Категорія справ: 1 Справа № 2-108
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2007 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Костюкевича С.Ф.
при секретарі Боймиструк О.Ф.
за участю: представників позивача ОСОБА_1.
ОСОБА_2.
ОСОБА_3.
відповідача ОСОБА_4.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
1 лютого 2007 року ОСОБА_5. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4. про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обгрунтувала тим, що 26 грудня 2006 року між нею та відповідачем було укладено та засвідчено нотаріально договори купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, а саме: будівля адмінприміщення та цеху А-2, будівля консервного цеху Є-1, будівля складу сировини Е-1, будівля цеху сухих консервантів Д-1, будівля безалкогольного цеху Г-1, будівля мельниці Б-2, що розташовані по АДРЕСА_1 в смт. Маневичі Волинської області. Згідно умов договорів від 26.12.2006 року предметом купівлі-продажу було виключно нерухоме майно (будівлі), за якими позивачка продала, а відповідачка тримала, сплативши відповідні кошти за будівлі. За усною угодою після реалізації вищевказаних будівель позивачка мала забрати обладнання та інвентар, які залишились в середині приміщень і не території колишнього заводу. Однак позивачці після укладення договору було заборонено вхід на територію і таким чином вчинено перешкоди щодо отримання свого майна. Вважає, що в даних будівлях і на території заводу залишилось майна на загальну суму 246343 грн., перелік якого наводить в позові. Згодом збільшила позовні вимоги, де крім цього просила витребувати з незаконного володіння відповідачки будівлі водонапірної башти, огорожі електропідстанції та вбиральні, а також 45 куб.м. бруса з дерева стінового, який зберігався на території за договором зберігання між позивачкою і ОСОБА_6. і належав останньому. На підтвердження належності позивачці майна, яке просить витребувати, представила акти передачі даного майна від 15.05.2003 року, за якими вона отримала його від ТзОВ „Маневицький завод продовольчих товарів", а також надала договір зберігання бруса і його придбання.
Покладаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд зобов'язати ОСОБА_4. повернути їй вказане вище майно в натурі, а у випадку неможливості його повернути в натурі - відшкодувати його вартість за ціною, по якій отримала дане майно за актами передачі.
5 лютого 2007 року позивачкою була подана заява про забезпечення позову, в якій остання просила заборонити відповідачці вчиняти будь-які дії по відчуженню, переміщенню, знищенню, приховуванню, укладенню будь-яких правочинів з третіми особами щодо майна, що є предметом спору. Оскільки заяву було подано без додержання
вимог ст. 151 ЦПК України із-за відсутності обґрунтувань, тому ухвалою суду вона була повернута позивачці.
В судовому засіданні представниками позивачки була подана заява про виключення частини майна з позовних вимог, а саме об'єктів нерухомого майна (будівель водонапірної башти, вбиральні, огорожі, електропідстанції), на які законодавством передбачений інший спосіб витребування. По даній заяві ухвалою суду прийнята відмова від позову в цій частині.
Представники позивачки ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_1. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві. Пояснили, що за договорами купівлі-продажу нерухомого майна між відповідачкою і позивачкою не було передбачено, що у власність відповідачки переходить і рухоме майно, яке знаходиться у проданих приміщеннях і на території колишнього заводу. Вважають, що саме акти передачі майна від ТзОВ „Маневицький ЗПТ" до позивачки від 15.05.2003 року є тими документами, на підставі яких позивачка має право витребувати майно з чужого володіння. Підтвердили, що рухоме майно було в неробочому стані. Інших правовстановлюючих документів, за якими можна було б ідентифікувати майно, яке витребовують представити не можуть у зв'язку з відсутністю таких. Пояснили, що з часу отримання майна від ТзОВ позивачка в 2003 році зареєструвалась як приватний підприємець і чи при цьому як використовувала отримане від ТзОВ майно у своїй підприємницькій діяльності по даний час і чи мала при цьому найманих працівників -пояснити не можуть.
