СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
11 грудня 2007 року | Справа № 2-27/8333-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Щепанської О.А.,
Горошко Н.П.,
секретар судового засідання Запорожець Т.О.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився (Джанкойське виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства);
відповідача: не з'явився (Джанкойська об'єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим);
розглянувши апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 16 серпня 2007 року по справі № 2-27/8333-2007А
за позовом Джанкойського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (вул. Совєтська, 15-а,Джанкой,96100)
до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Дзержинського, 30,Джанкой,96100)
про скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2007 року у справі № 2-27/8333-2007А позов Джанкойського об’єднаного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до Джанкоїської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про скасування податкових повідомдень-рішень задоволено.
Скасовані податкові повідомлення-рішення Джанкоїської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим від 17 травня 2007 року № 0000491530/0/538/15-2 на суму 57556,52 грн. в частині 54481,88 грн.; від 17 травня 2007 року № 0000501530/0/539/15-2 на суму 4601,45 грн., за затримку граничного терміну сплати податкового зобов’язання за період з 30 жовтня 2006 року по 30 березня 2007 року.
Не погодившись з вказаним судовим актом, Джанкоїська об’єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду першої інстанції та прийняти нове рішення, котрим у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі слідуючого:
- ствердження суду першої інстанції про перевищення Джанкоїською об’єднаною державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим своїх повноважень не відповідає дійсності, так як грошові кошти які, відповідно до підпункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181від 21.12.2000 р. (далі –Закон №2181) та пункту 4.5 Інструкції про порядок ведення органами податкової служби оперативного обліку податків, зборів (обов’язкових платежів), що находяться до бюджетів та державних цільових фондів, як затверджена Наказом ДПА України № 37 від 12.05.1994 р., Джанкоїською ОДПІ спрямовані на погашення податкового боргу, були самостійно, у добровільному порядку, сплачені підприємством до бюджету;
- Джанкоїська ОДПІ вважає, що акт перевірки № 464/15-2/03348100 від 07.05.2007 р. є обґрунтованим та містить доказову інформацію про порушення позивачем вимог податкового законодавства України на підставі якої було зроблено розрахунок штрафних санкцій та складено податкові повідомлення рішення № 0000491530/0/538/15-2 на суму 57556,52 грн. та № 0000501530/0/539/15-2 на суму 4601,45 грн.
Від Джанкойського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
В судове засідання призначене на 11 грудня 2007 року представники сторін не з'явилися, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.
Від Джанкойського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до вимог статей 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
В період з 05 квітня 2007 року по 07 травня 2007 року відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку з питання сплати податку на додану вартість позивачем за період 30.10.2006 р. по 30.03.2007 р.
За результатами вказаної перевірки було складено акт №464/15-2/03348100 від 07.05.2007 р.
В ході перевірки було встановлено факт порушення термінів сплати податкового зобов’язання по податку на додану вартість. Вказаний факт було підтверджено даними автоматизованої системи Джанкойської ОДШ АІС «Облік податків і платежів».
Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно із підпунктом 17.1.7 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181 від 21.12.00 р. у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.
На підставі вказаного акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення від 17.05.2007 р. №0000491530/0/538/15-2 на суму 57556,52 грн.; від 17.05.2007 р. №0000501530/0/539/15-2 на суму 4601,45 грн., за затримку граничного терміну сплати податкового зобов’язання за період з 30.10.2006 р. по 30.03.2007 р.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Згідно із пунктом 7.7 статті 7 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. і відповідно до Податкового роз'яснення щодо черговості погашення і окремих питань стягнення сум податкового боргу", затвердженого Наказом ДПА України від 13.11.2002 р. №540, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податках і зборам (обов’язковим платежам ), прямують на погашення податкових зобов’язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і торкається як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов’язань, так і податкових зобов’язань, розрахованих контролюючими органами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано платіжні документи про сплату поточних податкових зобов’язань, однак, не зважаючи на визначене позивачем призначення вказаних платежів, вказані суми були зараховані в рахунок сплати податкових зобов’язань, що виникли у попередніх податкових періодах.
Отже, відповідач, вважав, що погоджені суми по розрахунку, що підлягають сплаті, були погашені фактично з затримкою.
З цієї причини, відповідач зробив висновок, що позивачем по справі порушено вимоги підпункту 5.3.1 статі 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.00 р. і на підставі п.п. 17.1.7 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.00 р. застосував до позивача штрафні санкції за несплату узгодженої суми податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених Законом.
Судова колегія не може погодитися з позицією відповідача по справі з наступних підстав.
Згідно із пунктом 30.1 статті 30 розділу IV Закону України «Про платіжні системи і переклад грошей в Україні»№2346-111 від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми перекладу на рахунок одержувача.
Відповідно до статті 41 Конституції України передбачено, що кожен направо володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. ( ст.. 22 ) Конституція України має вищу юридичну силу ( ст.. 8 ).
