КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 9/725 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Земляній Г.В.,
Парінова А.Б.,
при секретарі
судового засідання: Проказіні О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру дозвілля головного управління культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до Київського міського центру дозвілля, третя особа що не заявляє самостійних вимог Святошинський районний центр зайнятості про стягнення штрафу у розмірі 20765,00 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Позивач (Київський міський центр зайнятості) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київського міського центру дозвілля, третя особа що не заявляє самостійних вимог Святошинський районний центр зайнятості про стягнення штрафу у розмірі 20765,00 грн..
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню.
Згідно зі п. 3 ч. 1 ст. 198, 202, п. 4 ч. 1ст. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, Київським міським центром зайнятості проведена перевірка Київського міського центру дозвілля щодо дотримання вимог законодавства України про зайнятість населення. За результатами перевірки складено акт від 27.08.2008 № 58-ш, яким встановлено порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 № 803-ХІІ (із змінами та доповненнями).
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до наказу № 8-к від 01.07.2008 у зв’язку з скороченням штату працівників по п.1 ст.40 КЗпП України звільнений 01.07.2008 з посади головного бухгалтера працівник відповідача ОСОБА_5. Звіт про заплановане звільнення працівників по формі № 4-ПН (план) поданий до Святошинського районного центру зайнятості від 25.04.2008 вх. № 38/08.
Звіт про фактичне звільнення працівників по формі № 4-ПН (факт) в центр зайнятості відповідачем не подавався, що є порушенням п. 5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Закон України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 N 803-XII визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Згідно ч. 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці у письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікацій, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.
Пунктом 2 ч.5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення»визначено, що у разі неподання або порушення строків подання цих даних, стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника.
Згідно Акту № 58-ш від 27.08.2008 та довідки про річну заробітну плату ОСОБА_5 від 27.08.2008 № 50/27-1, сума штрафу, яка підлягає стягненню із Київського міського центру дозвілля, складає 20765,00 грн.
З огляду на те, що відповідачем у встановлені строки не подано до центу зайнятості звіт про фактичне вивільнення працівника в зв’язку із скороченням чисельності штату, а звільнення ОСОБА_5 з інших причин відповідачем не доведено, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може із огляду на наступне.
Відповідно до п. д) ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення»держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадку і на умовах, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення», ст. 3 Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їх сімей, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 квітня 1993 р. № 315 реєстрація громадян проводиться виключно при пред’явленні ними паспорта і трудової книжки. Відповідно до ст. 15 вищезазначеного Положення у трудовій книжці безробітного державною службою зайнятості робиться запис про час початку і закінчення виплати йому допомоги по безробіттю.
02.08.08 головний бухгалтер у відповідності до вище зазначених нормативно-правових актів надала до відповідної служби зайнятості паспорт та трудову книжку та була зареєстрована як безробітна. На цей час вона була звільнена за ст.36 п.1 КЗпУ (за згодою сторін), що підтверджується записом у трудовій книжці.
Як вбачається із трудової книжки у ній хронологічному порядку зроблені наступні записи:
- № 18 від 01.07.2008 року - «Наказ № 8-к від 01.07.2008 року про звільнення з посади головного бухгалтера на підставі ст. 40 ч. 1 КЗпУ вважати недійсним. Наказ № 8-к від 01.07.2008 року про звільнення з посади головного бухгалтера вважати вірним згідно статті 36 п.1 КЗпУ (за згодою сторін), поставлена печатка підприємства та підпис уповноваженої особи;
- № 19 від 02.08.2008 року «Призначити допомогу по безробіттю відповідно до п.1 п. 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 ЗУ «Про ЗОДСС на ВБ», поставлена печатка Київського міського центру зайнятості та підпис уповноваженої особи;
- № 20 від 31.10.2008 року «Припинити виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 31 «Про ЗОДСС на ВБ», поставлена печатка Київського міського центру зайнятості та підпис уповноваженої особи.
Рішення про зміну статті було прийнято керівником Київського міського центру зайнятості та узгоджене із звільненою особою у зв’язку з відсутністю державного фінансування на виплату вивільненій вихідної допомоги, яка передбачена чинним законодавством, але так і не була виплачена.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 196, 199, 202, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Київського міського центру дозвілля головного управління культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року скасувати та винести нову, якою у задоволенні позову Київського міського центру зайнятості до Київського міського центру дозвілля про стягнення штрафу у розмірі 20765,00 грн. відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, з 09 березня 2011 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Г.В. Земляна
А.Б. Парінов