазі, що до відносин які ним регулюються належать, зокрема ті що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення  власних побутових потреб громадян.

На підставі викладеного, суд вважає, надання коштів за умовами  договору на споживчі потреби не відноситься до побутових потреб, тому не є «споживчим кредитом»й «продукцією»на придбання якої видавався кредит, а сторони договору не є «виконавцем»(продавцем) та «споживачем» в розумінні ст. 1  Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, положення норм Закону України «Про захист прав споживачів»не застосуються до спірних правовідносин.  

Щодо посилання на  недотримання законодавства України при  використанні іноземної валюти за спірним договором, як засобу платежу, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Позивач та Відповідач підписуючи Кредитний договір визначили, що кредитні кошти надаються в іноземній валюті.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 993 року зі змінами та доповненнями (надалі - Декрет).

Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(надалі - Закон) банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника, щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній  валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Одночасно, слід зазначити, що нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому, з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01 грудня 2008 року № 406 «Про затвердження змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

Щодо ліцензування банків для здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(надалі - Закон) банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Всі банківські операції, зазначені в ст. 47 Закону Банки здійснюють за відповідним дозвільним режимом їх здійснення, який можна поділити на 2 групи:

банківські операції, які здійснюються банком на підставі банківської ліцензії;

операції, які можуть здійснюватися банком за умови отримання   письмового дозволу Національного банку України (надалі - НБУ).

Операції з валютними цінностями (п. 1, ч. 2, ст. 47 Закону) здійснюються банками на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення такого виду операцій (ч. 5, ст. 47 Закону).

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(ст. 1) надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій.

Згідно ст. 2 Закону, банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до п. 1.2 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою НБУ № 275 від 17. липня 2001 року письмовий дозвіл Національного банку

- документ, який видає Національний банк у порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Положенням, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Таким чином, здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. На момент укладення кредитного договору відповідач-Банк  мав Банківську ліцензію № 148 від 31.12.1991 р. та Дозвіл Національного Банку України та додаток до дозволу № 148-2 від 31.12.1991 р.

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Таким чином, суд вважає, що в судовому засіданні підстав для визнання договору кредиту, укладеного 07.08.2007р. між АКІБ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 –нікчемним, не встановлено, у зв’язку з чим її зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом з тим,  у судовому засіданні доведено, що внаслідок невиконання відповідачами умов кредитного договору, позивач поніс додаткові витрати по сплаті державного мита та  витрат на ІТЗ судового процесу, які слід стягнути на користь позивача з відповідачів.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 212-215, ЦПК України, суд -

                                                                     ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- задовольнити.

         Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь  Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11194275000 від 07 серпня  2007 року   в сумі 579 747 (п’ятсот сімдесят девять тисяч сімсот сорок сім ) грн. 28 коп.

         Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках  на користь  Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 252 грн.

         Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3  в рівних частках  на користь  Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» державне мито в розмірі 1700 грн.

            У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 –відмовити у повному обсязі.           

            Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів  з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                           Бондар В.Я.