Згідно із статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністра тивне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається. Що будь - які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.
Пункт 3 статті 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.
Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти. Користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.
У відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств. Установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Законом України "Про державну податкову службу в Україні" не має права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначити призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.
Відповідач повинен був в межах строку, вказаного в статті 15 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р., стягнути наявну заборгованість в судовому порядку, а не направляти поточні платежі позивача в рахунок погашення недоїмки, тим самим штучно створюючи новий податковий борг.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Джанкойська ОДПІ діяла із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні", оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначити призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування п. 17.1. 7 ст. 7 Закону України "По порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" від 21.12.00 р. №2181 є неправомірним.
Однак відповідно до пункту 6.1.7 Інструкції "Про порядок застосування та стягнення сум штрафних ( фінансових ) санкцій органами державної податкової служби" визначає, що про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, встановленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 р. №253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за № 567/5758 ( зі змінами і доповненнями).
Також необхідно вказати, що відповідно до пункту 1.1 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України" Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби
при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).
Відповідно до пункту 1.2 вказаного Порядку плановою виїзною перевіркою вважається перевірка суб'єкта господарювання щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.
Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та іншими законодавчими актами. Вона здійснюється за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така позапланова виїзна перевірка.
Невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.
Відповідно до пункту 1.3 вказаного Порядку за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.
Відповідно до пункту 1.6 вказаного Порядку за результатами невиїзної
документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Як вбачається з акту перевірки №464/15-2/03348100 від 07.05.2007 р. всі вищевказані вимоги зовсім не виконані. Не зрозуміло яким чином взагалі було зроблено висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства України. Не має свідчень того, що під час проведення перевірки перевірялися первинні або інші документи позивача, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку.
В зв'язку з вказаним, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не можна прийняти до уваги акт №464/15-2/03348100 від 07.05.2007 р. як документ, що містить доказову інформацію про порушення позивачем вимог податкового законодавства України.
Також судом першої інстанції встановлено, що факт виявлених порушень було підтверджено даними автоматизованої системи Джанкойської ОДПІ АІС «Облік податків і платежів».
Проте, особовий рахунок позивача, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку позивача, який міг би підтвердити факт порушення.
Відповідно до пункту 2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).
В матеріалах справи є первинні документи, що свідчать про розмір нарахованих або визначених самостійно податкових зобов'язань протягом періоду, що перевірявся, а саме - відповідні податкові декларації та розрахунки, також оформлені належним чином та прийняті банком до виконання платіжні доручення про їх сплату, які містять призначення платежів, тощо.
Отже, розрахунок штрафних санкцій, застосованих до позивача спірними податковими повідомленнями рішеннями, не відповідає фактичним обставинам справи та не ґрунтується на первинних документах позивача, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Відповідач вказував на те, що нарахування штрафних санкцій здійснено ним у зв'язку з погашенням податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000р., суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.
Виходячи із положення даної норми Закону, вказана норма розповсюджується на платників податків, адже податкові зобов'язання та податковий борг згідно з вимогами ст. 1 даного Закону погашає саме він, а не податкові органи і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.
В силу підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.
При цьому, відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.
Пунктом 11.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Мінюсті України 02.08.2005. за № 843/11123, визначає, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.
Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.
Самостійне ж розпорядження ДШ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.
Крім того, серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.
Але, як свідчать матеріали справи, відповідач з позовом про стягнення податкового боргу, що виник раніше, не звертався, безпідставно здійснюючи його погашення за рахунок платежів поточних зобов'язань.
Таким чином, самостійне розпорядження органами ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч волі платника податків, є недопустимим та суперечить також частини 2 статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України, а також статті 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні".
Слід також зазначити, що протягом перевіреного періоду чинними були Інструкція про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затверджена наказом Головної ДШ України № 37 від 12.05.1994р. (в редакції наказу ДПА України № 342 від 03.09.2001р.) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.05.1994р. за № 114/323, а також Інструкція, затверджена Наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005р., якими визначено, що облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації.
При цьому, в силу пункту 5.3 Інструкції № 37 при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.
Згідно із пунктом 1.6 Інструкції № 276, на який посилається Джанкойська ОДШ в обґрунтування своїх заперечень проти позову, проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку.
З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребує необхідні докази. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Як вбачається з матеріалів справи суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що підтверджував би порушення позивачем вимог податкового законодавства України.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована і не підлягає задоволенню, постанова місцевого господарського суду прийнята без порушень і при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, викладені в постанові суду висновки відповідають обставинам справи, інших підстав для відміни (зміни) постанови місцевого господарського суду також немає.
Керуючись статтями 195, пунктом 1 статті 198, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтею 206, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2007 року по справі № 2-27/8333-2007А залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Постанову або ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді О.А. Щепанська
Н.П. Горошко