ПОСТАНОВА Справа № 2а-267\09
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2009 року Київський районний суд у м. Донецьку в складі:
головуючого судді Малютіної’Н.М.,
при секретарі Маловічко О Г.,
за участю представника відповідача Пащенко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Донецька про стягнення недотриманих сум на оздоровлення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до Київського району м. Донецька м. Донецька з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих ним сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки, мотивуючи заявлені вимоги тим, що він з 2006 року є інвалідом другої групи і знаходиться на обліку в Київському УПСЗН м. Донецька і відповідно до сг. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на соціальний захист і отримання щорічних грошових компенсацій на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Однак, відповідач систематично порушує його право шляхом здійснення грошових виплат, розмір яких значно нижчий, ніж передбачено законом, тому він звернулася до суду і просив стягнути з відповідача на свою користь суму недоотриманих ним грошових виплат за 2002 - 2005, 2007-2008 роки, яка загалом складає 8894, 5 грн.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, від нього надійшла заява, що він просить розглянути дану справу за його відсутністю (а.с. 13), та надав заяву про уточнення ним позивних вимог, де він просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму недоотриманих ним грошових виплат за 2002-2005, 2007, 2008 роки в сумі 9226, 50грн, про що надав суду відповідну заяву (а.с. 8). При таких обставинах, суд вважає, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду даної справи.
Представник відповідача, яка діяла на підставі перевірених судом повноважень (довіреності) -Пащенко 1С, позовні вимоги не визнала і просила відмовити у задоволенні вимог позивача, мотивуючи тим, що позивач дійсно знаходиться на обліку відповідача як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи до 2004 року був інвалідом 3-ї групи, а з 01.04.2004 року перебуває на обліку в управлінні як інвалід 2-ї групи 1 категорії, у зв»язку з чим відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має прав на щорічну допомогу на оздоровлення. Виходячи з існуючих можливостей держави, згідно до Законів «Про бюджет» на відповідні роки та Постанов Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. відповідачем на користь позивача проводились грошові виплати, тому всі виплати здійснені відповідачем у відповідності до закону. Зазначила, що розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями, а також приймають бюджетні обов’язки та витрачають кошти в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків. Також, вона вважала, що позивач взагалі пропустив строк передбачений ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до суду і за 2002-2005, 2007 рік Управління праці та соціального захисту населення не може бути відповідачем, оскільки він здійснює виплату допомоги на оздоровлення лише з 29.10.03 р. Оскільки позивачу сума допомоги на оздоровлення виплачена у повному обсязі та відповідно до законодавства, то просила у позові відмовити.
Вислухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи суд дістається висновку, що вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають повному задоволенню за наступними підставами.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому чисті, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданого порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 p. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ).
Статтями 63, 48 Закону № 796-ХІІ передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 був затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, і встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач з 29.10.03 р. є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладний обов’язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку відповідача як інвалід третьої групи до 2004 року, а з 01.04.2004 року перебуває на обліку як інвалід другої групи першої категорії \а.с. 3, 4, 5\ і відповідно до ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання соціальної грошової допомоги на оздоровлення з 2002-2004 роки в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, з 2005, 2007, 2008 роках в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Здійснення грошових виплат відповідачем базувалось на існуючих можливостях держави та відповідно до Законів України «Про бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ № 836 от 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.2005 р. Фактично відповідачем на користь позивача були виплачені наступні суми на оздоровлення: за 2002рік - 08.07.2005 р. в розмірі 21, 50; за 2003рік - 10.09.04 р. в розмірі 21, 50 грн.; за 2004 рік - 04.02.05 р. в розмірі 21, 50 грн.; за 2005 рік - 18.11.05 р. в розмірі 90, 00 грн.; за 2007 рік -16.03.07 р. в розмірі 120, 00 грн.; за 2008 рік -21.11.2008р. в розмірі 120, 00 \а.с. 5\.
Між сторонами немає розбіжностей щодо цих обставин, тому вони вважаються судом достовірними і приймаються до уваги.
Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону № 796-ХІІ розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Нормами спеціального закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, що кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати, інвалідам III групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат, інвалідам II групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних штат.
Під час здійснення виплат на оздоровлення відповідач виходив з існуючих можливостей держави та керувався Законами України «Про бюджет» на відповідні роки та Постановами КМУ № 836 от 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.2005 p., а також Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими встановлювався розмір щорічної допомоги на оздоровлення, що не відповідає розміру, встановленому іншими законами України, всупереч норм спеціального Закону № 796-ХІІ, зазначеними постановами були встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі а не в кратній мінімальній заробітній платі.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно частини 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу силу відповідності до пункту 2 Указу Президента України « Про Єдиний реєстр нормативних актів» від 27.06.96 р стосовно преюдиції нормативних актів.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на відповідні роки, а не вказані Постанови КМУ.
Крім того, зі змісту вимог законів України про державний бюджет України на 2002- 2005, 2007, 2008 роки вбачаються обмеження щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», такі обмеження відповідними рішеннями Конституційного суду України визнавались неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Згідно зі ст. 75 Конституції України - Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання, немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у праві про набрання чинності Конституцією України зазначив: « Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше»
За змістом частини третьої ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обв»язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спору у цих відносинах суд має застосувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, відповідач не довів в суді правомірності нарахувань позивачу сум на оздоровлення з посиланням на існуюч1 фінансові можливості держави, відповідні Закони «Про бюджет» та Постанови Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. у 2002-2005 та 2007, 2008 роках.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки є неправомірними. Позивачем правильно визначений розмір мінімальних заробітних плат з врахуванням дати фактичної виплати, розрахунок недоотриманих ним сум зроблений вірно.
При цьому, доводи представника відповідача про те, що вимоги за 2002 рік звернуті до неналежного відповідача суд вважає необгрунтованими і до уваги не приймає, оскільки фактична виплата грошових сум за 2002 рік відбулася 08.07.05 p., як вбачається з довідкиа.с. 5\ і таку виплату здійснювало позивачеві саме Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Доненьку ради.
Стосовно ж посилання відповідача на порушення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, суд також вважає їх необгрунтованими і до уваги не приймає, оскільки відповідно до частини 3 ст. 99 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду. Пункт 3 частини 1 ст. 268 ЦК України передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.
У зв»язку з тим, що позивачу завдана шкода ушкодженням здоров»я внаслідок його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, саме з цього приводу він здобув інвалідність, а спірні кошти виплачуються йому на оздоровлення у зв»язку з таким ушкодженням здоров»я, то суд вважає, що позовна давність на такі правовідносини не поширюється.
Проаналізувавши виниклі правовідносини, встановлені судом обставини та матеріали справи у їх сукупності суд вважає вимоги позивача обгрунтованими і Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради повинно виплатити позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки, виходячи з наступного розрахунку:
За 2002 рік - в сумі 1218, 50 грн. (310x4-21, 50); за 2003 рік - в сумі 926, 50 грн.(237х4-21, 50); за 2004 рік -в сумі 1026, 50 грн.(262х4-21, 50), за 2005 рік - 1570грн.(332x5-90, 00); за 2007 рік - в сумі 1880 грн.(400х5-120, 00); за 2008 рік - в сумі 2605 (545x5-120, 00) а всього піддягає стягненню з відповідача 9226 грн, 50 коп.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладенного, керуючись ст. ст. 2, 4, 8, 10, 11, 17, 158-163 КАС України, Конституцією України, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки - задовольнити.
Стягнути з Управління прані та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Челюскінців, 263, МФО 834016, р/р 35214027001472, ЄДРПО 25968659 ГУДКУ у Донецькій області на користь ОСОБА_2 недоотриману допомогу на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 роки в загальній сумі 9226(дев’ять тисяч двісті двадцять шість) грн. 50 коп.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський райсуд м. Донецька шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складання в повному обсязі, і подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів без попередньої подачі заяви про апеляційне оскарження з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, що її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву на апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом десяти днів після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.