ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.11                                                                          Справа №  3/5009/945/11

Суддя   

За позовом: Приватного підприємства “Торгсервіс”, м. Запоріжжя

до відповідача: Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м. Запоріжжя

про стягнення суми  239 720, 38 грн.

                                                Суддя Соловйов В.М.

                                                                   при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат, посвідчення НОМЕР_14 від 02.11.2007р.

від відповідача: Євстратенко С.Ю., начальник юридичного відділу, довіреність                         № 13/15-10 від 15.10.2010р.                                                    

ПП “Торгсервіс” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ДП “Запорізький облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” про стягнення втрат від інфляції, річних процентів та штрафних санкцій за договором поставки № 15/06 П від 10.02.2006р. в сумі 239 720, 38 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 25.02.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.02.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/945/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 15.03.2011р. о 16 годині 00 хвилин.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві та обґрунтовані ст. 59, ч.5 ст. 124 Конституції України, ст. 11, 232, 509, 546, 549, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, ст. 1, 2, 28, 44, 49 ГПК України.

Ухвалою від 15.03.2011р. розгляд справи відкладений на 23.03.2011р. о 17 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 23.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 25.03.2011р.

Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві від 21.02.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.02.2006р. між ним та відповідачем укладений договір поставки № 15/06 П, згідно якому позивач виконав свої зобов’язання по поставці відповідачу товару в повному обсязі. Відповідач прийняв товар, але здійснив його оплату частково, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 2 155 918, 18 грн.

У зв’язку з чим позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення боргу за договором, пені, втрат від інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.04.2010р. по справі                 № 27/73/10 на  користь позивача з відповідача було стягнуто 2 155 918, 18 грн. основного боргу, 152 945, 50 грн. пені, 23 111, 16 грн. - 3 % річних, 91 741, 41 грн. індексу інфляції, 24 237, 16 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього 2 448 189, 00 грн. Вказане рішення набрало законної сили 11.05.2010р., але виконане відповідачем лише 29.12.2010р.

Посилаючись на приписи ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 509, 546, 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь ПП “Торгсервіс” 79 768, 97 втрат від інфляції, суму 3% річних в розмірі 40 932, 91 грн. та пеню за прострочення оплати товару в розмірі              119 018, 50 грн., нарахованих  на суму боргу, стягнутого рішенням господарського суду Запорізької області від 27.04.2010 року по справі  № 27/73/10.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по оплаті держмита в сумі 2 397, 20 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві від 23.03.2011р. № 13. Зокрема зазначив, що вимоги щодо стягнення пені у відповідності до умов п.7.3 договору № 15/06П в розмірі 119 018, 50 грн. не підлягають задоволенню, так як не відповідають вимогам статті 232 ГК України. Крім того, строк позовної давності на пред’явлення пені згідно умов договору минув 01.01.2011р. (момент порушення зобов’язань за договором).

Крім того, відповідач вважає розмір витрат на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн. необґрунтованим, неправомірним та неспіврозмірним, тобто явно завищеним та таким, що документально не підтверджений.

На підставі викладеного в судовому засіданні представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.04.2010р. по справі         № 27/73/10 (суддя Дроздова С.С.) задоволений позов ПП “Торгсервіс” до ДП “Запорізький облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” та стягнуто з відповідача на користь позивача 2 155 918, 18 грн. основного боргу, 152 945, 50 грн. пені, 23 111, 16 грн.  3 % річних, 91 741, 41 грн. індексу інфляції, 24 237, 16 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення не оскаржувалось і набрало законної сили 11.05.2010р.

Під час розгляду вказаної справи, зокрема, було встановлено наступне:

10.02.2006р. між ПП “Торгсервіс” (постачальник) та ДП “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги “України” (покупець) укладено договір поставки № 15/06 П.

На виконання договору поставки, відповідно до узгодження специфікації, які є невід’ємними додатками договору, ПП “Торгсервіс” в період з січня 2009р. по грудень 2009р. здійснило поставку товару передбаченого додатками до договору “Перелік та кількість товарів для поставки на 2009 роках”.

Позивач виконав свої зобов’язання по поставці відповідачу товару згідно договору поставки № 15/06 П у повному обсязі.

Товар отриманий уповноваженим представником ДП “Запорізький облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги “України”, на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей Ф. № М-2.

