Справа №2-80/2011 р.

                                              РІШЕННЯ

                                     ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ.          

 23.03.2011 р. Московський  райсуд м. Харкова у складі головуючого судді Оксененко В.А., з участю: секретаря Дмитрієвої Е.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

 ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною, 3 особи- приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6, Управління служб у справах дітей Департаменту праці і соціальної політики Харківської міської ради;

 за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

                                             встановив:

 30.08.2004 р. ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Московського суду м.Харкова з позовом про визнання угоди недійсною.

 В ході судового розгляду ОСОБА_4 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

 По справі постановлені судові рішення, які 04.08.2008 р. ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області, якій діяв як суд касаційної інстанції, скасовані, справа направлена на новий судовий розгляд.

 В ході судового розгляду сторони вточнили і підтримали свої позовні вимоги, вказавши в обґрунтування наступне.

 Позивачи: що вони проживали, були зареєстровані у АДРЕСА_1. Квартира була приватизована і належала ним, а також ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. В серпні 2004 р. ним стало відомо, що ОСОБА_3 04.03.2004 р. оформила договір купівли-продажу квартири, отримавши у ОСОБА_4 в борг 8000 долларів США; за спливом зазначеного строку ОСОБА_3 повинна була повернути гроші, а ОСОБА_4 повернути квартиру. Цього не сталося і їх виселили з квартири. Просять суд визнати договір продажу квартири недійсним, оскільки, угода була здійснена без їх згоди і волевиявлення, у їх відсутності, не була спрямована на правові наслідки, суперечить інтересам неповнолітньої дитини, та інших співвласників; ОСОБА_1 доручення на продаж квартири не надавала і це доручення було підроблено іншою особою (ОСОБА_8, яка в ньому поставила свій підпис); ОСОБА_2 договору купівли-продажу не підписував, за нього підпис виконала інша особа (2); у ОСОБА_3 є малолітня дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, але, згоди органу опіки і піклування на відчуждення квартири не отримувалось (3); згоди чоловіка ОСОБА_9 на відчуждення спірної квартири не отримувалось (4), ціна квартири невідповідає її дійсної вартості (5), мета угоди не відповідає її дійсності. Нотаріус, якій посвідчував угоду по відчужденню квартири на перелічені порушення закону уваги не звернув, чим порушим діюче законодавство і причинив шкоду їх законним правам і інтересам, фактично позбавив їх житла.Просять суд визнати договір купівлі-продажу квартири від 04.03.2004 р., укладений з ОСОБА_4 недійсним на підставі ст.203,208,215,216 ЦК України.

 Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, заявив зустрічний позов про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Вказав суду, що купував квартиру для своєї сім’ї; в спірної квартирі на той час проживали квартиранти, сама квартира потрібувала ремонту і була в поганому стані, а ОСОБА_3 терміново булі потрібні гроші, тому, вони домовились, що квартиру будє продано за 10 000 долларів США, що на березнь 2004 р. відповідало дійсної вартості. ОСОБА_1 привезла до нього жінку, яка відрекомендувалась як мати-ОСОБА_1, надала всі необхідні документи, у тому числі, довідку про те, що вони проживають у селі. 04.03.2004 р. ОСОБА_3, зі своїм братом з’явились до нотаріуса і була оформлена угода продажу квартири. Гроши отримувала ОСОБА_3 Після підписання угоди, він з ОСОБА_3 поїхав до міськБТІ, де квартира була зареєстрована на його ім’я. ОСОБА_3 також попросила, що б квартиранти пожили в квартирі деякій час і він погодився. Але, після того, як квартиранти звільнили житло, в серпні 2004 р. ОСОБА_3 прописала в квартири свою неповнолітню дитину, змінила замки на дверях і стала тиснути на його, скаржитись до правоохоронних органів на те, що він забрав у неї квартиру. Під негативним впливом він був вимущений продати квартиру іншим людям. З його боку закон при укладенні договору купівли-продажу квартири не порушений, він виконав всі умови договору: сплатив вартість квартири повністю, мети обманути власників спірної квартири не мав й ніяких дій для цього не виконав. При укладанні угоди з ОСОБА_3 був присутній чоловік, якій усім заявив що він „ОСОБА_2”, надав паспорт і підписав угоду. Він раніше з сім’єю ОСОБА_2 знайомий не був і їх особисто в обличчя не знав; доручення від ОСОБА_1 також надала сама ОСОБА_3 Гроші в борг ОСОБА_3 він не давав, тому, що з нею не був знайомий, це є велика сума.