Відповідач ОСОБА_4. позовні вимоги не визнала, пояснила, що дійсно 26 грудня 2006 року між нею та позивачкою були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, предметом яких було все нерухоме майно колишнього заводу продовольчих товарів (ТзОВ). Розрахунок по договорах був проведений повністю і вони не оспорюються. Вважає, що ніякого рухомого майна вона не повинна повертати позивачці, так як його не отримувала від неї. Переважної більшості заявленого у позові майна не бачила і не знає з часу отримання ключів від приміщень 6 січня 2007 року. Наголосила, що при отриманні приміщень вони були в незадовільному стані з горами сміття і металобрухту від обладнання і розрізнити в них якесь визначене майно не можливо. Пояснила, що при оформленні угод купівлі-продажу позивачка не наголошувала, що в неї залишається якесь майно на території і це питання не обговорювалось, тому в договори купівлі-продажу такі питання не вносились, рахує, що позивачка і її представники не повинні мати до неї якихось претензій. Пояснила, що за діючим цивільним законодавством з моменту купівлі-продажу нерухомого майна, їй як покупцю надається право за 90 днів на оформлення в оренду або викуп земельної ділянки під ним. Після купівлі вона звернулась із заявою до Маневицької селищної ради, як власника землі, і відповідним рішенням їй надано право на оформлення земельно-кадастрової документації, тому вважає правомірним не допускати будь-кого без дозволу на територію колишнього заводу. Крім того, вказала, що на підставі договорів купівлі-продажу в січні 2007 року Волинське ОБТІ виготовило на її ім'я технічні паспорти на придбані нерухомі об'єкти, оскільки ці договори були зареєстровані в Держаному реєстрі правочинів. Будь-яких інших об'єктів, крім тих, що вона придбала по даних БТІ, за позивачкою по АДРЕСА_1 в смт. Маневичі не було і на даний час не зареєстровано. Виготовлення в січні 2007 року технічної документації на нерухоме майно їй було проведено на підставі технічних паспортів на це майно, що рахувалось у свій час за позивачкою. Копії цих техпаспортів позивачки і в даний час зберігаються в БТІ в інвентаризаційній справі нерухомого майна заведеній по адресі АДРЕСА_1. Також додала, що з оглянутого судом на місці майна зазначеного в проколі огляду речових доказів ні в якому разі не можуть належати позивачці три котли, оскільки вони є невід'ємною частиною будівлі цеху сухих концентратів і за техпаспортом належать до цієї будівлі, а також частина майна, а саме - три електропечі, три електрошафи, дві тістомісильні машини, просіювач, оскільки це майно за представленими нею документами належить іншому підприємцю, який орендує в неї частину приміщення. Щодо решти майна, зазначеного в протоколі огляду речових доказів, вважає, що воно їй не належить, і
цілком може належати позивачці, але оскільки враховуючи стан цього майна, яке вже ч" було таким на момент отримання нею приміщень. Дане майно може бути придатне лише на металобрухт і як сміття, тому вважає за можливе при розгляді позову до неї в суді не визнавати позовні вимоги, так як не рахувала металобрухт за майно.
Заслухавши пояснення представників позивачки, відповідачки, покази свідків, проаналізувавши письмові докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підставний і підлягає до задоволення частково.
З дослідженого в суді відмовного матеріалу № 77 від 23.01.2007 року складеного працівниками Маневицького РВ УМВС за заявою позивачки вбачається, що в процесі перевірки заяви встановлено, що відповідачка не допустила після придбання нерухомого майна і отримання ключів від приміщень, на територію колишнього заводу представника позивачки із-за непредставления останнім будь-яких документів на право власності на рухоме майно, тому будь-яких складу злочину в діях ОСОБА_4. не встановлено і рекомендовано заявниці вирішувати їх спір в судовому порядку.
