Справа № 2-а-52/11

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 березня 2011 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Кічак Ю.В., розглянувши в м.Мостиська у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення заборгованості по щомісячній надбавці до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,-

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що має статус «дитина війни». Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У відповідності до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вважає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Отже невиплата їй соціальної допомоги є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

З огляду на наведене, просила суд визнати протиправною бездіяльність та стягнути з відповідача в її користь заборгованість по щомісячній надбавці до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та період з 22.05.2008р. по 20.12.2010р. в сумі 4493,08 грн., стягнути з управління Пенсійного фонду України у Мостиському районі   на її користь понесені судові витрати та розглянути справу без її участі.

Ухвалою судді від 03.03.2011 року адміністративний позов в частині визнання неправомірною бездіяльність та стягнення заборгованості на користь позивачки ОСОБА_1 по щомісячній надбавці до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та період з 22.05.2008р. по 20.08.2010р. – залишено без розгляду, а в решті позовних вимог відкрито скорочене провадження та запропоновано відповідачу подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України дана категорія адміністративних справ розглядається в порядку скороченого провадження.

Представник відповідача - Управління пенсійного фонду України у Мостиському районі, подав в канцелярію суду заперечення проти даного позову, в якому зазначив, що згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, законодавством України не визначено понять «мінімальна пенсія за віком» як розрахункова величина для підвищення пенсії згідно ст.6 вищевказаного закону, так як ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Згідно ч.3 ст.28 цього закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених цим законом. А отже мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч.1ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не поширюється на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього закону. Водночас, законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір.

Розрахунок доплати, здійснений позивачем в позовній заяві не може братись судом до уваги,  оскільки  такий  не  ґрунтується  на  чинному  законодавстві,  оскільки  не  існує  такого нормативно-правового акту, який би визначав, що поняття "мінімальна пенсія за віком" (як розрахункова величина за Законом-2195) та "прожитковий мінімум" є аналогічними термінами. Тим паче, в частині 3 ст.28 Закону-1058 чітко визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення  розмірів пенсій, призначених згідно з Законом-1058.

Також вказує, що органами ПФУ виплачується підвищення у розмірі надбавки, а виплата щомісячної державної допомоги не відноситься до компетенції Пенсійного фонду. Таким чином, вимоги позивача є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві, а тому, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами документи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 21, 22 Конституції України права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті  нових законів  або внесенні змін  до чинних законів не допускається  звуження змісту  та обсягу існуючих прав та свобод.   

Ст. 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.   

Встановлення окремими законами України певних пільг, компенсацій і гарантій є складовою конституційного права  на соціальний захист, тому відповідно до ч. 2 ст. 19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватись органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Законом України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-VI установлено правовий статус дітей війни, визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 цього Закону визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, позивачка по справі, народилася в період з 03 вересня 1927 року по 02 вересня 1945 року, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, це підтверджується її паспортом громадянина України та пенсійним посвідченням. Отже належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому вона має право на встановлене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії, щомісячного або довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком визначається згідно ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно ч.2 ст.8 Конституції України встановлює вимогу щодо законів України – усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно – правовими актами.

Суд вважає, що підлягають до задоволення вимоги позивача щодо нарахування і виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 21.08.2010 р. по 20.12.2010 р., оскільки дія норм ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на 2010 р. не була зупинена чи обмежена іншими нормативно-правовими актами».  

Окрім цього, згідно ст. 70 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік"  Кабінету Міністрів України було надано право у  2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачала встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних  виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від

розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Нормами Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» не передбачено обмежень щодо застосування положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд не бере до уваги письмові заперечення відповідача і в тій частині, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом і для перерахунків або підвищень пенсій не застосовується. При цьому  вважає, що відповідно до ст.17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком. Ст.19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки, будь-яким іншим законом, крім Закону України "Про загальнообов'язкове  державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії не встановлений, то  вважаю, що  відсутні  правові підстави для застосування відповідачем будь-якої іншої величини, ніж встановлена ч.1 ст.28 цього Закону, для розрахунку підвищення пенсії позивача як дитині війни. У зв’язку з цим заперечення відповідача у відповідній частині  є необґрунтованими.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 - є Управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області.

Тому до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області відноситься нарахування пенсії у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу.

Також суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на безпідставність позовних вимог по причині відсутності фінансування для здійснення підвищення до пенсії відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з огляду на те, що у відповідності з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач  належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, а тому, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30%  доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача невиплаченої надбавки до пенсії як «дитині війни» у визначеній позивачем грошовій сумі, не підлягають задоволенню, оскільки суд не вправі перебирати на себе функцію здійснення перерахунку згаданої допомоги, такі повноваження належать до виключної компетенції Пенсійного Фонду України та його управлінь на місцях, а відповідно до п.4 ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи щодо відносин, які відповідно до закону віднесені до виключної компетенції органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

У ч. 2 ст. 162 КАС України передбачено повноваження суду при вирішенні справи по суті. Так у разі визнання судом бездіяльності відповідача – суб’єкта владних повноважень протиправною, що має місце і в досліджуваних правовідносинах, суд може зобов’язати такого відповідача вчинити певні дії, які той зобов’язаний виконати, зокрема провести нарахування та виплату не в повній мірі виплаченої пенсії. Суд може стягнути з відповідача на користь позивача певну суму грошових коштів лише у тому випадку, якщо така нарахована ним але всупереч закону не здійснена її виплата чи в разі відшкодування спричиненої шкоди. Причому спосіб захисту, обраний судом, не обов’язково має збігатися з тим, що запропонував позивач у своїх вимогах, а тому, суд приходить до висновку, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов’язати УПФУ в Мостиському районі Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни, отриманої в період з 21.08.2010 року по 20.12.2010 року у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, згідно ст.6  Закону  України  "Про соціальний  захист  дітей  війни"  з  урахуванням ч.1  ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням фактично виплачених відповідачем виплат.

У відповідності до ч.3 ст.94 КАС України, беручи до уваги співвідношення кількості позовних вимог з задоволеними позовними вимогами, суд вважає, що з Державного бюджету України в користь позивачки слід стягнути 1 грн. 00 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст.3, 8, 22, 46, 152 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", ст.ст.6-11,  14, 17, 69-71, 86, 94, 143, 158-163, 167, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Мостиському районі Львівської області щодо нарахування ОСОБА_1 щомісячної надбавки до пенсії, отриманої в період з 21.08.2010 року по 20.12.2010 року у розмірі меншому, ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Мостиському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, отриманої в період з 21.08.2010 року по 20.12.2010 року у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, право на яке надане ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням фактично проведених виплат.

Стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 (однієї) гривні.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду  через Мостиський районний суд в 10-денний строк з моменту отримання копії постанови.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. 

Суддя  Кічак Ю.В.