 Просить суд відшкодувати моральну шкоду, стягнувши по 1500 гр. з кожного, яка завдану діями ОСОБА_3 і її сім’єю: вони діяли за змовою між собою, потім обвинуватили його у скоєнні злочину, протягом тривалого часу з цього приводу він вимущений з’являтись до різних установ, витрачати на це особистий час, відволікатись від роботи, переніс нервові навантаження і стресс, булі порушені його права громадянина і власника. Також ним понесені судови витрати на оплату юридичної допомоги в сумі 1500 гр., державного мита в сумі 51 гр., що просить стягнути з відповідачів.

  Відповідачка ОСОБА_3 позов визнала частково, не заперечувала, що отримала від ОСОБА_4 гроші в суммі 8 000 долларів США. Вказала суду, що на той час мала матеріальні труднощі, тому, звернулась до ОСОБА_4 і той погодився дати їй гроши в борг, але, під заставу квартири. До цього моменту, в грудні 2002 р. вона просила знайому пійти до нотаріуса і підписатись за ОСОБА_1 на дорученні, та погодилась на це. Таким чином, нею було отримане доручення від ОСОБА_1 на продаж належної ним квартири. Дійсно, 04.03.2004 р. вона прийшла до нотаріуса, де був оформлений договір купівли-продажу квартири з використанням наданого нею підробленого доручення, за ОСОБА_2 підписався невідомий їй чоловік. Вона до серпня 2004 р. частками повернула ОСОБА_4 борг і коли звернулась до нього з проханням повернути їй квартиру, той відмовився. З квартири їх виселили в травні 2005 р.

 Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не визнали.

 Приватний нотаріус ОСОБА_5 позов не визнала, вказала, що порушень законодавства при посвідченні нею договору купли-продажу між ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 04.03.2004 р. не було. Сторони сами з-явились на угоду, надали все документи, висловили бажання з одного боку продати квартиру, з іншого придбати. Про те, що ОСОБА_3 підробила доручення, замісь брата привела іншу особу вона не знала і остання їй не повідомляла.  

 3 особа ОСОБА_6 позов не визнав, вказав суду, що він є добросовістним покупцем, купив квартиру в кредит, отримавши гроши від „Приватбанку”, поселився, зареєструвався і проживає в квартирі по теперешній час.  

 3 особи: представники органу опіки та піклування, иміськБТІ в судове засідання не з’явились, про день, час, місце слухання справи повідомлені належним чином і суд розглянув справу за їх відсутності на підставі наданих доказів.

 Суд, вислухавши сторони, вивчивши письмові докази, приходить до наступного.

 Квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради 20.06.93 р., без визначення частки кожного власника(т.1,аруш.6-9, т.2, аркш.60)

 04.03.2004 р. ОСОБА_3, діючі також від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_4 з іншого боку уклали договір купівли-продажу за №896 квартири АДРЕСА_1. Угода посвідчена нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, за р.№894 (т.1, аркш.5).

 05.03.2004 р. квартира була зареєстрована в міськБТІ за ОСОБА_4, що підтверджується витягом з реєстру (т.1, аркш.19).

 За приписом ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування (ст.71 цього Кодексу) є нікчемним. Отже, піклувальник (у даному разі мати неповнолітньї ОСОБА_9 відповідачка ОСОБА_3) не мала права без дозвілу органу опіки і піклування виконувати дії, зазначені ст.71 ЦК України.

Але, неповнолітня ОСОБА_9 власницею спірної квартири не була, в квартирі мала лише реєстрацію, тому, дозвілу органу опіки і піклування на відчуждення спірної квартири не було потрібно.

Питання щодо правомірності виселення неповнолітньї дитини з жилого приміщення не є предметом спору по даної справі.

25.05.2005 р. ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_11 купила зазначену квартиру; договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10, р.№1401.

