ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2011 р.                                                           Справа № 69/02-10  

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  ОСОБА_1 (дов. № б/н від 09.06.2009р.)

ДПІ у Краснокутському районі Харківської області - Кузьміної Л.С. (дов. № 1350/10/10-19 від 19.07.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області, смт. Краснокутськ, Харківська область (вх. № 1041 Х/3)  на рішення господарського суду Харківської області від 11.01.11р. у справі № 69/02-10

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, смт. Слатине, Харківська область

до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, с. Городнє, Харківська область

про стягнення 13 440,81 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2010 року Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 звернувся до  господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд  стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 13440,81 грн. основного боргу за договором комерційної концесії (франчайзингу), що укладений між сторонами у справі 11.12.2008р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2011р. по справі № 69/02-10 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1948,30 грн. основного боргу, державне мито в сумі 19,48 грн. та 34,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 11492,51 грн. основного боргу –відмовлено.

Державна податкова інспекція у Краснокутському районі Харківської області, смт. Краснокутськ, Харківська область з даним рішенням не погодилась, звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2011р. по справі № 69/02-10 скасувати та спростувати висновки суду щодо визначення виручки, яке наведене в ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в ред. від 28.06.1999р. № 746/99.

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, оскільки вимоги ДПІ у Краснокутському районі Харківської області не брала участі при розгляді справи у суді першої інстанції та суд не вирішував питання про її права та обов’язки. Крім того, вимоги, що заявлені в апеляційній скарзі, не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги,  виходячи з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено господарським судом Харківської області, між сторонами у справі існують правовідносини, які за своє правовою природою є договором комерційної концесії (франчайзингу) та врегульовані ст. ст. 1115-1118 глави 76 Цивільного кодексу України і ст.ст. 366-367 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.

За договором комерційної концесії (ст. 1115 ЦК України) одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Відповідно до пункту 1.1. Договору комерційної концесії від 11.12.2008р. Позивач передає інформацію Відповідачу про його контрагентів з метою подальшої співпраці від імені Позивача та зобов’язується надати Відповідачеві комплекс приналежних йому як правоволодільцю  виключних прав, визначених цим Договором.

Вартість послуг визначена у пункті 1.4. даного Договору, а саме: Відповідач сплачує Позивачу за послуги винагороду за користування комплексом виключних прав, яка становить 500,00 (п’ятсот) грн. за кожні 100000,00 (сто тисяч) грн. виручки від надання експедиторських послуг, що передбачена ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»в редакції від 28.06.1999р. № 746/99, які будуть перераховані на розрахунковий рахунок Відповідача з 01.01.2009 року по 01.10.2010 року у термін до 01.11.2010 року.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії листа відповідача - ФОП ОСОБА_4 від 08.12.2010р. (аркуш справи 12), який був направлений позивачеві - ФОП ОСОБА_3 на виконання умов Договору комерційної концесії від 11.12.2008р., вбачається, що виручка відповідача від надання експедиторських послуг за період з 01.01.2009 року по 01.10.2010 року склала 389660,41 грн.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 1 липня 2004 року N 1955-IV платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитора не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

У розумінні положень зазначеної норми та відповідних положень Цивільного кодексу України, які регулюють укладення та виконання правочинів експедиції при виконанні перевезення третіми особами), грошові кошти, які поступають транзитом на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності не є власністю цього суб'єкта, оскільки підлягають обов'язковій передачі третій особі та ці кошти не є виручкою від реалізації продукції чи доходом суб'єкта підприємницької діяльності. Таким чином, ці кошти не можуть бути віднесені до складу виручки від реалізації послуг.

При цьому, згідно довідки про рух грошових коштів від 07.12.2010 року,  виданої ФОП ОСОБА_4 відділенням ХГРУ ПриватБанку витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування вказані у графі «Кредитовий оборот»рахунку № НОМЕР_1 виручка експедитора Відповідача вказана у графі «Дебетовий оборот»рахунку НОМЕР_2 та становить 389660,41 грн.

Таким чином, за даними відповідача станом на 08.12.2010р. у нього перед позивачем існує заборгованість у розмірі 1948,30 грн. (3,8966041 * 500,00 грн.), яка розрахована відповідно до умов спірного Договору (пункту 1.4.) та інформації, отриманої ним з банківської установи.