З оглянутих в судовому засіданні копій договорів купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчених 26 грудня 2006 року приватним нотаріусом Маневицького районного нотаріального округу 26 грудня 2006 року за Р№ 691, 692, 693, 694, 695, 696 вбачається, що відповідач придбав у позивача ряд об'єктів нерухомого майна, а саме: будівлю адмінприміщення та цеху А-2, будівлю консервного цеху Є-1, будівлю магазину, будівлю складу сировини Е-1, будівлю цеху сухих консервантів Д-1, будівлю безалкогольного цеху Г-1, будівлю мельниці Б-2, що розташовані по АДРЕСА_1 в смт. Маневичі Волинської області. А згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5. від
26.12.2006 року розрахунок по даних договорах поведений з нею повністю і вона будь-
яких матеріальних претензій до ОСОБА_4. щодо цього не має.
У тексті названих договорів вказується, що майно, яке є предметом даних угод, не обтяжене будь-якими зобов'язаннями і не є предметом спору. Також в тексті договорів не обумовлюється наявність будь-якого рухомого майна, а також порядок розпорядження ним. Крім того, згідно даних договорів право власності на нерухоме майно виникає у покупця з моменту реєстрації договорів в Державному реєстрі правочинів після повного розрахунку по договору, що зроблено відповідачкою, а не на підставі актів прийому передачі.
Одночасно слід відзначити, що згідно повідомлення Волинського ОБТІ від
12.03.2007 року № 470, крім майна, що стало об'єктом угод купівлі-продажу від
26.12.2006 року, іншого нерухомого майна за адресою смт. Маневичі АДРЕСА_1,
за позивачкою ОСОБА_5. не зареєстровано.
З відповіді Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції за № 906 від
01.03.2007 року щодо господарської діяльності підприємця ОСОБА_5. - позивачки по
справі, даних за видами діяльності, про використання в 2004-2006 роках рухомого майна,
зазначеного в позові, не встановлено.
Суд вважає, що акти передачі майна від ТзОВ „Маневицький ЗПТ" до ОСОБА_5. за 15 травня 2003 року не можуть бути переконливими доказами належності позивачці витребовуваного рухомого майна, оскільки за діючим законодавством такими правовстановлюючими документами в першу чергу можуть бути свідоцтва, техпаспорти, накладні і т.д. Крім того, суд вважає за необхідне відмітити, що з оглянутих актів передачі майна від ТзОВ до ОСОБА_5. вбачається, що з усього переліку майна зазначеного в цих актах, вимоги в позові про витребування ставляться лише до невеликої частини майна зазначеного в актах з сумами не по залишковій вартості станом на 15.05.2003 року, а по балансовій на той момент, однак позивачкою і її представниками не представлено будь-яких письмових доказів про час і спосіб реалізації тієї часини майна за актами, яка не була включена в позов, тобто позивачко включено в позов про витребування майно в прядку вибірковості.
При вирішенні спору суд вважає, що покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8. щодо використання позивачкою обладнання та інвентарю вказаного в позові у 2004-2006 роках не можна вважати переконливим доказом, що таке майно залишилось на території колишнього заводу вже після укладення угод купівлі-продажу між сторонами в
справі так як ці свідки припинили свої трудові відносини із ТзОВ „Маневицький ЗПТ" ще у 2003 році в трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_5. - позивачкою по справі, не були і їхнє відвідування території не носило якогось систематичного чи обов'язкового характеру.
Наявність угоди про зберігання лісу (брус стіновий) між ОСОБА_5. і ОСОБА_6., що підтверджена документами з ДП „Городоцький лісгосп" вказує лише на те, що таке майно купувалось і зберігалось на території колишнього заводу позивачкою. Будь-яких доказів, що воно було на момент укладення угод купівлі-продажу, зокрема угоди, що відповідачка зобов'язувалась зберігати дане майно, представниками позивача не надано, тому суд вважає, що вимоги по цьому майну до задоволення не підлягають.
Згідно вимог статей 1212-1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Виходячи з вимог цієї статті необхідно, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої і щоб це набуття відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. В залежності від змісту вимоги, яка виникає у потерпілого, передбачена можливість повернення набутого (збереженого) майна в натурі тому, за рахунок кого воно набуте.