Відповідач прийняв товар, але здійснив його оплату частково, згідно платіжного доручення № 0000132 від 30.12.09р. на суму 300 000 грн. 00 коп., яким оплачено поставлений товар по накладним № РН-1210 на суму 158 220 грн. 00 коп., № РН-1610 на суму 92 862 грн. 00 коп., частково № РН-2610 на суму 48 918 грн. 00 коп.

У зв’язку з несплатою відповідачем оплати поставленого товару, що є порушенням умов договору, заборгованість відповідача перед позивачем склала 2 155 918 грн. 18 коп.

У зв’язку з невиконання відповідачем умов договору, а саме: не здійснення  оплати за поставлений товар, заборгованість ДП “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги “України” перед ПП “Торгсервіс” склала 2 155 918 грн. 18 коп.

На виконання вказаного рішення господарським судом Запорізької області видано наказ № 27/73/10 від 11.05.2010р.

29.12.2010р. відповідач платіжним дорученням перерахував всю суму заборгованості 2 448 189, 00 грн. (а.с.23-24).

10.02.2011р. позивачем відповідачу була вручена претензія від 25.01.2011р. з вимогою оплати втрат від інфляції, 3% річних та пені на загальну суму 307 174, 04 грн. внаслідок невиконання рішення суду по справі №27/73/10, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

У зв’язку з вищенаведеним, 25.02.2011р. ПП “Торгсервіс” звернулося за захистом своїх інтересів до господарського суду Запорізької області.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обов’язок відповідача по сплаті основного боргу у розмірі 2 155 918, 18 грн. встановлено рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 27/73/10.

Обов’язковість виконання судових рішень закріплена Конституцією України та іншими законодавчими актами України.

Так, статтею 124 Конституції встановлено, що судові рішення  ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території  України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 13 Закону України від 07.07.2010р. N v1636323-10 “Про судоустрій і статус суддів”, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно ч. 1 ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя  шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки на час розгляду справи № 3/5009/945/11 відповідач не відшкодував збитки позивачу, а норми чинного законодавства України (ч.3 ст.22 ЦК України,                     ч.1 ст.226 ГК України) закріплюють принцип повного відшкодування збитків, позивач правомірно вважає, що має право додатково стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних від простроченої суми основного боргу в розмірі 2 155 918, 18 грн.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.11.2008р.  № 01-8/685 “Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)” надано правове обґрунтування вимог кредитора щодо стягнення з боржника суми, на яку  заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

При цьому зазначено, що згідно з статтями 598-609 ЦК України рішення суду про  стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про   стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання,  зокрема,  за період  після прийняття  судом  відповідного  рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 N 1/384-07).

Відповідні нарахування кредитор може здійснити незалежно від відстрочки або розстрочки виконання рішення, зупинення виконавчого провадження тощо, оскільки вони є способом захисту майнового права та  інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати)  від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Судом також враховується, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В контексті наведеної норми, під здійсненням підприємницької діяльності на власний ризик розуміється здатність суб’єкта господарювання відповідати власним майном за результати ведення підприємницької діяльності.

Крім того, в силу вищенаведених норм чинного законодавства, відповідач взагалі мав би, не очікуючи якихось дій з боку органу примусового виконання, виконати добровільно судове рішення по справі № 27/73/10, яке набрало законної сили ще 11.05.2010р.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання ДП “Запорізький облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги “України” грошових зобов’язань, вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 120 701, 88 грн., з яких:

79 768, 97 грн. - втрати від інфляції грошових коштів за період з 12.05.2010р. (наступний день після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 27/73/10) по 28.12.2010р. (останній день перед сплатою відповідачем основного боргу);

40 932, 91 грн. - три відсотка річних від простроченої суми 2 155 918, 18 грн. за цей же період, є обґрунтованими, підтверджуються розрахунком позивача в позовній заяві і підлягають задоволенню в повному обсязі.

В задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 119 018, 50 грн. слід відмовити у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може  забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.  

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Як свідчить розрахунок позивача в позовній заяві пеня нарахована в сумі                            119 018, 50 грн. за період з 22.08.2010р. по 29.12.2010р. включно (130 днів).

Але, при цьому позивач не врахував те, що відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України стягнення пені обтяжено 6 місячним строком.

Так, згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, на відміну від нарахування трьох процентів річних від простроченої суми та  нарахування втрат від інфляції грошових коштів, позивач мав право на нарахування пені лише за перші шість місяців з моменту, коли відповідач повинен був оплатити отриманий товар.

