КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-6136/09/1070 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Земляній Г.В.,
Парінова А.Б.,
при секретарі
судового засідання: Проказіні О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року у справі за позовом Кредитної спілки «Господар»до ДПІ у Марківському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач (Кредитна спілка «Господар») звернулася до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Марківському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року позовні вимоги задоволені повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області № 0001041700/0 від 16 березня 2009 року, в частині нарахування Кредитній спілці «Господар»податкового зобов’язання у сумі 9000,00 грн., з них 3000,00 грн. –основний платіж та 6000,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції відповідно до направлення № 52 від 23.02.2009 року працівниками Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області з 23.02.2009 року по 06.03.2009 року була проведена виїзна планова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2008 р., за результатами якої було складено акт № 41/24/25896724 від 13.03.2009 р.
В акті перевірки зазначено, що позивач порушив пп. 9.2.3. п.9.2. ст.9 Закону України від «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: доходи фізичних осіб, нараховані у вигляді процентів на пайові додаткові внески членів позивача не були обкладені податком з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною у п.7.1. ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»
На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001041700/0 від 16 березня 2009 року, яким позивачу за порушення пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено суму податкового зобов’язання у сумі 10242 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 3414 грн. 00 коп. та штрафних (фінансових) санкціях – 6828 грн. 00 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст.1 Закону України «Про кредитні спілки»кредитна спілка –це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є небанківською фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про кредитні спілки»кредитна спілка відповідно до свого статуту приймає вступні та обов’язкові пайові та інші внески від членів спілки, а також залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формах.
Отже, пайовий внесок це кошти, які передаються для діяльності кредитної спілки, а нарахування відсотків на нього здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки», яка встановлює, що нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів). При цьому в першу чергу відбувається необхідне поповнення капіталу та резервів. Сума доходу, яка розподіляється на додаткові пайові членські внески, визначається з дотриманням умови, що доходність додаткових пайових членських внесків не може перевищувати більш, ніж у два рази середньозважену процентну ставку доходності внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитних рахунках за їх наявності. Решта доходу, що залишилася після формування капіталу і резервів та розподілу на додаткові пайові членські внески, розподіляється на обов’язкові пайові членські внески.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на те, що з 01.01.2005 року оподаткування процентів на пайові внески, а також на додаткові пайові внески членів кредитної спілки регулюється п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є обґрунтованим.
Пунктом 7.2 ст.7 цього Закону встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом, зокрема, як процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону.
Колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що при застосуванні зазначеної норми слід враховувати, що відповідно до п.п. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»підпункт 4.2.12 п. 4.2 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 пункту 9.2 статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2010 року.
З огляду на зазначене та враховуючи положення пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»суд першої інстанції дійшов висновку, що виплата процентів на внески членам кредитних спілок, включаючи проценти на пайові внески та внески (вклади) на депозитні рахунки, підлягає оподаткуванню відповідно до пункту 7.2 ст. 7 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»з 01.01.2010 року, а тому донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 3000 грн. 00 коп. є неправомірним та безпідставним.
З такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.
Згідно п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить 15% (на період 2007р. –2008 р.) від об’єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2. та 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Однак, пунктом 7.2 визначена єдина ставка податку у розмірі 5% від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону.
Колегія суддів не погоджується із посиланням позивача на те, що нерозподілений дохід, що залишається в розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється між членами спілки пропорційно розміру їх пайових внесків (у тому числі на додаткові пайові внески) у вигляді відсотків (процентів), оподаткування яких здійснюється відповідно до пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме в загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також те, що згідно із цим Законом кредитна спілка є податковим агентом, тому при нарахуванні та виплаті членам кредитної спілки доходів у вигляді процентів (у тому числі дисконтних доходів) на пайові та додаткові пайові внески її членів вона зобов’язана утримувати податок від сум такого доходу за його рахунок за відповідною ставкою, спростовується наступним.
Відповідно до пп. 9.2.3 п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування процентів (у тому числі дисконтних доходів), сплачених (нарахованих) з інших підстав, ніж зазначені у підпункті 9.2.1 цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 цього Закону.
Підпунктом 9.2.1 п.9.2 ст.9 зазначеного Закону встановлено, що податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь доходів, визначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону, є особа, яка здійснює таке нарахування (сплату). Загальна сума податків, утриманих протягом звітного податкового місяця з таких нарахованих (сплачених) процентів платнику податку, сплачується (перераховується) таким податковим агентом до бюджету у строки, визначені законом для місячного податкового періоду.
Крім того, пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його різній податковій декларації): суми виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються з урахуванням норм пункту 9.7 ст. 9 цього Закону.
При цьому п.п. «в»п. 9.7 ст. 9 встановлено: іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, чий статус визначається відповідно до закону, на користь отримувачів таких виплат, крім будь-яких виплат або відшкодувань членам керівних органів таких організацій або фондів та пов'язаним з ними фізичним особам.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що Кредитна спілка «Господар»правомірно не утримувала податок з виплаченого членам кредитної спілки доходу у вигляді процентів на їх додаткові пайові внески та не перераховувала ці суми податку до бюджету, оскільки внески вносилися і розподіл доходу здійснювався згідно Закону України «Про кредитні спілки», а згідно з нормами пп. 22.1.4 п. 22.1 ст. 22 цього Закону, що діють з 01.01.2005 року, проценти не підлягають оподаткуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Як зазначено ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянуто справу, правильно встановлено обставини, яким дано правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2009 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Г.В. Земляна
А.Б. Парінов