14.07.2005 р. ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_6 купил спірну квартиру, що впливає з договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 за р.№3498.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Як вбачається з доповіді  Київського РВ ХМУ ГУМВСУ в Х/обл. висновком кріміналистичної експертизи №474 від 05.11.2008 р., оригінал якої знаходится в матеріалах кримінальної справи, підпис від імені ОСОБА_2 на на договорі купівли-продажу квартири від 04.03.2004 р. виконаний не ОСОБА_2; підпис від імені ОСОБА_1 в дорученні від 25.12.2002 р. виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. По даним фактам порушена кримінальна справа за ознаками ст.190 ч.1, ст.358 ч.2. (т.2, аркш.210-220)

 Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 в частині визнання угоди купівли-продажу спірної квартири належать частковому задоволенню, при цьому, суд враховує наступне.

 За приписом ст.655 ЦК України договір купли-продажу є двустороньою угодою, тобто: за договором купівли-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов’язується прийняти майно та сплатити за нього визначену грошеву суму.

 ОСОБА_3 від себе та від імені матері ОСОБА_1, діючі як належній власник майна, продала квартиру та отримала від покупця  грошеву суму.  

 Позивачам (ОСОБА_1, ОСОБА_2) в даної квартирі на праві власності належала лише її частина; частки власників в майні визначені не булі.

 Позивачами, його представником не надано доказів того, що незаконні дії, які порушили права позивачів як власників майна, були виконані не тільки продавцем ОСОБА_3, але й покупцем  ОСОБА_4, приватним нотаріусом ОСОБА_5 за взаємною згодою.

 Сама ОСОБА_3 в ході судового розгляду підтвердила, що позивачі своєї згоди на продаж квартири не давали, тому, за її згодою, 04.03.2004 р. договір від імені ОСОБА_2 було підписано іншою особою, що доручення від матері було підроблено нею за попередною змовою зі своєю знайомою, що гроші за квартиру вона отримала і те, що підписала саме договір купівли-продажу квартири.

17.02.2004 р. ОСОБА_1 отримала довідку з селищної ради, про те, що вона з ОСОБА_3, ОСОБА_2, неповнолітньою онукою ОСОБА_9 проживає в АДРЕСА_2 ( т.1, аркш.20).  

Як встановлено судом та фактично не заперечується сторонами по справи, як ОСОБА_3, так і ОСОБА_4 виконали укладену угоду- покупець сплатив вартість квартири продавцю, покупець зареєстрував квартиру за собою.

 Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Доказів того, що 04.03.2004 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 була укладена інша угода (договір позики), що протягом березня-серпня 2004 р. ОСОБА_3 повертала ОСОБА_4 гроші, що вартість квартири було значно занижено і не відповідало її дійсної вартості- не надано і про їх наявність суду не вказано.

 ОСОБА_6, якій придбав спірну квартиру за договором купівлі продажу 14.07.2005 р. діяв як добросовісний набувач, на теперешній час є власником придбаного майна і внаслідок чинного законодавства України не може бути його позбавлений.

 За правилом ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою фізичних осіб, поданої у відповідності з даним Кодексом, в межах заявлених ними вимог, на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

 Позивачі, достовірно знаючі про неправомірні дії своєї родички ОСОБА_3, внаслідок яких булі порушені їх права власників, із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, з позовними вимогами про визнання недійсними договорів купівли-продажу квартирі, укладених з ОСОБА_11, ОСОБА_6, із позовом про переведення на них прав покупців - не звернулись; спірна квартира не є спільно набутим майном подружжя і зацікавлена особа (чоловік ОСОБА_1) з позом про відновлення порушеного права до суду не звернувся.

 З урахуванням викладеного, суд позбавлений можливості застосувати до частково визнанної недійсної угоди правові наслідки і розглянув дану цивільну справу в межах заявлених позовних вимог..

 Що стосується зустрічного позову ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, то суд правових підстав для його задоволення не вбачає.

 Судові витрати суд розподіляє в порядку ст.88 ЦПК України.

 Керуючись ст. 212-215, 88 ЦПК України, ст. 15,16, 203, 655 ЦК України, суд, -

                                        ВИРІШИВ:

 Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

 Визнати частково недійсним договір купівли-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 04.03.2004 р. між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений нотаріусом ХМНО, реєстровий №894.

 В задоволенні зустрічного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди- відмовити.

 На рішення може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд Харківської області через районний суд протягом 10 днів.

               СУДДЯ:             В.А. ОКСЕНЕНКО.