До того ж, рішенням господарського суду Запорізької області від 27.04.2010р. по справі  № 27/73/10 ця пеня в розмірі 152 945, 50 грн. з відповідача вже стягнута.

Згідно ч.1 ст. 49 ГПК України, державне мито покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених  позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 239 720, 38 грн. судом задоволено               120 701, 88 грн., що складає  50, 35 % від заявленого позову.

Відтак, пропорційно розміру задоволених  позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1 206, 99 грн. витрат на держмито (50, 35% від 2 397, 20 грн.).

Згідно ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення   судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на  позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 118, 83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (50, 35 % від 236, 00 грн.) та 5 035, 00 грн.  відшкодування витрат за послуги адвоката (50, 35 % від 10 000, 00 грн.).

Господарський суд не погоджується з посиланням відповідача на те, що розмір витрат на послуги адвоката є необґрунтований, неправомірним та неспіврозмірним, тобто явно завищеним та таким, що документально не підтверджений.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку,  встановленому Законом України “Про адвокатуру.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 19.12.1992р. N 2887-XII “Про адвокатуру”, оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною  особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Статтею 3 Закону України “Про адвокатуру” встановлено, що діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань.

Згідно ст. 17 Правил адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999р.(протокол від 1-2 жовтня 1999р. № 6/VI), в угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта.

В угоді про надання правової допомоги в будь-якому випадку мають бути визначені:

а) прізвище, ім'я та по батькові, адреса фізичної особи або назва та адреса юридичної особи - клієнта;

б) ті ж відомості щодо особи, яка уклала угоду, якщо договір укладається не особисто клієнтом;

в) прізвище, ім'я та по батькові адвоката (або назва адвокатського об'єднання),  який надаватиме правову допомогу, та його адреса;

г) зміст доручення: яка саме правова допомога має надаватися за угодою і де вона має надаватись;

д) розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксована сума, погодинна оплата) і внесення (авансування, оплата за результатом, тощо);

е) розмір, порядок обчислення і внесення фактичних видатків, пов'язаних з виконанням доручення;

є) підписи осіб, що уклали угоду.

Угода не повинна містити положень, що суперечать чинному законодавству та цим Правилам. Зокрема, забороняється включення в угоду з клієнтом положень про  позбавлення його права стягнення шкоди, заподіяної неналежним виконанням адвокатом  прийнятого доручення, або про обмеження такого права.

Між адвокатом ОСОБА_1 і Приватним підприємством “Торгсервіс” 21.02.2011р. укладений договір про надання правової допомоги по захисту прав підприємства у зв’язку зі стягненням з Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” трьох відсотків річних, втрат від інфляції і пені у зв’язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов’язань за договором № 15/06П від 10.02.2006р., підтверджених рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 27/73/10.

Виконання юридичних послуг адвокатом за даним договором підтверджено актом приймання-передачі від 21.02.2011р. та квитанцією до прибуткового касового ордера № 22 від 21.02.2011р. на суму 10 000,00 грн.

Стягуючи з відповідача 5 035, 00 грн. відшкодування витрат за послуги адвоката замість заявлених 10 000,00 грн., господарський суд враховує правову позицію Вищого  господарського суду України в Інформаційному листі № 01-8/155 від 13.02.2002 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів”, згідно якої, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Також судом приймається до уваги те, що такий вид допомоги, як “отримання виконавчих документів, вступивши в законну силу” за актом приймання-передачі за договором від 21.02.2011р., адвокатом ОСОБА_1 ще не надано.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що розмір відшкодування витрат за послуги адвоката в сумі 5 035, 00 коп. є спів розмірним і з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи явно не завищеним.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд                                                                                                               

ВИРІШИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ 32025623) на користь Приватного підприємства “Торгсервіс” (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 123, оф. 10, код ЄДРПОУ 25677659) 40 932 (сорок тисяч дев’ятсот тридцять дві) грн. 91 коп. – три проценти річних від простроченої суми, 79 768 (сімдесят дев’ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 97 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 1 206 (одну тисячу двісті шість) грн. 99 коп. витрат на держмито, 118 (сто вісімнадцять) грн. 83 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5 035 (п’ять тисяч тридцять п’ять) грн. 00 коп. відшкодування витрат за послуги адвоката

3.  В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя:                                                                     В.М.Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст.82-85 ГПК України 25.11.2011р.