Справа № 22-ц-232/2011
Категорія 45
Головуючий у 1 інстанції Клюба В.В
Суддя-доповідач Стефанів Н.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Стефанів Н.С.,
суддів: Беркій О.Ю., Фединяка В.Д.,
секретаря Довжинської Н.Б.,
з участю: апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,
позивача ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Тустанської сільської ради Галицького району, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки, встановлення меж земельних ділянок в натурі, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2010 року, -
в с т а н о в и л а:
В липні 2010 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Тустанської сільської ради Галицького району, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки, встановлення меж земельних ділянок в натурі, посилаючись на те, що після смерті батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вона успадкувала житловий будинок та господарсько-побутові споруди по АДРЕСА_1. Згідно схеми виносу меж земельної ділянки в натурі і розбивки будівель відстань від її житлового будинку до межі суміжного землекористувача ОСОБА_2 повинна становити п'ять метрів, хоча в даний час ця відстань становить 1,5 метра. Проведеними обмірами встановлено, що фактична площа землекористування становить 3,2861 гектара, хоча згідно
Справа №22-ц-232/2011р. Головуючий у І інстанції Клюба В.В.
Категорія 45 Суддя-доповідач Стефанів Н.С.
погосподарських книг повинна становити 0,40 гектара. Тобто в зв'язку з тим, що суміжні землекористувачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, самовільно захопили частину земельної ділянки. Тому передача ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1377 гектара порушує її права як землекористувача, оскільки згідно облікових документів за ОСОБА_2 рахувалося 0,10 гектара і за рахунок землі, якою користувалися ОСОБА_7 та ОСОБА_8, було передано у власність земельну ділянку ОСОБА_2
В серпні 2010 року позивач збільшила розмір позовних вимог та просила визнати рішення Тустанської сільської ради Галицького району від 27 грудня 1993 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельних ділянок у с. Тустань Галицького району та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії І - ІФ №007928, виданий 09 липня 2001 року про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,6377 гектара на території Тустанської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, - недійсними.
Рішенням Галицького районного суду від 17.12.2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Тустанської сільської ради Галицького району від 27 грудня 1993 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельних ділянок у с. Тустані Галицького району та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії І – ІФ №007928, виданий 09 липня 2001 року про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,6377 гектара на території Тустанської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області визнано недійсними.
Зобов’язано Тустанську сільську раду встановити в натурі межі земельних ділянок, якими користуються ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_6, та ОСОБА_4 згідно визначених облікованими документами площ. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 до Тустанської сільської ради Галицького району, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки, встановлення меж земельної ділянки в натурі у частині зобов’язання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_4 самовільно захоплені частини земельної ділянки - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування даного рішення в частині задоволення позову з підстав неповного з'ясування обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що суд прийшов до висновку без ретельної перевірки і належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів. Також не враховані вимоги ст.ст.125, 126 ЗК України, які регулюють питання виникнення права власності та права користування земельною ділянкою та дає вичерпний перелік документів що посвідчують право на земельну ділянку. Крім того зазначає, що суд не вправі був зобов’язувати сільську раду встановлювати межі, оскільки до його повноважень це не входить. Просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
В судовому засідання апелянт ОСОБА_2 та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_4 та її представник заперечили доводам апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, суд першої інстанції вказаних вимог закону належним чином не виконав.
Ухвалюючи рішення про визнання рішення Тустанської сільської ради від 27 грудня 1993 року та Державного акта на землю недійсними, суд виходив з того, що позивач є власником житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 і користується за вказаною адресою земельною ділянкою, яка рахувалась за її матір’ю ОСОБА_7 з 1967 по 1990 роки площею 0,40 га, а з 1990 року - 0,46 га. В ході здійснення обміру земельної ділянки в 2010 році було встановлено, що фактична площа земельної ділянки становить 0,2861 га. Крім цього суд зазначив, що рішенням Тустанської сільської ради від 27 грудня 1993 року про передачу в приватну власність ОСОБА_2 порушено права ОСОБА_4 щодо володіння та користування земельною ділянкою, тому відповідно до ст.. 155 ЗК України такий акт є недійсним, а відповідно є недійсним і Державний акт, виданий на підставі цього рішення. Тобто, суд виходив з того, що позивач набула право власності на спірну земельну ділянку, воно було порушено відповідачами, а тому підлягає захисту.
