Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,
представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 12 січня 2011 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
в с т а н о в и л а :
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 12 січня 2011 року позов ПАТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки –квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 79,3 кв. м, яка належить ОСОБА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк»з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Судові витрати у справі покладено на відповідача.
Судового рішення стосовно позовної вимоги банку про виселення відповідача із заставленої квартири не ухвалено.
Ухвалою цього ж суду від 2 лютого 2011 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В поданій на заочне рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що він не був у встановленому законом порядку повідомлений про судове засідання, яке відбулося 12 січня 2011 року. Всупереч ст. 35 Закону України «Про іпотеку»банк не направляв йому письмової вимоги про усунення порушень та не попереджав про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в позовній заяві банку була вказана його кредитна заборгованість станом на 16 серпня 2010 року, і що за наступні 5 місяців він суттєво зменшив суму цієї заборгованості, сплативши позивачу 5638,78 доларів США, в т. ч. частково в рахунок майбутніх платежів. Станом на 16 серпня 2010 року його прострочена кредитна заборгованість становила лише 1400 доларів США, яку він у подальшому погасив. Тому у позивача не було підстав стверджувати, що порушенням основного зобов’язання йому було завдано якихось збитків. Крім того, прострочена кредитна заборгованість є неспівмірною із вартістю предмета іпотеки.
Укладений сторонами кредитний договір через валюту зобов’язання та внаслідок відсутності у банку відповідної індивідуальної ліцензії підлягав визнанню недійсним, що автоматично тягнуло за собою недійсність договору іпотеки.
Ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі позбавило його, відповідача, можливості добровільно виконати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2009 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1 про стягнення 208263,43 грн. заборгованості за кредитним договором.
Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Судом установлено, що 25 червня 2005 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «Приватбанк»кредитний договір № ROH0GF00000464 на суму 34560 доларів США строком до 25 червня 2025 року під 0,92 % у місяць. Цей кредитний договір був забезпечений іпотекою трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 79,3 кв. м, яка належить позичальнику ОСОБА_1
Позичальник узяті на себе зобов’язання перед банком за укладеним кредитним договором частково порушив.
Статтею 35 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Проте в матеріалах справи немає даних, які б підтверджували, що боржником така письмова вимога банку була отримана.
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про іпотеку»боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.
Якщо інше не встановлено іпотечним договором, у разі коли основне зобов'язання підлягає виконанню частинами, боржник може скористатися правом, встановленим частиною першою цієї статті, один раз на рік або двічі протягом строку дії основного зобов'язання. В разі перевищення цих показників боржник має право припинити реалізацію предмета іпотеки лише шляхом повної сплати решти суми за основним зобов'язанням.
Судом установлено, що починаючи з 4 листопада 2010 року і до 11 лютого 2011 року боржник виконав ту частину вимог банку, яка була прострочена ним за основним зобов'язанням та сплатив позивачу більше п’яти з половиною тисяч доларів США, у т. ч. частково в рахунок погашення майбутніх платежів за кредитним договором.
Зараз простроченої кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед банком не має.
Зазначені обставини в судовому засіданні апеляційного суду визнав представник стягувача.
Тому з урахуванням викладених обставин та наведених вище вимог закону заочне рішення місцевого суду як незаконне підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у даній справі нового рішення про відмову ПАТ КБ «Приватбанк»у задоволенні його позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за його безпідставністю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 35, 42 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Рівненського міського суду від 12 січня 2011 року скасувати.
ПАТ КБ «Приватбанк»у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: