КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2011 № 25/470
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Тромса Є.В.
від відповідача – Кравченко І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Аско-Транс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010
у справі № 25/470 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
до Закрите акціонерне товариство "Аско-Транс"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Аско-Транс» (ідентифікаційний код: 30635392, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вул. Кутузова, будинок, 18/7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(ідентифікаційний код: 32774741, адреса: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, будинок, 67, п/р 26003030836400 в АКІБ «УкрСибБанк», МФО 351005) грошові кошти: основного боргу – 184195,92 грн. (сто вісімдесят чотири тисячі сто дев’яносто п’ять гривень 92 копійки), пені – 10928,56 грн. (десять тисяч дев’ятсот двадцять вісім гривень 56 копійок) і 3% річних – 2769,66 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят дев’ять гривень 66 копійок) та судові витрати: державного мита – 1978,94 грн. (одна тисяча дев’ятсот сімдесят вісім гривень 94 копійки) і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року у справі № 25/470 повністю.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що дія Договору лізингу є припиненою з 20 липня 2010 року, то передача предмету лізингу по договору Скаржнику є неможливою, а отже кошти, які сплачені ним ТОВ ..Євро Лізинг" як відшкодування частини вартості ТЗ підлягають поверненню Скаржнику. Так, Скаржником сплачено ТОВ „Євро Лізинг" перші лізингові платежі у розмірі 44000 грн. та в складі лізингових платежів як відшкодування вартості транспортних засобів – 272240,98 грн.
Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги ТОВ „Євро Лізинг" судом застосовуються подвійне стягнення з боржника на користь кредитора, що є порушенням норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 22.03.2011 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.
Клопотання про відкладення розгляду справи, колегією суддів відхиляється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справі та було вірно встановлено судом першої інстанції, 13 грудня 2007 року між позивачем (надалі - Лізингодавець) та відповідачем (далі по тексту - Лізингоодержувач), був укладений договір фінансового лізингу № 581 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі – Договір лізингу або Договір), згідно з п. 2. якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб (скорочено - ТЗ) у відповідності з Замовленням на ТЗ.
Лізингодавець на підставі Замовлення Лізингоодержувача № 581/001 від 13.12.2007 року передав, а відповідач отримав в користування транспортний засіб «КАМАЗ 54115-011-15», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується актом приймання-передачі від 26.12.2007 року (копія Замовлення та акту приймання-передачі в матеріалах справи).
Також, Лізингодавець на підставі Замовлення Лізингоодержувача № 581/002 від 13.12.2007 року передав, а відповідач отримав в користування транспортний засіб «КАМАЗ 54115-011-15», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується актом приймання-передачі від 26.12.2007 року (копія Замовлення та акту приймання-передачі в справі).
Відповідно до п. 5.1 Договору за переданий в лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуться лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу.
Згідно Додатку № 3 «План лізингу № 581/001» до Договору лізингу (належним чином засвідчена копія додатку міститься в матеріалах справи), Сторонами досягнуто згоди, в тому числі, щодо розміру лізингової плати та періоду лізингу за переданий Лізингодавцем в користування Лізингоодержувачу транспортний засіб «КАМАЗ 54115-011-15», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Відповідно до Додатку № 3 «План лізингу № 581/002» до Договору (належним чином засвідчена копія додатку міститься в матеріалах справи), Сторонами досягнуто згоди, в тому числі, щодо розміру лізингової плати та періоду лізингу за переданий Лізингодавцем в користування Лізингоодержувачу транспортний засіб «КАМАЗ 54115-011-15», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
П. 7.16 Договору зазначено, що Лізингоодержувач зобов’язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати Лізингодавцю всі необхідні лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані Лізингодавцем, штрафні санкції згідно договору та інші платежі, які пов’язані з використанням ТЗ і не входять в щомісячні лізингові платежі.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 ст.1 Закону України від 16.12.97 № 723/97 “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 ст. 806 цього ж кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
Частиною першою ст. 16 цього ж закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач в порядку досудового врегулювання спору 09.04.2010 року, а потім 14.10.2010 року вдруге, направив відповідачу листи-вимоги про сплату заборгованості та пені за Договором на загальну суму 85223,87 грн. та 208568,70 грн. відповідно (копії листів в справі). Факт надсилання відповідних листів Лізингодавцем підтверджується копіями списків № 1 простих потових відправлень по місту Києву (копії документів в справі). Позивач зазначає, що відповідач на відповідну претензію ніяким чином не відреагував, суму заборгованості не погасив.
У процесі розгляду справи судом першої інстанції правомірно встановлено, що Лізингоодержувач свої зобов’язання за Договором належним чином не виконав, зокрема, лізингові платежі, відповідно до виставлених позивачем рахунків (копії рахунків в справі), в повному обсязі не сплатив, чим порушив умови Договору лізингу, внаслідок чого, у Лізингоодержувача утворилась заборгованість перед Лізингодавцем по сплаті лізингових платежів, яка за період з 20.10.2009 року. по 14.10.2010 року становить - 184195,92 грн. (розрахунок заборгованості відповідача по сплаті лізингових платежів міститься в матеріалах справи), з урахуванням відсутності в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, позовні суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 184195,92 грн.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно п. 16.1 Договору лізингу передбачено, що при порушенні Лізингоодержувачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,1 (однієї десятої) % від простроченої суми за кожен день прострочки.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону).
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність контррозрахунку відповідача, за порушення відповідачем зобов’язання за Договором лізингу щодо сплати лізингових платежів, колегія суддів, перевіривши вірність розрахунку пені та 3 % річних, вважає останній цілком обґрунтованим і відповідно суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пеня в розмірі 10928,56 грн. та 3% річних в розмірі – 2769,66 грн.
Колегія суддів вважає, що договір фінансового лізингу № 581 від 13.12.2007 року не було достроково розірвано 20.07.2010 року. П.п. 8.4, 8.4.1 передбачає право в односторонньому порядку припинити дію договору, а не достроково розірвати його.
Позивач листом від 12.07.2010 року № 1960 мав лише намір розірвати договір.
Крім того, відповідач зобов’язаний сплачувати лізингові платежі за весь період прострочення відповідно до умов договору фінансового лізингу № 581 від 13.12.2007 року.
Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та цілком законного висновку що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року у справі № 25/470.
Доводи наведені сторонами в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року у справі № 25/470 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 25/470 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
25.03.11 (відправлено)