Такий висновок суду є необґрунтованим і не відповідає встановленим обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельну ділянку із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування.
Стаття 118 ЗК України встановлює, що громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, подають заяву до відповідної сільської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Сільська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Після розробки проекту відведення земельної ділянки організацією, яка має відповідний дозвіл на виконання цих видів робіт, та погодження його з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, проект відведення земельної ділянки подається на розгляд сільської ради, яка розглядає його та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що засвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Галицької районної ради від 25 травня 1983 року №109 позивачу ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на нововиділених земельних ділянках в с. Тустань, без зазначення вулиці, площею 0,07 га (а.с.12-13). Тому не заслуговують на увагу посилання суду на рішення виконавчого комітету Галицької районної ради №109 від 25 травня 1983 року та архівний витяг до нього, так як ОСОБА_4 в цьому рішенні не згадана.
У схемі виносу меж вказаної ділянки в натурі і розбивки будівель від 1 червня 1983 року, ширина вказаної ділянки – 20 м, довжина 35 м, суміжними по довжині ділянки є зелена зона та вільна ділянка, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 суміжними землекористувачами не значаться(а.с.14).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 являється власником земельної ділянки площею 0,6377 гектара на території Тустанської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області (а.с.53). ОСОБА_4 звернулася з позовом оспорюючи право власності на приватизовану земельну ділянку ОСОБА_2 по причині порушення меж землекористування.
Однак з даним твердженням не можна погодитись, оскільки ОСОБА_4 не вказала та не надала суду належних документів, які підтверджують її право землекористування чи право власності на спірну земельну ділянку. На даний час ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не оформила право власності на успадковане нею за рішенням Галицького районного суду від 13.03.2009 року домоволодіння по вул.. Галицькій №45 в с. Тустань, згідно листа ОКП «Івано-Франківського ОБТІ» №2800/01-2 від 18.10.2010 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано(а.с.151).
Згідно акту складеного земельною комісією Тустинської сільської ради (а.с.32) при дешифруванні аерофотознівмків в с.Тустань Галицького району за 1961 рік розміри земельних ділянок ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не порушено.
Посилання суду першої інстанції на рішення Тустанської сільської ради від 25 травня 2010 року є безпідставним, оскільки жодного права на спірну земельну ділянку воно не встановлює, так як це дозвіл для проведення робіт із землеустрою для встановлення точних меж і розмірів земельної ділянки в АДРЕСА_1
Також судом встановлено, що державні акти на право власності на спірну земельну ділянку ні позивачу, ні її батькам не видавалися.
Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, оцінки їм не дав. Разом з тим, вони мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд захищає лише наявне в позивача право і повинен відмовити в позові про захист порушеного права, встановивши, що позивач такого не набув.
Також необґрунтованим є висновок суду про задоволення позову в частині зобов’язання Тустанської сільської ради встановити в натурі межі земельних ділянок між сторонами.
Так, згідно з частинами 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року N 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Проте суд наведені положення земельного законодавства залишив поза увагою, не врахував те, що згідно зі ст. 158 ЗК України спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок не підвідомчий суду. Враховуючи те, що місцевий суд припустився помилки в застосуванні матеріального закону, а його висновки не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2010 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Тустанської сільської ради Галицького району, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення Тустанської сільської ради Галицького району від 27 грудня 1993 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельних ділянок у с. Тустань Галицького району, Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І – ІФ №007928, виданий 09 липня 2001 року про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,6377 гектара на території Тустанської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області та зобов’язання Тустанської сільської ради встановити в натурі межі земельних ділянок, якими користуються ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 - відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Н.С. Стефанів
Судді О.Ю. Беркій
В.Д. Фединяк