Відповідно протоколу огляду речових доказів від 11 квітня 2007 року, що складений у відповідності до вимог ст. 140 ЦПК України, на місці огляду судом в присутності сторін виявлені в приміщеннях та на території по АДРЕСА_1 такі об'єкти рухомого майна: три котли парові, просіювач, дві тістомісильні машини, три печі ротаційні, три шафи розстійні, дві дражеровочні машини, машину КХП в розібраному стані, фаршемішалку, мікромельницю, компресор, 17 тонн вугілля, піч конвеєрну електричну, стіл переговорів, дві тумби приставні, настільну лампу, сорок стільців напівм'яких, які можуть стосуватись майна заявленого в позові і бути з переліку за актом передачі його позивачці від 15.05.2003 року, оскільки його місцезнаходження було показано представниками позивача на вимогу суду.
З оглянутого в суді технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна - будівлю цеху сухих концентратів Д-1, оформленого на ОСОБА_4. 25 січня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2006 року, в схематичному плані цієї будівлі та в переліку приміщень вбачається наявність котельні з трьома котлами, тому суд вважає за необхідне виключати дане майно з переліку майна при задоволенні позовних вимог.
Також суд вважає, що із зазначеного в протоколі огляду речових доказів слід виключити і зазначені там три електропечі, три електрошафи, дві тістомісильні машини та просіювач, оскільки із представлених відповідачкою письмових доказів, оглянутих судом, а саме накладної № 00014 від 09.02.2007 року про придбання обладнання, договору здачі в оренду основних засобів від 01.02.2007 року між ОСОБА_4. та ОСОБА_9., платіжним дорученням від 29.03.2007 року про сплату за придбане майно, вбачається, що дане рухоме майно було придбане у підприємця ОСОБА_10. підприємцем ОСОБА_9. і використовується в орендованому приміщенні, що надає відповідачка. Доказів неналежності даних документів судом не вбачається і представниками позивача надано не було.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 48 Закону України „Про власність" Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом. Крім того, згідно ст. 50 цього ж Закону власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають
значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що переконливим доказом наявності у володінні відповідачки рухомого майна із заявленого в позові, може бути лише те, що безпосередньо виявлене судом за протоколом огляду речових доказів від 11.04.2007 року за виключенням майна вищезазначеного судом. Отже оскільки відповідач незаконно володіє рухомим майном, а саме: дві дражеровочні машини, машину КХП, фаршемішалку, мікромельницю, компресор (всі в неробочому розібраному стані), 17 тонн вугілля, піч конвеєрну електричну, стіл переговорів, дві тумби приставні, сорок стільців напівм'яких, тому слід зобов'язати ОСОБА_4. повернути ОСОБА_5. вказане вище майно.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог слід стягнути 235 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом сплачених позивачем при поданні позову.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 88, 140, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 387-390 Цивільного кодексу України, ст.ст. 48-50 Закону України „Про власність" від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ, суд,
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 повернути наступне рухоме майно: дражеровочну машину, балансовою вартістю 443,35 грн.; дражеровочну машину балансовою вартістю 326,68 грн., машину КХП балансовою вартістю 2176,28 грн.; фаршемішалку балансовою вартістю 815,74 грн.; мікромельницю балансовою вартістю 1216,96 грн.; компресор балансовою вартістю 383 грн.; 17 тонн вугілля балансовою вартістю 2863,31 грн.; піч конвеєрну електричну балансовою вартістю 10800 грн.; стіл переговорів балансовою вартістю 1554 грн.; тумбу приставну балансовою вартістю 213,33 грн.; тумба приставна балансовою вартістю 356,87 грн., сорок стільців напівм'яких загальною балансовою вартістю 2370 грн., а всього на загальну суму по балансовій вартості 23520 грн.
Стягнути з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_5. 235 (двісті тридцять п'ять) гривень судового збору та 30 (тридцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом, а всього на загальну суму 265 (двісті шістдесят п'ять) гривень судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через
Маневицький районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом
десяти днів з дня проголошення рішення і поданням після цього протягом двадцяти днів
апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295
ЦПК України.