Натомість позивач вважає, що відповідач отримав на власний розрахунковий рахунок 2688163,95 грн. виручки від надання експедиторських послуг, в зв’язку з чим зобов’язаний сплатити грошову винагороду в сумі 13440,81 грн. (26,8816395 * 500,00 грн.), як то передбачено пунктом 1.4. Договору комерційної концесії від 11.12.2008р.

Заборгованість відповідача за даними позивача складає 13440,81 грн., а її несплата стала підставою позову у даній справі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги, враховуючи всі обставини справи в їх сукупності, а також беручи до уваги положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що позивачем не доведена наявність  боргу відповідача у заявленій до стягнення сумі, в зв’язку з чим позов підлягає частковому задоволенню, заборгованість у розмірі 1948,30 грн. –стягненню з відповідача на користь позивача, а в частині стягнення основного боргу в сумі 11492,51 грн. повинно бути відмовлено.

Вказані вище обставини переконливо свідчать про те, що прийняте у справі рішення в частині задоволення позовних вимог на суму 1948,30 грн. скасуванню не підлягає.

Разом з цим, судом зроблено висновки про те, що Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" за № 727/98 від  03.07.1998р. (в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.1999р.) передбачає виручку за товари (роботи, послуги), що повинна здійснюватись самим суб'єктом підприємництва, тому при встановленні розміру виручки необхідно враховувати лише кошти, які  надійшли за роботи (товари, послуги), які надані самим суб’єктом господарювання, а у випадку договорів експедирування це лише кошти надані за відповідні послуги. З цих обставин, судом визначено, що у вартість послуг відповідача не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, в зв’язку з чим що грошова сума в розмірі 2280148,10 грн. є  витратами відповідача за період з 01.01.2009 року по 01.10.2010 року на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Не будучи зв’язаною доводами апеляційної скарги, колегією суддів при  повторному розгляді справи та перевірці законності та обґрунтованості прийнятого у справі рішення встановлено помилкове застосування місцевим господарським  судом до спірних правовідносин норм податкового законодавства в частині визначення поняття виручки, що в розрізі визначення відповідних податкових зобов’язань відповідача, як суб'єкта малого підприємництва, котрий обрав спрощену систему оподаткування у вигляді  сплати  єдиного податку, має істотне значення.

В даному випадку неправильне застосування судом до спірних правовідносин положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" за № 727/98 від  03.07.1998р. (в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.1999р.)  призвело до оскарження Державною податковою інспекцією у Краснокутському районі Харківської області прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, можливість чого прямо передбачена ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.  

Колегія суддів визначає, що Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" за № 727/98  від 03.07.1998р. (№ 746/99 від 28.06.1999р.) запроваджено спрощену систему оподаткування, суть якої полягає в заміні  сплати передбачених  звичайною  системою  оподаткування  податків сплатою єдиного податку.

Названим Указом суб'єктам малого підприємництва надано право самостійно обирати спосіб  оподаткування  доходів  за єдиним  податком,  встановлено  ставки єдиного податку,  визначено базу та об'єкти оподаткування,  строки і  порядок  сплати  єдиного податку та коло осіб, на яких дія Указу не поширюється.

Господарським судом залишено поза увагою ту обставину, що даний Указ Президента України є спеціальним нормативним  правовим  актом у сфері  оподаткування,  який  визначає  порядок відносин  з  бюджетами  та  державними цільовими фондами суб'єктів малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування у вигляді  сплати  єдиного  податку, в зв’язку з чим не може розповсюджуватись на спірні правовідносини в даному випадку та, на думку колегії суддів, при вирішенні даного господарського спору застосуванню не підлягає.

Таким чином, вищенаведене є достатньою правовою підставою для часткового задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області, через що мотивувальна частина рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2011р. у справі                 № 69/02-10  відносно застосування положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" за № 727/98 від 03.07.1998р. (№ 746/99 від 28.06.1999р.),  підлягає виключенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 91, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області, смт. Краснокутськ, Харківська область задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2011р. у справі                 № 69/02-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

                     Повний текст постанови підписано 21 березня 2011 року.