Справа № 22-ц-494/11Головуючий у 1-й інстанції Квятковська Л.Й.
Категорія - 46Доповідач - Сташків Б.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 березня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Сташківу Б.І.
Суддів - Шевчук Г.М., Кузьма Р.М.
при секретарі - Юрдига Н.Р.
з участю сторін - відповідачки ОСОБА_1та її представника ОСОБА_2.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чортківського районного суду від 17 січня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,-
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2010 року ОСОБА_3звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивач зазначив, що за час спільного проживання в 1981 році він отримав на склад сім'ї 4 особи(він, відповідачка та двоє дітей) квартиру АДРЕСА_1, яку відповідачка в 1992 році приватизувала. 14 травня 2004 року відповідачка ОСОБА_1 уклала угоду №26 про дольову участь у будівництві житла, відповідно до якої ними було оплачено 26 тисяч доларів США і на її ім'я 10 грудня 2007 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно-квартиру АДРЕСА_4 в м.Тернополі. Просив провести поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 виділити квартиру АДРЕСА_4 в м.Тернополі.
Рішенням Чортківського районного суду від 17 січня 2011 року позов задоволено частково.
Здійснено поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_1 Чортківського району Тернопільської області, виділивши ОСОБА_3 у власність ? частину вказаної квартири.
В решті позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Чортківського районного суду від 17 січня 2011 року, ухвалити нове рішення, яким провести поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши йому ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 Чортківського району, а ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 в м.Тернополі. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, не врахував пояснення свідків, які підтвердили факт проведення ним ремонту квартири АДРЕСА_4 м.Тернополя, здійснення до неї добудови, не врахував що в нього були кошти на придбання квартири, дочка і син є дорослими, забезпечені іншим жилим приміщенням і сама відповідачка не стивила вимоги про виключення квартири АДРЕСА_4 з переліку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи в межах апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що скаргу слід відхилити виходячи із слідуючих обставин.
У відповідності до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог відповідно до положень ст.214 ЦПК України суд повинен вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовільняючи частково позов про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно у вигляді двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 м.Тернополя було придбано за кошти відповідачки ОСОБА_1 у 2004 році за час їх окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин ще в 1998 році.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він узгоджується з матеріалами справи і не суперечить положенням чинного законодавства.
Відповідно дост.22 Кпшс України, чинної на час набуття частини спірного майна та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Зокрема, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.
До спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_3 в 1981 році на склад сім’ї 4 особи (він,дружина, сина та дочки) отримав квартиру загальною площею 71,5 кв.м, житловою 47,5 кв.м. , яка в подальшому на підставі рішення виконкому Заводської селищної ради від 18 вересня 1992 року була передана безоплатно у приватну власність і на ім’я відповідачки 29 жовтня 1992 року було видано свідоцтво на право особистої власності на спірну квартиру, а тому кожному члену сім’ї належить на праві власності по ? частці спірного житлового приміщення.
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно зазначених норм при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про їх окреме проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин. Зазначені положення були закріплені в ч. 2 ст. 28 КпШС УРСР, який діяв до 1 січня 2004 року.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 16 червня 1973 року який розірвали 14 грудня 2007 року.
Отже, при вирішенні спорів про поділ майна подружжя судам у першу чергу необхідно встановити час і режим окремого проживання подружжя та джерела походження спірного майна.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони, починаючи з 1998 року фактичних шлюбних відносин не підтримували, проживали та були зареєстровані окремо один від одного. Відповідачка ОСОБА_1 довела, що починаючи з липня 1998 року постійно працює за межами України в Італії, мала особистий бюджет, що підтверджується відповідними довідками нотаріально посвідченими ( а.с.36-45).
Перебуваючи в Італії вона 14 травня 2004 року уклала угоду про дольову участь у будівництві житла - двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 м.Тернополя, яке збудувала за особисті кошти, а 10 грудня 2007 року оформила свідоцтво про право власності на нерухоме майно( а.с. 10,11).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК України, згідно якої обставини, установлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до рішення Чортківського районного суду від19 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу відносини між подружжям було припинено в 1995 році. Цей висновок було зроблено на підставі пояснень сторін, які вказували, що подружжя проживало окремо з того часу як відповідачка ОСОБА_1 в липні 1998 року поїхала на роботу в Італію, спільного господарства та спільного бюджету не вели (а.с. 154).
Факт припинення шлюбних відносин між позивачем і відповідачкою в 1995 році підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_7, пояснивши що сторони перебували з цього періоду часу в неприязних відносинах, позивач вчиняв сварки, бійки.
Сам позивач визнав, що перебував з відповідачкою в неприязних відносинах, в зв’язку з чим проживав по місцю проживання батьків по вул. Синенькогов м. Чорткові.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено, що він та відповідачка разом проживали та вели спільне господарство, мали спільний бюджет та на спільні кошти в період 1998 по 2007 рік коли вона придбала квартиру АДРЕСА_4 м.Тернополі. Не заслуговують на увагу його посилання на те, що він приймав участь у будівництві спірної квартири та проводив за неї оплату, оскільки таких доказів суду не представив.
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, правильно застосовано норми матеріального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 317, 319,324,325 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Чортківського районного суду від 17 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Б.І. Сташків