АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
______________________________ у м. Феодосії______________________________
Справа № 22-ц-1281 -Ф/06 р. Головуючий суду першої інстанції Короткова Л.М.
Суддя-доповідач Полянська В. О.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - Ломанової Л.О.
суддів - Полянської В.О.,
Соболюка М.М. при секретарі - Апостолові О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення частки в загальному майні, усуненні перешкод у користуванні майном і по зустрічному позову ОСОБА_2до ОСОБА_1 про усунення від права на спадщину і визнанні свідоцтва про право на спадщину недійсним, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і просив виділити йому в натурі 1/2 частку квартири НОМЕР_1 за адресою:АДРЕСА_1у вигляді жилої кімнати площею 17,2 кв.м, стягнувши компенсацію за різницю у частках у сумі 5965 грн. 40 коп., поставити за обов'язок відповідачці не перешкоджати його вселенню в зазначену квартиру. Свої позовні вимоги мотивував тим, що він згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого 15 травня 1999 року, є власником 1/2 частку спірної квартири, на другу частку спадкоємцем є його онук ОСОБА_4, яким свідоцтво про право власності на спадщину ще не отримано. Опікуном онука є ОСОБА_2, яка перешкоджає його вселенню у квартиру.
ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, опікуном якого вона є, звернулась до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1. про усунення від права на спадщину і визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_1 недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що її батько ОСОБА_1 негідно поводився в родині, бив матір та дітей, за що був притягнутий до кримінальної відповідальності; померлого брата ОСОБА_5 в однорічному віці викинув з вікна, ніколи не піклувався о дітях, не отримував їх, не займався їх вихованням. За цих підставОСОБА_2. вважає, що батько не має право на успадкування після смерті свого сина ОСОБА_5, яка настала 09 листопада 1995 року.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 12 квітня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено в позові доОСОБА_2. про виділення частки в загальній частковій власності й усуненні перешкод у здійсненні права власності.
Позов ОСОБА_2. до ОСОБА_1. про усунення від права на спадщину і визнанні свідоцтва про право на спадщину недійсним задоволено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1. - ОСОБА_3 просить скасувати рішення, вважаючи його таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, та постановите нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1. у повному обсязі, і відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що висновки суду про злісне ухилення ОСОБА_1. від обов'язку утримувати неповнолітню дитину, не засновані на матеріалах справи і не підтверджені доказами; судом не враховано, що ОСОБА_1, як власник 1/2 спірної квартири має право там проживати, крім того не було враховане те, що він є інвалідом 1-ї групи, немає обох рук, непрацездатний, потребує стороннього догляду, іншого житла не має.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, та їх представників, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія судців дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду -скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. і відмові у задоволенні позовуОСОБА_2.
Ухвалюючи рішення про усунення ОСОБА_1. від права на спадщину і визнанні свідоцтва про право на спадщину, виданого на його ім'я, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ухилявся від виконання обов'язків по утриманню свого сина ОСОБА_5 і тому права на спадкування за законом після його смерті не має.
Колегія суддів не може погодитися з вказаним рішенням суду, бо воно не відповідає обставинам справи та не засновано на доказах.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 15 травня 1999 року отримав свідоцтво про право власності на спадщину за законом після смерті свого сина ОСОБА_5, яка настала 09 листопада 1995 року. Спадщина складає з 1/2 частку квартири НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцем на другу частку квартири є неповнолітній син померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_4., який вступив у права спадкування, але на день розгляду справи свідоцтво про право власності на спадщину за законом після смерті свого батька не отримав.
Відповідно до ч. 2 ст. 528 ЦК України у редакції 1963 року, що діяла на момент відкриття спадщини, та отримання свідоцтва про право власності на спадщину, не мають права успадковувати згідно із законом батьки після дітей, які злісно ухилялися від виконання покладених на них через закон обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.
Із змісту цієї статті випливає, що усунення особи від права спадкування за законом можливо лише при наявності доказів злісного ухилення від виконання обов'язків, покладених за законом, щодо утримання спадкодавця. Такими доказами можуть бути: обвинувальний вирок суду або матеріали цивільної справи про стягнення аліментів або інші докази, підтверджуючи злісний характер ухилення від виконання обов'язків по утриманню спадкодавця.
Як вбачається з матеріалів справиОСОБА_2. не надала суду таких доказів, тобто не довела у суді правомірність своїх вимог щодо усунення ОСОБА_1. від спадкування за підстав злісного ухилення від виконання обов'язків по утриманню спадкодавця.
Таким чином, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, колегія суддів вважає, що правових підстав для усунення ОСОБА_1. від спадкування після смерті сина не має.
Оскільки позивач одержав свідоцтво про право власності на спадщину на правовій підставі, то воно не може бути визнано недійсним.
Тому рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_1 15 травня 1999 року , судова колегія вважає таким що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про виділення частки у загальному майні, та усуненні перешкод у користуванні цім майном, суд першої інстанції виходив з неможливості розподілити спірну квартиру на дві окремі.
Колегія суддів погоджується з такими висновком суду, вважає його обгрунтованим, та таким, що відповідає обставинам справи та діючому цивільному законодавству.
Відповідно до ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільній частковій власності має право на виділ його частки в натурі, якщо такий виділ можливий. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 15 травня 1999 року є власником 1/2 частки квартириНОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1. На другу частку спірної квартири до нотаріальної контори подано заяву про прийняття спадщини за законом.
Квартира розташована на четвертому поверсі дев'ятиповерхового будинку і складається з двох роздільних кімнат житловою площею 17,2 кв.м, і 12,3 кв.м, з підсобними приміщеннями - кухнею, туалетом, ванною, коридором, балконом.
Згідно з роз'ясненнями які містяться у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жили та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлений позов.
Як убачається з матеріалів справи, висновків технічної експертизи від 31 жовтня 2005 року, такий виділ неможливий, оскільки в загальному користуванні залишається не тільки вхід в квартиру, але і всі підсобні приміщення.
Виплатити позивачу компенсацію за його частку у спільному частковому майні не є можливим, оскільки він на це не згоден і окрім 1/2 частки в спірній квартирі, іншої житлової площі не має.
Про встановлення порядку користування приміщеннями квартири ОСОБА_1, позов не заявляв, тому судження суду щодо визначення порядку користування житловою площею в спірній квартирі підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність рішення в частині відмови у виділі ОСОБА_1 в натурі 1/2 частки спірної квартири не спростовують висновків суду і не можуть бути прийняті до уваги. Рішення в цій частині ухвалено з дотриманням вимог ст. 213 ЦПК України.
Доводи апелянта про неправомірність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення в квартиру є обґрунтованими.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення в квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що позивач усунений від спадщини після сина, а видане йому свідоцтво про право власності на спадщину за законом визнано недійсним, то він немає права на вселення.
З такими висновками суду колегія суддів не погоджується і вважає, що ОСОБА_1 має право на вселення у спірну квартиру.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є власником 1/2 частки спірної квартири. Однак, у порушення вимог ст. 383 ЦК України, відповідачка ОСОБА_2 перешкоджає йому в законному праві використовувати помешкання для власного проживання.
Ст. 391 ЦК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тому перешкода вселенню ОСОБА_1. у квартиру, власником 1/2 частки якої він є, з боку ОСОБА_2. не може бути визнана правомірною, порушене право позивача підлягає захисту. В цій частині рішення також підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 304, п.З ст. 307, 309, 313, ч.2 ст.314, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2006 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, діючій у інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про усунення від спадщини і визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого 15 травня 1999 року ОСОБА_1, і постановити в цій частині нове рішення, яким відмовитиОСОБА_2. у задоволенні цих вимог.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2006 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру НОМЕР_1 за адресою:АДРЕСА_1скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог ОСОБА_1. про вселення в квартирНОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Виключити з мотивувальній частині рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2006 року судження суду щодо визначення порядку користування жилою площею в спірній квартирі НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.